К.п.н. Жукова О.С.

Донецький державний університет управління

ДІАЛОГІЧНЕ МОВЛЕННЯ ЯК СУБ'ЄКТНО-ОБ'ЄКТНА МОДЕЛЬ ВЗАЄМОДІЇ ВИКЛАДАЧА ТА СТУДЕНТА

У теперішній час в Україні в умовах гуманізації та демократизації суспільства відбуваються процеси перетворення та оновлення системи вищої освіти. Поступово система освіти, відмовляючись від установки на репродуктивне відтворення знань, орієнтується на розвиток особистості студента, створення для нього можливостей займати не просто активну, але й суб’єктивну позицію в навчальному процесі, пізнавати світ, вступаючи з ним в діалог. Діалогічний характер процесу навчання змінює схему учбової взаємодії, котра останнім часом трактується як двобічне суб’єкт – суб’єктне. В діалог повинна вступати особистість, котра володіє діалектикою та мистецтвом спору, відповідальна за актуалізацію своєї потенційності та самобутності, здатна оперативно поповнювати запас шляхом звернення до засобів інформації. Важливою умовою становлення такої особистості є підготовка майбутніх спеціалістів з розвинутим творчим потенціалом спілкування, здатністю до встановлення професійних та особистісних контактів. Особливе значення в цьому контексті набуває організація продуктивної взаємодії викладача та студентів у ВНЗ у процесі навчання на основі діалогу.

Діалог як засіб спілкування людей в науковому висвітленні був введений Сократом та використовувався в якості методу отримання знань. В основі сократівського методу знаходиться перехід від буденних уявлень до рівня філософської змістовності проблеми в послідовних узагальненнях.

Проблема діалогу в культурі виходить на суттєві характеристики культури, найважливішим з яких є універсальний принцип, котрий організує мислення людини, забезпечує саморозвиток культури, відтворення особистості, здатність до комунікації. Всі історичні та культурні явища виступають продуктом спілкування, взаємодій, наслідком взаємовідносин з самим собою, соціумом, універсусом.

Намічена тенденція перетворення освіти у фактор розвитку суспільства актуалізує гуманізацію педагогічного процесу, який бачиться у зміщуванні акцентів на оптимальний розвиток діалогічності спілкування викладача та студентів як колег, як сосуб’єктів, з’єднаних спільністю цілей та завдань діяльності.

Головною одиницею учбово-виховного процесу є педагогічна взаємодія, котра передбачає розвиток якостей особистостей викладача та студентів на основі рівності у спілкуванні та партнерства у спільній діяльності.

Мета педагога не тільки надати інформацію, але й закріпити духовні начала та розвинути творчі здібності студента. Основою цього процесу є взаємне бажання та взаємодовіра. Тому спілкування слід базувати у відповідності з концепцією дуальної перспективи (облік об’єму знань студента) та з акцентом на позитивні емоції, які сприяють засвоєнню предмета.

Продуктивна взаємодія будується, охоплюючи сферу діалогічного спілкування як сумісні обговорення ситуації у напрямку вирішення проблем усіма його суб’єктами. Активність при цьому спрямована на предмет спілкування, а не на особистість одного з учасників, та власне спілкування опосередковується, передусім предметом, в якості якого можуть виступати усі сфери людської діяльності та пізнання: внутрішній світ людини, міжособистісні відносини, соціальне оточення, учбові заняття, творчість і т.п.

У процесі діалогу досягається розуміння на рівні встановлення спільного змістовного простору. Діалог – це взаємодія двох суб’єктів, творчо утворюючих спільне відношення до того чи іншого об’єкта дійсності, маючий значення для обох. Це ситуація двосторонньої взаємодії, котра передбачає активну роль усіх беручих участь у спілкуванні сторін. Співпраця та співтворчість у процесі діалогічного спілкування передбачають відмову від позиції неначе тільки твоя думка, підхід вірні, та передбачають затвердження іншого типу відносин: взаємний пошук, принципового, але доброзичливого сумісного аналізу результатів.

При організації взаємодії зі студентами викладач ВНЗ повинен вміти відбирати найбільш продуктивні методи навчання, які відображають особливості взаємодії суб’єктів процесу навчання. До них ми відносимо методи активного навчання, комунікативний метод та метод переконання.

Методи активного навчання орієнтовані на сучасне будування процесу навчання, відмову від шаблонної організації учбових занять, активну взаємодію викладача та студентів, інтенсифікацію учбово-пізнавальної діяльності. Вони передбачають не механічне запам’ятовування навчальної інформації, а її осмислення та обмірковування, прямування від монологу до діалогу в навчанні, розкриттю свого внутрішнього «Я», розширенню проблемних бесід, обговорень, емоційної чуйності студентів. В якості методів активного навчання розглядаються такі як ігри, у тому числі рольові та ділові, ігрове проектування, аналіз конкретних ситуацій, тематичні дискусії, створення проблемних ситуацій та ін.

Будучи технологією активного навчання, інтерактивне навчання постає можливістю взаєморозуміння, самоактуалізації, «прориву» особистості один до одного. Найважливішою особливістю взаємодії на основі такого навчання є здатність педагога та студентів «приймати роль іншого», уявляти, як їх сприймає партнер по спілкуванню та відповідно інтерпретувати педагогічну ситуацію, конструювати власні дії. Інтерактивна взаємодія передбачає систему взаємодій: з боку педагога – запланованих, з боку студентів – ситуативних та несподіваних, в процесі яких створюються умови оптимального розвитку їх суб’єктивності. Воно найбільш успішно здійснюється в студентській групі на практичних заняттях в діалозі, полілозі, або у формі «круглого столу», поєднуючи в собі монолог, діалог та полілог.

Література:

1. Педагогика и психология высшей школы. – Ростов н/Д: Феникс,2006.– 512 с.