Воронюк В. М

Наук. керівник: к.е.н. Скляр Є. В.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Конкурентоспроможність підприємства:

сутність, проблеми оцінки та шляхи підвищення

Постановка проблеми. В сучасних умовах господарювання успішність функціонування підприємства визначається рівнем його конкурентоспроможності, тобто наявністю і активним використанням переваг у задоволенні потреб клієнтів порівняно з конкурентами. За таких обставин постає необхідність в об’єктивній оцінці конкурентоспроможності самого підприємства та його конкурентів для прийняття стратегічних управлінських рішень, а також визначення шляхів її підвищення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням різних аспектів конкурентоспроможності підприємств займалися Куманецький С. А., Рибницький Д. О., Городня Т.А., Чепурна О. П. [1-3]. Але в умовах все більшої відкритості національних економік та посилення міжнародної конкуренції необхідним є подальше вивчення способів оцінки конкурентоспроможності підприємств, а також напрямків її підвищення.

Постановка завдання. Метою роботи є розгляд сутності конкурентоспроможності підприємства, аналіз існуючих методів її оцінки та визначення шляхів підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Виклад основного матеріалу. Підвищений інтерес до дослідження конкурентоспроможності як економічної категорії виник в останні десятиріччя ХХ ст. у зв’язку з прискоренням глобалізації, а відтак загостренням конкуренції за ресурси та ринки збуту продукції і послуг. Перші спроби формування системи порівняльних оцінок конкурентоспроможності та визначення її чинників на міжнародному і національному рівнях відносять до другої половини 80-х років. З тих пір концепції конкурентоспроможності постійно змінювалися і вдосконалювалися [3].

Не дивлячись на існування різних підходів до визначення сутності поняття, всі дослідники визначають дві характерні риси цього показника:

1. Порівняльний характер. Конкурентоспроможність не є властивістю, притаманною конкретному об'єкту, не випливає з його внутрішніх властивостей, а визначається тільки на умовах порівняння цього об'єкту з іншими. Виходячи з цього, можна стверджувати, що конкурентоспроможність підприємств можна оцінити шляхом порівняння найважливіших показників їх діяльності. Результатом цього порівняння буде визначення рівня конкурентоспроможності.

2. Часовий характер (динамічність). Досягнутий певним чином рівень конкурентоспроможності підприємства не може розглядатися як довгострокова характеристика його ринкової позиції незалежно від ефективності його діяльності. Дії інших суб'єктів господарювання, активність їх конкурентних стратегій можуть призвести до втрати досягнутої позиції і зниження рівня конкурентоспроможності [1].

На основі аналізу наукових праць у сфері оцінки конкурентоспроможності підприємства всю сукупність методів оцінювання можна об'єднати у групи:

1. Підходи на основі традиційного методу оцінювання конкурентоспроможності товару.

Методи цієї групи передбачають розрахунок одиничних і групових показників. На першому етапі оцінювання виділяють найбільш важливі для споживача характеристики товару: споживчі та економічні. На основі порівняння характеристик базової моделі та досліджуваного зразка визначають одиничні показники конкурентоспроможності. Далі всередині кожної групи критеріїв здійснюють ранжування показників за ступенем їхньої значущості для споживача. Потім розраховують групові показники зведеного індексу конкурентоспроможності за споживчими та економічними властивостями, та інтегральний показник конкурентоспроможності продукції.

Загальний показник конкурентоспроможності має такий вигляд:

Кзаг = Qя/Qек , (1)

де: Qя – груповий критерій конкурентоспроможності за якісними параметрами; Qек – критерій конкурентоспроможності за економічними параметрами.

Якщо загальний коефіцієнт конкурентоспроможності товару більший за одиницю, то цей товар вважають конкурентоспроможним на ринку.

Традиційний метод має певні вади:

а) під час розрахунків параметрів конкурентоспроможності враховуються лише якість та ціна виробу. Неврахованим залишається низка факторів, зокрема організація та ефективність маркетингової діяльності, стан основних та оборотних засобів, показники фінансового стану підприємства та інші.

б) метод враховує якісні та економічні параметри продукції, але не бере до уваги спосіб задоволення потреби споживача, що є важливою складовою конкурентоспроможності продукції.

в) метод не дає змоги прогнозувати зміну конкурентоспроможності у перспективі [2].

2. Матричні методи, в основі яких лежить побудова та аналіз двовимірних матриць. Ці матриці будуються за принципом системи координат, на одній з осей якої позначають показники оцінювання стану або перспектив розвитку ринку, галузі, стратегічної зони господарювання, а на іншій – показники конкурентоспроможності відповідних їм напрямів бізнесу. Найвідомішим матричним методом є матриця Бостонської консалтингової групи, в основі якої лежить аналіз конкурентоспроможності з врахуванням життєвого циклу продукту. По горизонталі цієї матриці відкладаються темпи зростання чи скорочення обсягів продажу в лінійному масштабі, а по вертикалі – відносна частка товару чи послуги на ринку. При цьому найбільш конкурентоспроможними вважаються підприємства, які займають значну частку на швидкозростаючому ринку .

Цей метод має такі переваги:

а) за наявності релевантної інформації про обсяги продажу дає змогу отримати достовірну оцінку конкурентоспроможності.

б) простота у застосуванні та визначенні частки на ринку і темпів зростання ринку.

в) придатний для аналізу взаємодії між різними напрямами діяльності підприємства та для різних стадій розвитку кожного напряму діяльності.

Також варто виділити і вади:

а) оцінювання конкурентоспроможності здійснюється лише за двома характеристиками.

б) відносна частка на ринку не завжди об'єктивно характеризує конкурентний статус підприємства.

в) усуває здійснення аналізу причин, й цим ускладнює прийняття управлінських рішень [1].

3. Маркетинговий підхід, який передбачає врахування не лише вимог споживача до характеристик продукції, а й оцінювання сукупності чинників, які визначають ефективність усієї маркетингової діяльності підприємства загалом. До таких чинників належать оперативність системи постачання, організація сервісу та гарантійного обслуговування, репутація підприємства та інші.

У межах цього підходу виділяють такі етапи оцінювання: визначення вимог споживачів щодо якісних та економічних характеристик продукції; оцінка конкурентоспроможності продукції на основі обраних споживачами характеристик; оцінка конкурентоспроможності маркетингової діяльності підприємства порівняно з конкурентами; формулювання висновків про конкурентоспроможність товару та обґрунтування заходів щодо її підвищення .

Вадою маркетингового підходу є трудомісткість збору необхідної для аналізу інформації, а також застосування у процесі оцінювання методів експертних оцінок, які зумовлюють досить високий ступінь суб'єктивності отриманих оцінок. Перевагами методу є врахування ефективності всієї системи маркетингу на підприємстві, а також можливість прогнозування рівня конкурентоспроможності на майбутнє.

4. Виробничий підхід, який базується на оцінюванні показників рентабельності продажу конкретної продукції та її ринкової частки. Згідно із цією методикою, більш конкурентоспроможним є той товар, рентабельність продажу та ринкова частка виробника якого є більшою. Інтегральний показник конкурентоспроможності розраховується для множини товарів і кожному з них присвоюється певний ранг. Перевагою цього підходу є те, що в процесі оцінювання виявляють ті напрями діяльності та товарні позиції, які приносять підприємству найбільший прибуток, що в свою чергу допомагає у прийнятті стратегічних рішень у сфері збутової політики. Вадою є те, що оцінювання не охоплює аналізу причин не конкурентоспроможності продукції [2].

Стосовно проблеми підвищення конкурентоспроможності, то варто відзначити, що на сучасному етапі близько 75 % усіх підприємств в країнах з ринковою економікою конкурують в умовах монополістичної конкуренції, тобто із великою кількістю малих та середніх підприємств, жодне з яких не має значної частки в загальному обсязі продаж, та при відсутності лідерів, які можуть впливати на тенденції розвитку галузі [3]. Даний факт визначає такі основні стратегічні завдання підприємств в умовах конкурентної боротьби:

1) створення умов для реалізації ефекту економії від збільшення масштабів виробництва і збуту;

2) управління витратами, тобто мінімізація собівартості, виключення непродуктивних витрат та ін.;

3) здійснення прямої, а також зворотної вертикальної інтеграції;

4) спеціалізація на товарі або індивідуальних замовленнях свого споживача;

5) концентрація зусиль на певній території.

Для оцінки конкурентоспроможності вітчизняних підприємств в глобальному контексті скористаємось індексом конкурентоспроможності бізнесу, який був введений у 2001 році Майклом Портером [3]. Якщо проаналізувати динаміку рейтингу України за індексом конкурентоспроможності бізнесу (табл. 1), то можна спостерігати, що з кожним роком Україна втрачає свої позиції.

Таблиця 1

Рейтинг України за індексом конкурентоспроможності бізнесу*

Рік	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Місце	59	61	68	68	68	77	81	72	82	89

* За даними [3,4]

Так, за останні десять років відбулося переміщення з 59 на 89 місце, що свідчить про зниження конкурентоспроможності вітчизняних підприємств порівняно із світовими стандартами.

Тому головним завданням українського бізнесу на шляху до підвищення конкурентоспроможності є підвищення якості кінцевої продукції за рахунок підвищення якості і ефективності всіх бізнес-процесів на підприємстві.

Однак в сучасних умовах в більшості українських підприємств відсутній інтерес до запровадження системи якості, що пов’язано з такими факторами [3]:

1) нестабільність економічної ситуації в країні, що робить витрати на впровадження системи якості невиправданими. Як показує досвід, віддача від впровадження системи якості може виявитися лише через певний час;

2) відсутність чіткої економічної політики держави, направленої на підтримку якості в підприємницькій діяльності, в т. ч. зовнішньоекономічної діяльності;

3) відсутність системи базової освіти і безперервного підвищення знань у сфері якості (зараз ця система починає формуватися, але покоління активних підприємців не було охоплене системою освіти у сфері якості);

4) зараз підприємці орієнтуються на отримання миттєвого прибутку, а не на потреби споживача, що є основним постулатом якості;

5) слабке уявлення про значення сертифікації системи якості при реалізації продукції на ринку зарубіжних країн, що часто призводить до збитків або штрафів.

З метою стимулювання впровадження на вітчизняних підприємствах системи якості можна запропонувати такі заходи: проведення економічної політики держави, направленої на підтримку якості; впровадження винаходів, технологій, світових стандартів; ухвалення основних ключових положень концепції управління якістю; підготовка персоналу, необхідного для здійснення діяльності в умовах науково-технічного прогресу; контроль якості не тільки на стадії отримання готової продукції, але і протягом всього процесу виробництва; орієнтація на задоволення потреб споживача.

Висновки. Отже, конкурентоспроможність підприємства складне і багатогранне поняття, що зумовлює неможливість його чіткого визначення, яке при цьому характеризується порівняльністю та динамічністю. Як наслідок, існує багато методів оцінки конкурентоспроможності, кожен з яких має свої переваги і недоліки, тому для кожного окремого підприємства вибір того чи іншого методу буде визначатися цілями і можливостями застосування. При цьому слід підкреслити, що в Україні намітилась стійка тенденція до зниження конкурентоспроможності підприємств, для подолання якої необхідно перш за все розпочати впровадження заходів з підвищення якості продукції і всіх бізнес-процесів на вітчизняних підприємствах.

Список використаної літератури

1. Куманецький С. А. Основні методи оцінки конкурентоспроможності промислових підприємств в умовах виходу на зовнішні ринки / С. А. Куманецький // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. - № 4(8). – 2009. – С. 18-22

2. Рибницький Д. О. Сучасні підходи до оцінювання конкурентоспроможності підприємства / Д.О. Рибницький, Т.А. Городня // Науковий вісник НЛТУ України. − Вип. 20.9 – 2010. – С. 227-230

3. Чепурна О. П. Деякі аспекти оцінки конкурентоспроможності суб'єктів господарювання / О. П. Чепурна // Вісник СевНТУ. Вип. 98: Економіка і фінанси. – 2009. – С. 180-185

4. The Global Competitiveness Report 2010–2011 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.weforum.org/reports/global-competitiveness-report-2010-2011-0