Экономические науки/15.Государственное регулирование экономики

Дехтяр М.В., Ковальова І.В.

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Рівень та якість життя населення України як показник соціально-економічної безпеки держави

Для України в сучасних умовах розвитку потрібні значні зміни в сфері соціального захисту населення, тому що соціальний захист є основним завданням соціальної політики держави і ставить за мету забезпечення добробуту та прав і гарантій людини в сфері рівня і якості життя [1]. Сьогодні в Україні поглиблюється соціальне розшарування, яке призводить до розбалансування можливостей задоволення основних соціальних потреб населення. Досі продовжують залишатися низькими рівень та якість життя.

На сьогодні основною проблемою в Україні є і залишається проблема подолання бідності, тому що більша частина працюючого населення має дуже низький рівень доходів, який є найважливішим показником добробуту. Висока диференціація умов і рівня життя українського населення, нерівномірність розвитку регіонів, поширення масштабів безробіття, а також вплив світової фінансової кризи стримують динаміку соціально-економічного зростання країни та підсилюють соціальне напруження. Тому зміни розвитку сучасного українського суспільства вимагають позитивних зрушень у розвитку національної економіки та пошуку ефективних методів підвищення рівня та якості життя населення.

Метою статті є дослідження сучасного стану системи соціального захисту в Україні та виявлення проблем у сфері державного регулювання рівня і якості життя українського населення.

Рівень життя – складна, системна соціально-економічна категорія, яка відображає сукупність відносин та умов, що визначають життєдіяльність та розвиток людей [2]. Якість життя – ступінь відповідності умов і рівня життя науково обґрунтованим нормативам або визначеним стандартам [3 с. 240].

Рівень та якість життя населення є показником результативності соціальної політики держави. Проте соціальна політика України базується переважно на категорійних принципах надання допомоги (без перевірки доходів). Обсяги допомоги, які надаються на виключна адресних засадах (з перевіркою доходів одержувачів) становлять менше ніж 1% від загальних видатків на соціальний захист. Цей показник є дуже малим порівнянно з країнами ЄС, де він становить 12-15%.

Нині Україна опинилася за межами економічного та соціального прогресу. Відсутня збалансованість між економічним зростанням та соціальними видатками і неспроможність національної економіки повністю забезпечити всі забов’язання держави, що дуже перешкоджає ефективному соціальному розвитку. Більшість нормативних актів у сфері соціального захисту та соціального забезпечення прийняті у різний час і нерідко є суперечливими. Доволі часто держава бере на себе додаткові забов’язання у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, які часто не дають жодного соціального чи економічного ефекту, крім встановлення привілеїв для представників певних професій або окремих соціальних груп, тому що для цього немає в країні необхідних ресурсів.

Розміри різноманітних видів допомоги в Україні є невисокими, у більшості випадків вони не сягають розміру прожиткового мінімуму. Останні дані підтверджують той факт, що Україна перебуває серед країн з високим рівнем бідності. На сьогодні низка питань відносно подолання бідності залишаються невирішеними. Все це свідчить про гостроту проблеми бідності українського населення, офіційним визнанням чого слугує Указ Президента України «Про невідкладні заходи з подолання бідності» №274/2010 від 26 лютого 2010 року. На виконання плану організації реалізації зазначеного нормативного акта розроблено проект ЗУ «Про затвердження Загальнодержавної програми подолання та запобігання бідності в Україні на 2010-2015 роки».

Також слід звернути увагу на те, що на сьогодні в Україні висока питома вага пенсійних виплат у державних видатках та у ВВП, що обумовлено високим рівнем демографічного старіння населення, низьким віком виходу працівників на пенсію та можливістю дострокового набуття пенсійного права. Як показує світова практика, вирішенням аналогічної проблеми є перехід на умови індивідуалізації пенсійних рахунків, зменшення пільгових умов призначення пенсій, підвищення пенсійного віку відповідно до демографічної ситуації, стимулювання подовження періоду трудової активності. Прийняття рішення щодо цих питань є складним завданням, однак в Україні вже сьогодні треба приймати рішення, щоб запобігти невідворотній ситуації в майбутньому. Тому підвищення пенсійного віку є неминучим, оскільки в Україні найнижчий пенсійний вік, баланс Пенсійного фонду від’ємний, кількість пенсіонерів збільшуватиметься, кількість населення в Україні зменшуватиметься. Пенсійний фонд і взагалі пенсійна система потребують кардинальної реформи. Тому владою пропонується пенсійна реформа, яка включає поступове запровадження трирівневої пенсійної системи. Це передбачено Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки.

Трирівнева пенсійна система дасть змогу розподілити між трьома її складовими ризики, пов’язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більше чутлива солідарна система) та з коливання в економіці та на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них.

Але одним з найважливіших залишається питання оплати праці, що є основним показником забезпечення матеріального добробуту працездатного населення України. Рівень соціальної захищеності українського населення є низьким порівняно зі стандартами розвинутих країн не стільки через слабку соціальну спрямованість державних витрат, скільки через низький рівень оплати праці. Втрата системи безплатного розподілу житла, перехід до платних освітніх послуг, багатьох послуг охорони здоров’я ще більше посилюють роль саме оплати праці в забезпеченні добробуту людей.

Як зазначають експерти, кожному третьому мешканцю України заробітної плати не вистачає для задоволення необхідних життєвих потреб, а кожний другий працездатний мешканець працює на умовах вторинної, третинної зайнятості, одержуючи доходи в тіньовому секторі економіки, які не оподатковуються [4, с.173].

Вплив держави на регулювання оплати праці здійснюється переважно через установлення розміру мінімальної заробітної плати, умов і розмірів оплати праці працівників установ й організацій, що фінансуються з бюджету, керівників державних підприємств. Відповідно до ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20 жовтня 2009 року №1646-VI та «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року №2857-VI місячний розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня 2011 року сягнув 941 грн., а на 1 грудня 2011 року становитиме 1004 грн. [5].

Найважливішим пріоритетом соціальної політики є підвищення рівня життя всіх верств населення. З цією метою держава робить послідовні кроки стосовно забезпечення зростання доходів громадян. З метою забезпечення нормального рівня життя держава визначає розмір прожиткового мінімуму. В Україні його визнано базовим державним соціальним стандартом. Він визначається на основі так званого кошика споживачів, який в останнє був переглянутий в 2001 році. Із затвердження ЗУ «Про Державний бюджет України на 2011 рік» набули чинності нові соціальні стандарти, які закладаються при розрахунку розміру державних соціальних допомог – прожиткові мінімуми.

Протягом 2011 року передбачено збільшення прожиткового мінімуму для всіх категорій осіб. Слід зазначити, що ЗУ № 1646 прожитковий мінімум для працездатних осіб за всіма періодами 2011 р. передбачений рівними розмірами мінімальної заробітної плати.

Але, не дивлячись на те, що прожитковий мінімум із року в рік зростає, він ледве забезпечує первинні або фізіологічні потреби людини та практично ігнорує соціальні потреби, які є невід’ємною складовою гідного життя.

Аналіз показників прожиткового мінімумі та мінімальної заробітної плати свідчить про те, що система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні не відповідає європейським стандартам. Незважаючи на зростання цих показників, їх співвідношення залишається далеким від стандартів Європейської соціальної хартії (переглянутої), відповідно до вимог якої мінімальна заробітна плата повинна становити не менше ніж 2,5 прожиткового мінімуму.

За даними Розрахункової палати, за минулий рік прожитковий мінімум номінально збільшився тільки на 2,2%, однак з урахуванням індексу споживачів цін реально знизився на 7,2%. У структурі витрат громадян, які отримують дохід на рівні прожиткового мінімуму, близько 80% становлять продукти харчування. Зрозуміло, що цих коштів не може бути достатньо для проживання, якщо овочі виросли в ціні на 70-100% [6].

Уряд на 2012 рік вирішив переглянути зміст споживчого кошика українців. Планують внести до переліку купівлю житлової площі та оновити список товарів побутової техніки - хочуть додати мобільний телефон і медичну допомогу. Федерація профспілок уже зробила власні підрахунки. Середній споживчий кошик українця, з урахуванням інфляції збільшиться на 20%.

Таким чином, найважливішим напрямом соціально-економічної підтримки уряду та держави повинно бути досягнення стійкої позитивної динаміки добробуту населення на основі збільшення платоспроможного попиту, зокрема підвищення заробітної плати працюючого населення.

Необхідною постає розробка системи соціальних стандартів, яка б дійсно забезпечувала гідний рівень життя населення та відповідала європейським стандартам, при цьому її запровадження має передбачити поступові етапи досягнення цих стандартів протягом кількох років окремо для кожної категорії населення.

Також необхідно встановити реальний прожитковий мінімум, удосконалити методику його визначення, яка має узгоджуватися із соціально-економічними умовами, що змінюються в країні, а також з необхідністю переходу до міжнародних стандартів в умовах зростаючої глобалізації.

Література:

1. Управління соціальним і гуманітарним розвитком: навч.посіб. / авт. кол.: В. А. Скуратівський, В. П. Трощинський, Е. М. Лебанова та ін.: у 2 ч. – К.: НАДУ, 2010. – Ч. 1. – 456 с.

2. Мандибура В. О. Рівень життя населення та механізм його регулювання. Ін-т економіки. – К., 1999. – 36 с.

3. Удотова Л. Ф. Социальная статистика / Л. Ф. Удотова. – К.: КНЕУ, 2002. – С.240.

4. Пиц В. І. Реалії розвитку ринкових відносин у сфері оплати праці в Україні – Львів : НЛТУУ, 2007. – С. 171-175.

5. Електроний ресурс: http//www.kmu.gov.ua

6. Електроний ресурс: http//toplutsc.com/bisnews.html