Психологія и соціологія / 13. Сучасні технології соціологічних опитувань

УДК316.62

К.соц.н. Скок Н.С.

Донецький державний університет управління

Специфічність соціальної поведінки на засадах особливостей сприйняття суб’єктивного часу

Дослідження соціальної поведінки привертає увагу науковців, оскільки її прояви мають велике значення для розвитку суспільства. Спроба розглянути соціальну поведінку крізь феномен суб’єктивного часу на сучасному етапі розвитку суспільства викликана необхідність з’ясування його «часового профілю» (Штомпка П.) та впливу часу на соціальну поведінку, що обумовлює актуальність даної роботи.

У межах нашого дослідження ми зупинимося лише на працях, які певною мірою розглядали взаємозалежність соціальної поведінки і соціального часу. Вплив минулого на поведінку розглядається у біхевіориському підході (Торндайк Е., Уотсон Д., Скіннер Б.), визначається деяка залежність соціальної поведінки у майбутньому від певних стимулів і реакцій у минулому і теперішньому у теорії обміну (Хоманс Дж., Блау П.). Певною мірою простежував вплив часу на соціальну поведінку Тоффлер А., Штомпка П. Серед українських дослідників, праці яких певною мірою стосуються даної проблеми, можна зазначити Бакірова В., Попову І., Злобіну О., Леонтьєва Д. та ін. Аналіз публікацій показує, що не вивчається безпосередній вплив суб’єктивного часу на соціальну поведінку.

Метою нашої роботи є дослідження специфіки прояву соціальної поведінки залежно від особливостей сприйняття суб’єктивного часу.

Під соціальною поведінкою індивіда ми розуміємо низку різнорідної діяльності/бездіяння людини у часі, у якій виявляються її конкретна позиція, її настанови, котрі визначають ставлення індивіда до оточення/суспільства. Соціальна поведінка є результатом впливу на індивіда зовнішніх і внутрішніх чинників, системою мотивованих учинків індивіда, спрямованих на задоволення мети, за допомогою яких здійснюється перетворення діяльності на реальні дії стосовно соціально значущих об’єктів. Суб’єктивний час – це час, який визначається переживанням індивідом подій, що відбувалися, відбуваються і будуть відбуватися у його житті та у суспільстві. Вони безпосередньо або опосередковано впливають на зміст та якість життєдіяльності індивіда, його ціннісно-оцінне ставлення до них, що дозволяє осмислювати та відображати означені події та структурувати їх у межах особистісних цілей індивіда [1, с. 49]. Дослідження майбутнього часу має для людини не менше значення, ніж пізнання минулого. Однак, на відміну від минулого, майбутній час ще ніде й ніколи не існував й від нього немає й ніяких слідів. Проблема минулого – це невід’ємна частина майбутнього, створення образу, яким саме буде минуле в майбутньому. Основна мета, яку собі ставить індивід для досягнення у майбутньому, що впливатиме на перебіг його життя, зароджується й певною мірою формується в його соціальному теперішньому.

Для аналізу ролі суб’єктивного часу у побудуванні індивідом майбутнього ми здійснили дослідження впливу суб’єктивного часу на формування моделей специфічної поведінки на засадах особливостей сприйняття суб’єктивного часу, яке може бути позитивним, негативним, нейтральним та невизначеним [1, с. 154]. «Часовий профіль» життя індивіда «створюється через типові символи, цінності, правила й орієнтації, що стосуються того або іншого конкретного часу» [2, с. 74], тобто залежить від суб’єктивного сприйняття ним часу та переживання подій. При цьому під переживанням подій розуміємо не просто певний емоційний стан, а їх адекватне сприйняття, оцінювання і переосмислення, себто таке проживання, завдяки якому у подальшому відбувається побудування індивідом майбутнього.

Досліджуючи вплив чинника суб’єктивного часу на формування специфічної поведінки, ми з’ясовували, як люди оцінюють ситуацію, що склалася у країні, з точки зору її передбачуваності/непередбачуваності, у що люди вірять та кому довіряють, наскільки задоволені перебігом свого життя, впевнені у завтрашньому дні. «Часовий профіль» індивіда у сучасному українському суспільстві можна схарактеризувати так: низький показник довіри до соціальних інститутів, крім сім’ї, неможливість прогнозування свого положення, котра призводить до невпевненості у власному майбутньому та високому рівню соціальної напруги, соціальна пасивність більшості населення. Рівень соціальної свідомості, зокрема спрямованість на соціальну активність, пасивність або байдужість, а також сприйняття, оцінювання та переосмислення подій дозволяють виділити такі види сприйняття суб’єктивного часу, як конструктивний, очікуюче-невизначений, деструктивний, що безпосередньо формують відповідну соціальну поведінку.

Конструктивний тип суб’єктивного часу формує соціально-адекватне його сприйняття та є основою соціально-адекватної поведінки, котра зорієнтована на майбутнє, адаптована до функціонування у конкретній соціальній системі. Очікуюче-невизначене сприйняття суб’єктивного часу виникає під впливом об’єктивних обставин або таким чином суб’єктивного ціннісно-оцінного їх сприйняття, що виявляється у нерозумінні існуючої системи, процесів, що відбуваються. Стан індивіда, який призводить до обмеженості у виборі, формує очікуюче-невизначену соціальну поведінку. Такий тип поведінки, на нашу думку, може трансформуватися як в соціально-адекватну, так і у соціально-неадекватну. Деструктивне сприйняття суб’єктивного часу може формувати соціально-неадекватну поведінку (деструктивно-активний і деструктивно-пасивний тип соціальної поведінки).

Підсумовуючи вищевикладене можна зазначити, що час уявляється певним темпоральним конструктом, усередині якого перебуває індивід, має притаманні лише йому риси та специфіку і допомагає людині розуміти й проживати теперішнє. Запропонована типологія сприйняття суб’єктивного часу дозволяє виділити відповідну соціальну поведінку: соціально-адекватну, очікуюче-невизначену, соціально-неадекватну. Слід також зазначити, що значна частина індивідів, вочевидь, може водночас перебувати в декількох просторах сприйняття часу, в конструктивному та очікуюче-невизначеному, очікуюче-невизначеному та деструктивному і т.д. Наприклад, конструктивно сприймати своє майбутнє та перебувати в очікуюче-невизначеному стані сприйняття стосовно суспільства. Результатом такого поєднання може стати демонстрування «узагальненої», «об’єднуючої» соціальної поведінки. Тобто, з одного боку можна говорити про зближення об’єктивного і суб’єктивного часу індивіда, а з іншого – про втрату синхронності соціального і суб’єктивного часу. За умов існування такої ситуації можна говорити про необхідність формування соціально-психологічної здатності пережити надзвичайну ситуацію переходу від одних суспільних порядків до інших та пошуку можливостей впливати на соціальну поведінку індивіда за допомогою впливу на суб’єктивний час.

Література

1. Скок Н.С. Суб’єктивний час як чинник соціальної поведінки індивіда в умовах суспільних трансформацій : дис. … канд. соц. наук : 22.00.01 / Скок Наталя Сергіївна. – Донецьк, 2010. – 189 с.

2. Штомпка П. Социология социальных изменений / Петр Штомпка; [пер. с англ., под ред. В.А.Ядова]. – М. : Аспект Пресс, 1996. – 416 с.