Тема: Страхові ризики та їх оцінка.

І. Навчальна мета:

- сформулювати уявлення про страхові ризики та їх оцінку

- визначити оцінку ризику, структуру та основи розрахунку страхових ризиків

- вміти орієнтуватись у здійсненні страхового ризику

ІІ. Міжпредметна інтеграція: б/о, фінанси, менеджмент, маркетинг, статистика.

ІІІ. Зміст:

1. Опрацювати навчальний матеріал.

2. Робота з картою ОСД.

3. Дати відповіді на запитання.

ІV. План вивчення питання:

1. Оцінка ризику.

2. Структура та основи розрахунку страхових ризиків.

V. Матеріали для самоконтролю:

1. Як здійснюється оцінка ризику? В чому її суть?

2. Які методи для оцінки ризику використовують в страховій практиці?

3. Що означає метод індивідуальних оцінок ризику?

4. Який зміст методу середніх величин?

5. Який зміст методу процентів?

6. Які напрями загального прогнозу ризиків?

7. Що означає поняття “страховий ризик”? Які ризики можуть бути застраховані?

8. Структура ризиків? Їх суть?

9. Основа розрахунків страхового ризику?

10. Як може бути об’єктивно визначений розмір ризику?

Література:

1. О.Д. Заруба. “Основи страхування”. – К. Видавництво УФІМБ – 1995.

2. О.Д. Заруба “Страхова справа”. – К. Видавництво “Знання” – 1998

3. С.С. Осадець “Страхування” – К.Видавництво “КНЕУ” – 1998

4. В.Базилевич “Страховий ринок України” – К. Видавництво “Знання” – 1998

Анотація.

Страхова компанія повинна постійно стежити за зміною ризику в тих чи інших галузях (сферах) вести відповідний статистичний облік, аналізувати й обробляти зібрати інформацію. Виходячи з одержаних висновків про можливу динаміку ризику, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіх ризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють також відповідні групи ризику, що служать мірою і критерієм оцінки. Кожна група включає об’єкти страхування, яким властиві приблизно однакові ознаки. Результати оцінки приймаються за основу для прийняття тих чи інших рішень при страхуванні, зокрема дозволяють віднести об’єкт до певної групи, визначити тарифну ставку, яка найбільш обгрунтовно відповідала б даному ризику. Середня величина ризикових обставин виражає середній, ризиковий тип групи, що використовується як міра порівняння.

У міжнародній страховій практиці використовуються всіляки методи оцінки ризику. Найбільш поширені з них метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.

Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можна зіставити з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду та об’єктивного погляду.

Метод середніх величин полягає в тому, що окремі ризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносяться балансова вартість об’єкта страхування, підсумкові виробничі потужності, характер технологічного циклу тощо.

При використанні методу процентів береться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок (накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними й негативними відхиленнями від середнього ризикового типу. Ці скидки або надбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середнього ризикового типу.

В практичній діяльності страховика велике значення має прогнозування тарифної політики на основі вивчення тенденцій в розвитку ризику. Загальний прогноз може бути зведений до слідуючих напрямків:

- ризикові обставини, що пов’язані з освоєнням нових видів сировини, заміни традиційних матеріалів новими (композитними, тощо);

- ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості (введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами, промислових роботів, роботизованих комплексів, тощо);

- ризикова ситуація, що пов’язана зі змінами в технології промислового й цивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій, висотного блочного й крупнопанельного домобудування, тощо;

- ризикові обставини, що викликані впровадженням повно транспортних систем, яким властива висока пропускна й провізна здатність на різних шляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страх-ій сукупності особливе значення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лише розгалужена група об’єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє з достатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків доцільно розрізняти такі їх види: ризики, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати; допустимі і недопустимі ризики; технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. У зв’язку з цим, зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з погляду ймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризик страховим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше, ризик, що включається в розмір відповідальності страхової компанії, має бути ймовірним характ-ом високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це означає: об’єкту, щодо якого виникають страхові правовідносини, властивий тимчасовий характер зв’язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відома страховику чи власнику об’єкта страхування. При цьому обом сторонам договору страхування конкретний момент настання страхового випадку й можливий обсяг збитку як його наслідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносити з масою однорідних об’єктів. З цією метою організується відповідне статистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановити відповідну прогнозну страхову премію. Крім того, статистична інформація дозволяє робити висновок про закономірність прояву ризику стосовно сукупності однорідних об’єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке виражається в реалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика або інших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики, пов’язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики).

По-п’яте, момент настання страх-го випадку не можна визначити ні за часом, ні в просторі.

По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха, тобто охоплювати масу об’єктів у рамках величезної страхової сукупності, спричиняючи масові збитки.

По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об’єктивно виміряти й оцінювати. Масштаби несприятливих наслідків мають бути досить значними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси).

Ризик – це конкретне явище чи сукупність явищ при виникненні, яких відбуваються виплати з раніше утвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій або грошовій формі.

Ризик є: чистий, спекулятивний, природний, антропогенний, особистий і майновий, великий і масовий.

- поділ ризиків на чисті і спекулятивні має велике практичне значення, оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики, як правило, виникають при азартних іграх, лотереях, які не потребують страхового захисту, бо передбачають можливість не лише страт, а й прибутків ® критерій наслідків.

- критерій причин. За своїм походженням ризики поділяють на природні і антропогенні. Природне походження ризиків харак-ся цілковитою незалежністю причин – випадкових подій і стихійних явищ. На противагу ризикам природного походження антропогенні ризики виникають лише як наслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей.

- критерій об’єкта. До цього критерію входять майнові та особисті ризики. Незалежно від випадкової події майнові ризики виявляються на майнових об’єктах та майнових інтересах їхніх власників, а особисті – на особах людей. Як відомо, особа є фізичним, фізіологічним та соціальним тілом. Залежно від того, котрій із зазначених властивостей буде завдано шкоди випадковою подією, особисті ризики можуть виявитися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

- критерій обсягу. З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування ризики поділяються на: великі і масові. Масовими визначається такі ризики, які немає підстави відносити до великих. У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. це – транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.

Передумовою виникнення страх-х відносин є ризик, без якого не існує страхування, бо без ризику немає страхового інтересу. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістом ризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у невідомих масштабах. Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими й реальними (фактичними) результатами. Таке відхилення може бути або позитивним або негативним.

Аналіз одержаної інформації в комплексі з іншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні наслідки зд-ня (реаліз-ї) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи пошкодження (в майновому страхуванні) об’єкта, прийнятого на страхування. Будь-яка ймовірність може бути виражена дробовою величиною. Якщо ймовірність дорівнює нулю, можна стверджувати про неможливість настання прогнозованої події. При ймовірності, яка становить одиницю, 100% гарантії того, що подія відбудеться очевидно: чим менша ймовірність ризику тим легше й дальше можна організувати страхування цього ризику. Висока ймовірність ризику передбачає страховий захист з високою ціною, що отруднює його проведення.

В тій мірі, в якій оцінена ймовірність настання подій, може бути об’єктивно визначений розмір ризику. Страхування і розмір ризику взаємопов’язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупність прийомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організовується проведення страхування, вибір технічних прийомів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страховиків, тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить і можливості відшкодування збитків, застрахованих як в звичайні, так і особливо несприятливі роки.