История/ 2 Общая история

Зарічук Ольга Леонідівна

аспірантка кафедри всесвітньої історії

Донецький національний університет

Університети Німецької імперії як центри розвитку освіти і науки (1871 – 1914

Європейська цивілізація дала світовій спільноті значну кількість досягнень у різних галузях науки і культури. Одним з найбільших спадків стали вищі навчальні заклади, а саме – університети. Кінець XIX ст. значним чином змінив освітню парадигму, а разом з тим і розуміння завдань університетської освіти в багатьох країнах світу. Значні зміни в цій сфері відбулися в Німецькій імперії в період з 1871 по 1914 рр., коли було втілено в життя модель університету не тільки, як освітньої, але й як наукової установи.

На початку XIX ст. в Німеччині відбулися значні зміни в освітньому житті і були вони пов'язані з іменем В. фон Гумбольдта, з ініціативи якого у 1810 р. було засновано Берлінський університет. Саме в цей час народилось таке поняття, як «модель Гумбольдта» і полягало воно в наступних тезах. Основними засадами «академічних свобод» професорів та студентів повинні бути «свобода викладання та навчання», тобто можливість для професорів самостійно будувати зміст своїх курсів в рамках зазначеного предмету, а для студентів – вільно обирати дисципліни, що вивчаються, а також відсутність обов'язкових для вивчення предметів чи фіксованого для всіх навчального плану. Найважливішим в діяльності гумбольдтовського університету повинний був стати принцип «єдності викладання та дослідження» – необхідність не тільки викладати, але й збільшувати наукові знання, прагнути при навчанні до постійного наукового пошуку, до якого повинні бути залучені не тільки викладачі, але й студенти [1, с. 48].

Але втілити в життя модель Гумбольдтовського класичного університету на початку століття не судилося, завадили спочатку Наполеонівські війни, а потім реакція після революції 1848 – 1849 рр. Найбільш близько до реалізації ідеалу, який було відображено у принципах В. фон Гумбольдта, німецький університет підійшов наприкінці XIX – на початку XX ст., за часів кайзерівської Німеччини і Веймарської республіки, коли він став справжнім центром науки і освіти.

В останню третину XIX ст. в німецьких університетах було реалізовано два основних принципи, які запропонував свого часу Гумбольдт – свободу навчання та свободу викладання, які на думку багатьох дослідників сприяли перетворенню університетів у справжні наукові центри, а також стали справжніми прикладами освітніх установ для інших країн. Сталося це, в першу чергу, через прагнення об'єднаної німецької держави до посилення своїх позицій на міжнародній арені, окрім того важливу роль відігравав розвиток капіталістичних відносин, який потребував великої кількості науковців з різних галузей знань.

Основні принципи функціонування, такі як свобода викладання та навчання, щільний зв'язок між викладачем та студентом, сприяння та заступництво щодо наукової творчості, формувалися в німецьких університетах на ґрунті самоврядування. Під свободою викладання розумівся широкий розвиток наукових дисциплін та обрання викладачем методів викладання. Другою складовою академічної свободи в університеті була свобода навчання. Професорська колегія лише рекомендувала навчальні плани та програми, а студенти на свій розсуд обирали те, що вважали необхідним, таким чином виникав більший інтерес до навчання і встановлювався більш тісний зв'язок між викладачем та студентом [2, с. 56 – 57].

Всі науки в університетах Німеччини викладалися на чотирьох факультетах – теологічному, юридичному, медичному та філософському, до якого відносились також математика та природничі науки. На думку німецького дослідника Ф. Паульсена дослідницький характер університету відобразився в першу чергу на філософському факультеті. Саме тут на першому плані опинилось дослідження, а викладачі цього факультету стали носіями наукової праці, а його студенти – майбутніми вченими [5, с. 26].

Викладання велося різними методами, серед яких домінуючими стали лекції та семінари. Лекції в німецьких університетах розподілялися на дві групи, на так звані прилюдні та приватні. Прилюдні лекції були безкоштовними і займали 1 – 2 години на тиждень, до того ж вони охоплювали тільки обмежений проміжок знань. Систематично головні дисципліни факультету викладалися на приватних зайняттях, які охоплювали від 4 до 6 і більше годин на тиждень. Найважливішу роль серед практичних занять зі студентами відігравали так звані «семінарії» (семінари), які започатковувались спочатку для студентів філологічних спеціальностей, а згодом набули досить широкого розповсюдження. Саме семінарські заняття стали лабораторіями для наукових занять та дослідів. На таких заняттях відбувалось не просто здобуття нових знань, а й знайомство з методикою проведення досліджень. Разом з семінаріями існували також «конверсаторії», метою яких було пояснити слухачам, те що повідомлялось на лекції, а також відповісти на питання, що виникали [3, с. 5].

Для університетського викладача не було обов'язковим повідомлювати лише встановлені істини, він повинний був самостійними дослідженнями шукати їх і вводити у коло своїх знань слухачів. Для академічного викладача, а також і для його слухачів не існувало ніяких заборонених думок, а для викладання існувала тільки одна норма: виправдати істину своєї теорії перед розумом та фактами [3, с.10].

Що стосується студентської свободи вибору навчання, то можна і тут зазначити певні корисні моменти. Більшість студентів, як правило, мали певну або практичну, або наукову мету, і оскільки вони мали також і свободу вибору, то відвідували лекції тільки тих викладачів, які вважали найбільш доцільними. Університет зі свого боку надавав для всіх бажаючих можливість задовольнити всі навчальні та наукові потреби. Ті хто шукали елементарних знань могли відвідати курси спеціально «для початківців», а ті хто прагнули більш серйозних наукових занять могли звернутися до курсів для тих, хто мав певний успіх (für fortgeschrittene), до семінарів, лабораторій і до всілякого роду «privatissima» [4, с. 10 – 11].

Таким чином, можна стверджувати, що основним змістом роботи університетів в період існування Німецької імперії стає принцип дослідження та наукового пізнання. Університети стають справжніми науковими корпораціями, які мали підтримку держави. Засади функціонування німецького «класичного університету» не втратили своєї актуальності і в подальші часи і викликали значний інтерес дослідників. На нашу думку, завдання «класичного університету», хоча і народились два століття тому, є актуальними і у сьогоденні. Вивчення історії розвитку німецьких університетів для України є необхідним, щоб зрозуміти основні засади їх життя як у минулому так і у майбутньому, оскільки позитивний досвід функціонування «класичного університету» наприкінці XIX ст. досить широко використовувався в університетах Російської імперії, а це означає – і в українських університетах. Саме тому можна сподіватись, що в ході реформування вищої освіти нашої країни, цей досвід не буде забутий.

Література:

1. Андреев А.Ю. Гумбольдтовская модель классического немецкого университета// Новая и Новейшая история. – 2003. - №3. – С. 48 – 60.

2. Паульсен Ф. Германские университеты. – С.-Пб.: Издание редакции журнала «Основа», 1914. – 413 с.

3. Тихомиров П.В. Академическая свобода и развитие философии в Германии. Из наблюдений над немецкой жизнью. – М.: Свято-Троицкая Сергиева лавра, 1905. – 30 с.

4. Зибек. О сущности и цели научного образования (речь произнесенная в годовщину Базельского университета)/ Пер. с нем. – С. – Пб.: Типография В.С. Балашев и К°, 1897. – 32 с.

5. Чумиков В.А. Современные немецкие университеты. – С. – Пб.: Типография В.С. Балашева и К°, 1897. – 35 с.