Экономические науки/3. Финансовые отношения

Ізмайлова Н.В., Оксамитна Д.О.

КЕІ ДВНЗ КНЕУ імені Вадима Гетьмана, Україна

ДОЦІЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ ФІНАНСОВОГО ОЗДОРОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМСТВ У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Період кризи – час неминучих змін. Індекс фондового ринку ПФТС у 2008 році впав на 74%. ВВП впав на 19%. Обсяги експорту українських товарів скоротилися на 49% у річному численні. Обсяг промислового виробництва зменшився на 30%. Рівень безробіття збільшився на 150% [4]. Головним завданням держави та бізнесу в таких умовах є адаптація до змін із найменшими втратами та створення умов для швидкого посткризового зростання. Так, держава під час кризи може зосередитися на підтримці підприємств із використанням заходів прямого та прихованого субсидування або дозволити ринку самостійно визначити конкурентноздатні підприємства для подальшого оздоровлення економіки України. Пролемі вибору між вищезазначеними варіантами присвячено праці Фоміної К., Ізосімової Н., Авакова А., Мілна А. та Карпунь І. Метою даного дослідження є визначення доцільності фінансування державою санації підприємств у кризовий період.

Вирішальною складовою державного регулювання економіки є підсистема державної підтримки, економічний зміст якої полягає в створенні та впровадженні державних програм розвитку підприємств [1;С.47], однією з яких є державна фінансова підтримка санації підприємств. Згідно із пунктом 3, статті 1 Закону України вiд 27.03.1991 № 887-XII «Про підприємства в Україні» у разі збиткової діяльності підприємств держава, якщо вона визнає продукцію цих підприємств суспільно необхідною, може надавати їм дотації чи інші пільги. Приймаючи таке рішення, виконавча влада виходить з принципу фінансової підтримки передовсім життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, які вже адаптувалися до нових реалій економічного життя [5]. Але у зазначеному законодавстві існує протиріччя, адже якщо підприємство має значення у економічному житті країни, воно має бути великим, а таким чином його пристосування до нових економічних реалій є достатньо довгим та дорогим процесом. Зважаючи на те, що підтримка орієнтується передовсім на підприємства, які здатні її використати з максимальною віддачею та забезпечити протягом найкоротшого часу збільшення виробництва продукції, знову виникає протиріччя щодо можливості швидкого збільшення виробництва і споживання продукції за умов глобальної фінансової кризи. Надаючи підприємствам адресну державну фінансову підтримку держава досягає лише тимчасової стабільності, доки підприємство не витратить надані кошти на поточні потреби, і знову не опиниться в кризовому стані. І цей процес «надання фінансової підтримки – витрачання наданих коштів, тимчасова стабілізація – криза» може повторюватися нескінчено довго. За таких умов, державна фінансова підтримка підприємств - це захід, що має лише короткочасний ефект. В певному сенсі криза виконує функцію санації, дозволяючи вижити лише справді конкурентноздатним підприємствам. Чим швидше з ринку підуть неефективні підприємства, тим швидше їхнє місце займуть нові, ефективніші компанії. Крім того, природне банкрутство неефективних підприємств прискорює перерозподіл економічних ресурсів – інвестицій, кадрів, підприємницької ініціативи – у більш конкурентноздатні сектори. Аргументом проти державної фінансової підтримки санації підприємств є також вивільнення коштів, які призначалися на підтримку санації підприємств, для довгострокових інвестицій, реструктуризації, інновацій і соціальної підтримки населення. У держбюджет на 2009 р. закладено приблизно 25 млрд грн. державної підтримки підприємств. Водночас на сьогодні нараховується 15 млрд грн. неповерненого ПДВ і 14 млрд грн. переплаченого податку на прибуток. Державі треба не підтримувати підприємства, а виконувати свої зобов’язання перед підприємцями, і вони самі вийдуть із кризи [3;с.15]. Прагнення виправити недосконалість ринку шляхом фінансової підтримки підприємств здатне спричинити ще більші викривлення конкуренції. У результаті благі наміри приносять вигоду вузькому колу зацікавлених осіб на шкоду економіці й суспільству загалом[2;с.207]. Відмова від державної фінансової підтримки санації є стратегічним кроком. Адже державна підтримка підприємств повинна полягати не в прямій фінансовій допомозі окремим підприємствам або компаніям, а у створенні регуляторного середовища, у якому ці підприємства матимуть шанс на виживання, що має складається з можливостей залучення прямих іноземних інвестицій, інноваційних технологій та конкурентноздатної робочої сили. Цей шанс і повинна дати держава у формі вивіреної та системної економічної політики регіонального розвитку, яка має працювати на розвиток внутрішнього ринку окремого регіону й диверсифікованість його економіки. Субсидування підприємств, крім того, що підриває дохід держави, шкодить довірі до уряду. Замість субсидіювання підприємства урядом необхідно ощадливо витрачати ресурси для підтримки й інвестування в інфраструктуру, а також реалізовувати, наскільки це можливо, програми із захисту всіх своїх громадян від впливу поточної економічної кризи. Згідно з дослідженням Всесвітнього банку, у 2009 р. Україна посіла серед 181 країни 145-е місце за простотою ведення бізнесу і 180-е місце – за простотою сплати податків [3;с.15]. Тож, Україні потрібно спрямовувати кошти на створення ефективного бізнес-середовища, на розвиток інфраструктури, на реформи, які поліпшать бізнес-клімат, на перекваліфікацію робочої сили.. Крім того, спростивши процедуру сплати податків та процес ведення бізнесу, держава таким чином допоможе усім підприємствам. У результаті Україна стане інвестиційно привабливою, що в свою чергу призведе до збільшення інвестицій, розширення робочих місць, розвитку виробництва, а таким чином, і до збільшення доходів країни, які можна буде знову вкладати у стратегічний розвиток держави.

Таким чином, численні наукові дослідження фіксують, що поряд з позитивними наслідками державної антикризової підтримки, практика розкриває і вузькі місця в її реалізації: нецільове використання державних коштів, посадові зловживання державних службовців та корупцію; недосконалість інструментарію та методологічного забезпечення фінансової підтримки санації підприємств; відсутність дієвого контролю за ефективністю витрачання наданих грошових ресурсів; недоліки в діяльності державних органів; дефіцити у фінансовому забезпеченні заходів з підтримки фінансового оздоровлення підприємств. Існуюча в Україні система державної фінансової підтримки санації підприємтсв не є ефективною. Необхідно запроваджувати новий підхід, за яким підтримка полягатиме не в прямій фінансовій допомозі окремим підприємствам або компаніям, які опинилися в кризовому стані, а у створенні прозорої системи ведення бізнесу, спрощенні системи оподаткування. Створивши нове бізнес-середовище держава надасть змогу підприємствам залучати прямі іноземні інвестиції, інноваційні технології та конкурентноздатну робочу силу, що призведе до поліпшення економічної ситуації в країні вцілому, а не лише на окремому підприємстві.

Література:

1. Збаразька Л.О. Фінансові аспекти ринкової адаптації промислових підприємств / Збаразька Л. О. // Фінанси України. – 2001. – № 1. – С. 47-53.

2. Карпунь І.Н. Державні антикризові заходи фінансової стабілізації підприємств / Карпунь І.Н. // Науковий вісник НЛТУ України: Збірник науково-технічних праць. – 2009. – Вип. 19.2. – С. 202 - 208

3. Фоміна К. Чи необхідна підтримка підприємств під час кризи: обговорення третіх дебатів фонду «Ефективне управління » / Фоміна К. // Правовий тиждень. – 2009. - № 25 (151) – С.12 – 15

4. Вплив світової кризи ліквідності на Україну: робота над помилками [Електронний ресурс] / Едільберто Сєгура // Економічна правда – 29.10.2009. – Режим доступу до електронної газети:

http://www.epravda.com.ua/publications/4ae997cb837ca/

5. Закон України вiд 27.03.1991 № 887-XII із змінами та доповненнями «Про підприємства в Україні». // Сайт систематизованого законодавства України – Режим доступу до сайту:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=887-12