Право. Гражданское право.

Байова К.В.

НУ ЮАУ ім. Ярослава Мудрого, Україна

Притримання як спосіб забезпечення виконання зобов’язання

Одне з найважливіших місць у сфері підприємницької діяльності та господарських правовідносин посідає право притримання як договір, в якому фіксується факт укладення угоди, і який свідчить про придбання сторонами прав і зобов’язань, обумовлених у ньому, а також передбачених вимогами відповідних нормативних актів. Для того щоб примусити боржника сумлінно виконувати взяті на себе зобов’язання, до нього застосовуються правові заходи, які в юридичній літературі об’єднані під назвою «способи забезпечення виконання зобов’язань».

Відповідно до ст. 546 ЦК виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Право притримання виникає на підставі прямої вказівки ст. 594 ЦК України і не вимагає, щоб воно було спеціально передбачено договором між кредитором і боржником. Правова природа притримання, відповідно до ст. 594 ЦК України, полягає в такому: кредитор, який правомірно володіє річчю, належній передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним в строк зобов’язання з оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримати її у себе до виконання боржником зобов’язання. Норми щодо притримання не мають диспозитивного характеру і не залежать від волі боржника і кредитора. Відмовитися від права на притримання не можна, але разом з тим, це все ж є право, а не обов’язок кредитора, і скористатися або не скористатися ним, залежить тільки від волі самого кредитора.

Відповідно до ч. 2 ст. 594 ЦК України притриманням речі можуть забезпечуватися також інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлене договором або законом. Таким чином, предметом притримання можуть бути речі (предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права і обов’язки). На практиці нерідкі випадки, коли в ролі кредитора виступають перевізник за договором перевезення, що не видає одержувачеві вантаж до повного розрахунку за виконане перевезення. Сторонами в договорі може бути передбачене положення, що окрім речей предметом притримання можуть бути роботи, послуги, майнові права і тому подібне.

До моменту виникнення права на притримання, кредитор не має права залишати у себе річ, якщо його обов’язком є передача речі незалежно від виконання обов’язків боржником. Невиконання цього положення може привести до того, що боржник, який в частині отримання речі є кредитором, обґрунтовано сам би утримував грошові кошти, які підлягають передачі іншій стороні, оскільки притриманням завжди забезпечується взаємне зобов’язання. Загальною умовою, за наявності якої кредитор може застосувати притримання до боржника, є наявність договірних відносин, через які одна сторона зобов’язана зробити певні дії на користь іншої сторони, а інша у свою чергу прийняти і сплатити, або компенсувати пов’язані з цим витрати та інші збитки. Таким договором може бути договір, який передбачає на певному етапі володіння річчю стороною, яка не є її власником. При цьому, повинна бути дотримане умова, закріплена у визначенні поняття притримання, – правомірність володіння річчю кредитором.

Законодавець у ч. 3 ст. 594 ЦК визначив, що кредитор не позбавлений права притримувати річ, яка у нього знаходиться, навіть у тих випадках, якщо після того, як вона потрапила до нього, права на неї перейшли від боржника до іншої особи. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження утриманої речі несе кредитор, якщо інше не передбачено законом.

Кредитор, що утримує річ, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника. До обов’язків кредитора також належить відповідальність за втрату, зіпсування або пошкодження речі, яку він утримує, якщо втрата, зіпсування або пошкодження відбулися через його провину. Законодавець поклав заборону на користування річчю кредитором, яку він притримує у себе.

Незважаючи на зовнішню схожість притримання із заставою, в цих двох способах забезпечення зобов’язань існують певні відмінності.

Заставу забезпечує зобов’язання боржника, щодо якого існує тільки можливість невиконання, а також вимога, яка може виникнути в майбутньому. Притримання забезпечує виконання зобов’язання, яке вже було порушено. Заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Боржник (у притриманні) зберігає право розпоряджатися річчю, яка знаходиться у кредитора. Згода останнього непотрібна. За загальним правилом право застави виникає з моменту укладення договору, а право на притримання виникає з моменту невиконання боржником в строк зобов’язання, закріпленого в договорі. Незалежно від того, знаходиться або не знаходиться предмет застави у фактичному володінні заставодержателя, застава як спосіб забезпечення зобов’язань не припиняється. Вибуття речі, яку утримує кредитор, з його фактичного володіння, припиняє притримання. Кредитор не наділений правом вимагати предмет притримання від третіх осіб. Заставодержатель у випадках, передбачених договором, може користуватися переданим йому предметом застави.

Можна зробити висновок, що кредитор за аналогією із заставою, не набуває автоматично права на предмет притримання у разі невиконання забезпеченого зобов’язання. Він має право ініціювати реалізацію притриманої речі шляхом її продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлене договором. Проведення публічних торгів повинне здійснюватися відповідно до Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації закладеного майна, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна» від 22 грудня 1997 р.