УДК

Чобанюк Н.В., асистент,

Князь І.В.

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

Інтеграційні шляхи України в світовий економічний простір

У статті розглянуто інтеграційні шляхи України в світовий економічний простір. Проаналізовано сучасний стан, здобутки, протиріччя, особливості інтеграції України у світову господарську систему. А також показано практичне значення інтеграційних процесів для економіки країни.

Запропоновано шляхи вирішення проблем, які постають на даний час перед Україною при виході в світовий економічний простір.

Ключові слова: інтеграційні шляхи,лібералізація,міжнародні економічні процеси,світове господарство,вектор інтеграції.

В статье рассмотрены интеграционные пути Украины в мировое экономическое пространство. Проанализировано современное состояние, достижения, противоречия, особенности интеграции Украины в мировую хозяйственную систему. А также показано практическое значение интеграционных процессов для экономики страны.
Предложены пути решения проблем, возникающих в настоящее время перед Украиной при выходе в мировое экономическое пространство.

Ключевые слова: интеграционные пути, либерализация, международные экономические процессы, мировое хозяйство, вектор интеграции.

The article discusses ways of integration of Ukraine in the global economy. The contemporary state, achievements, contradictions, especially the integration of Ukraine into the global economic system. Also shown the practical importance of integration processes for the economy.

The ways of solving problems that arise at this time to Ukraine at the exit in the word economy.

Keys words: integration paths, liberalization, international economic processes, the world economy, vector integration.

Постановка проблеми. Об’єктивна реальність сьогодення в тому, що на шляху до успішності та визнання будь-яка країна повинна не просто взаємодіяти з іншими країнами світу та їх об’єднаннями, а інтегрувати власну економіку з економіками країн-контрагентів. Це необхідна умова, адже відмінності у рівнях розвитку тих чи інших сфер господарювання ставлять країну, що розвивається, перед загрозою конкуренції та демпінгу. А інтеграція полягає, передусім, в ефективній діяльності на міжнародному просторі транснаціональних компаній. Це такий варіант взаємодії між державами, який практично виключає конкуренцію.

Проблема інтеграції України у світове господарство є актуальною, тому що розвиток відносин обов’язково призводить до інтеграційних процесів, а сприйняття України як надійного зовнішнього партнера об’єктивно потребує її входження у світове співробітництво на принципах рівноправності та взаємної вигоди.

Аналіз досліджень і публікацій. Актуальність проблеми інтеграції України у світове господарство висвітлено в працях багатьох зарубіжних і вітчизняних вчених: Ликтян Д.Т., Дахно І.І., Пахомова Ю.М., Лук’яненко Т.Г., Губцького П.В. та ін. Вчені дослідили важливість ролі інтеграції української економіки у глобальні міжнародні економічні процеси. Разом з тим деякі важливі теоретико-методологічні та прикладні аспекти не належно висвітлені: недостатньо повно визначено вплив участі України у міжнародному розподілі праці, а також недостатньо проаналізовано динаміку впливу експортно-імпортних операцій з товарами на зовнішньоекономічні зв’язки країни.

Мета статті. Обгрунтувати сучасний стан, здобутки, протиріччя, особливості інтеграції України у світову господарську систему та показати практичне значення інтеграційних процесів для економіки країни.

Виклад основного матеріалу дослідження. Специфіка інтеграції країни, як набору векторів співробітництва, визначається низкою факторів та залежить від зовнішніх та внутрішніх умов господарювання, стану розвитку національної економіки та зовнішньоекономічних зв’язків (рис. 1).

Рис. 1. Модель факторів та шляхів інтеграції [8, 89]

Отже, шляхи інтеграції залежать від її передумов та особливостей. Якщо розглядати особливості інтеграції України, то передумовою їх появи стало вигідне географічне положення – на кордоні Європи та Азії, наявність виходу до моря і т.д. Перевагою такого положення є розвиток транспорту (сухопутного, морського, річкового) та транзиту, а недоліком – багатовекторність національної інтеграційної політики, іншими словами – невизначеність.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство і розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них, насамперед, належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для участі в міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків [6, 207]:

- по-перше – на макрорівні (загальнодержавному);

- по-друге – на мікрорівні підприємств;

- по-третє – на глобальному і регіональному рівнях шляхом участі у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу ЄС, певних структурах СНД, зони вільної торгівлі між Грузією, Україною, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою (ГУУАМ), Чорноморської зони співробітництва тощо.

Поєднання об'єктивної необхідності й об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Вектори інтеграційних процесів України різноманітні.

Перший вектор – співдружність Незалежних Держав (СНД) – організація, до заснування якої в 1991 р. причетна Україна. Договір про заснування СНД передбачав співробітництво в таких сферах, як зовнішня політика, економічна й фінансова політика, політика в галузі безпеки і оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко й суперечливо через неоднакове осмислення цілей організації різними країнами-членами. Так, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки це суперечило б її статусу. Економічна інтеграція також гальмується взаємним непорозумінням. Незважаючи на те, що в 1993 р. держави-члени підписали Угоди про створення Економічного союзу, насправді й сьогодні інтеграція в СНД відповідає лише рівневі зони преференційної торгівлі. Україна наполягає на прийнятті конкретних заходів, які б сприяли утворенню зони вільної торгівлі в територіальному просторі СНД.

Незважаючи на труднощі, якими супроводжується співробітництво членів СНД в його межах, ця організація має для України важливе значення. Для нас економічний простір СНД є потенційно широким ринком збуту наших товарів і джерело постачання необхідної сировини (особливо енергоносіїв), машин і обладнання, товарів широкого вжитку.

З моменту здобуття незалежності Україна налагодила торговельні зв’язки більш ніж із 180 країнами світу. Проте пріоритетом є поглиблення торговельно-економічних відносин зі своїми найближчими сусідами, в першу чергу, з Російською Федерацією, Республікою Білорусь і Республікою Польща [7, 6]. Особливо відносини між цими країнами зумовлені багатьма чинниками. Це – географічне сусідство держав, загальна інфраструктура, існування виробничої, технологічної, взаємозалежності окремих галузей.

Завдяки інститутам СНД вдалося уникнути серйозних конфліктів при поділі власності колишнього СРСР. До цього часу даний процес переважно завершений. Основним принципом при цьому став «нульовий варіант», що передбачає розподіл власності за її територіальним розміщенням.

Особливе значення має відновлення розірваних міжреспубліканських торгових і комерційних зв'язків. Цей розрив вкрай негативно позначився на економіці держав СНД і серйозно посилив структурну кризу. Тому завдання формування нового інтеграційного механізму набуло життєво важливого значення.

Другий вектор інтеграції – організація чорноморського економічного співробітництва – була також заснована за безпосередньої участі України 25 червня 1992 р. у Стамбулі. Вона складається з 11 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. Як спостерігачі в роботі ОЧЕС беруть участь такі країни: Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польша, Словаччина і Туніс. Статус спостерігача надається державам на дворічний строк, який може бути поновлено, а міжнародним організаціям – на необмежений час [7, 8].

Загальною метою створення ОЧЕС було об'єднання країн для створення спільного ринку, здійснення спільних капіталовкладень, розвитку спільних транспортних та комунікаційних систем і т. ін. Виходячи з цієї загальної мети, можна виділити такі основні цілі створення ОЧЕС, що були зафіксовані у Декларації про ОЧЕС [7, 9]:

- перетворення Чорного моря в територію миру, стабільності й процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин;

- розвиток економічного співробітництва між країнами-членами на основі принципів Гельсінського заключного акта та рішень, що містяться в документах ОБСЄ;

- поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств та фірм;

- сприяння економічному співробітництву з урахуванням специфічних умов, інтересів та проблем країн-учасниць;

- розвиток всеохоплюючого багатостороннього та двостороннього чорноморського економічного співробітництва;

- оптимальне використання всіх можливостей для розширення та диверсифікації співпраці.

Крім основних цілей, в Декларації також визначаються пріоритетні галузі співробітництва. Серед них можна виділити такі: транспорт і комунікації; обмін економічною та комерційною інформацією; стандартизація та сертифікація продукції; енергетика; видобування та обробка мінеральних сировинних матеріалів; туризм; сільське господарство і сільськогосподарська промисловість; ветеринарний та санітарний захист; охорона здоров'я і фармацевтика; наука і технологія.

Для здійснення покладених на нього функцій ОЧЕС формує бюджет за рахунок внесків країн-учасниць.

Серед цілей ОЧЕС – багатостороннє співробітництво чорноморських держав у різних галузях економіки, в першу чергу у промисловості, сільському господарстві, на транспорті, в торгівлі, в розвитку туризму, телекомунікацій. Однією зі сфер співробітництва визначено екологію Чорного моря. Механізм інтеграції в межах ОЧЕС передбачає безподаткову торгівлю, вільний рух капіталів та послуг, створення вільних економічних зон, обмін економічною інформацією.

Чорноморське економічне співробітництво знаходиться поки що на початковій стадії інтеграційного процесу. Незважаючи на це, учасники ОЧЕС розглядають реальні перспективи для плідного співробітництва. Вже сьогодні воно здійснюється в таких галузях, як енергетика, транспорт, зв'язок, екологія. Найперспективнішими напрямками інтеграції є об'єднання електромереж в єдиній системі Чорноморського кільця; утворення регіональних транспортних коридорів; прокладення ліній оптиковолоконного зв'язку; програми з охорони Чорного моря. Багато надій покладається на Чорноморський банк торгівлі та розвитку (ЧБТР), який розпочав діяльність в 1999 році. Його функціями є кредитування зовнішньоторговельних операцій та підтримка фінансових систем країн-членів.

Ще один вектор – це створення ГУУАМ.

В 2001 році юридично оформлено статус ГУУАМ як міжнародної організації. Ця абревіатура походить від початкових літер назв держав, що складають ГУУАМ: Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна в цій організації є державою з найбільшим економічним потенціалом. Однією з цілей ГУУАМ є сприяння транспортування газу з Центральної Азії й азербайджанської нафти на Захід, відродження «Великого шовкового шляху». Деякі спостерігачі вбачають у створенні ГУУАМ спробу знайти альтернативу СНД, в якій керуюча роль належить Росії. Проте, як президенти країн-членів ГУУАМ, так і президент Росії визначають, що членство в ГУУАМ не стає в протиріччя з обов'язками цих країн щодо СНД [5, 118].

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту нашої країни. Наше бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося через невідповідність економічного механізму України нормам і вимогам Європейського Союзу. Проте, Україна крок за кроком просувається до Західної Європи, шукаючи можливості узгодження спільних інтересів. Відносини з ЄС грунтуються на конкретних угодах та програмах партнерів.

Наша держава активно включається у світові суспільно-економічні процеси: приєдналася до Світової організації торгівлі (СОТ), стратегічною метою визнано отримання асоційованого членства в Європейському союзі.

Сучасна СОТ – провідна міжнародна організація, членами якої є 149 країн світу, на долю яких припадає близько 96% обсягу світової торгівлі [5, 45]. Останнім часом сфера діяльності СОТ розширюється і передбачає не тільки регулювання торговельних потоків, а й міжнародне економічне регулювання капіталу та робочої сили. Членство в цій організації стало практично обов’язковою умовою для будь-яких країн, які прагнуть інтегруватися у світове господарство. 16 травня 2008 року визначною датою для України стало набуття членства у Світовій організації торгівлі.

Вступивши до СОТ Україна отримала значні економічні переваги [5, 50]:

- місцевим виробникам сталі та хімічної продукції, які безуспішно намагалися боротися з антидемпінговими акціями, без членства в СОТ, за сучасних умов, неможливо використати переваги світової торгівлі й гарантувати вітчизняним товаровиробникам міжнародно-правовий захист від недобросовісної конкуренції на світовому і регіональному ринках. На думку експертів, цифра щорічних втрат українських виробників унаслідок антидемпінгових розслідувань у різних країнах світу сягає 8 млрд дол. США;

- доступ до міжнародних ринків, скасування щодо країни дискримінації й нетарифних бар’єрів, доступ до багатосторонніх механізмів вирішення суперечок та можливість впливати для захисту національних інтересів на умови регулювання світової торгівлі. Членство в СОТ трактують як системний фактор розвитку національної економіки, створення прозорого та прогнозованого конкурентного і сприятливого інвестиційного середовища;

- наближення укладання Угоди про вільну торгівлю з ЄС, яке могло обговорюватися тільки після вступу до СОТ.

Одним з найефективніших напрямків співробітництва України з ЄС програма TACIS – Технічна допомога країнам СНД. Це – дуже розгалужена програма підтримки реформ в країнах СНД, в тому числі й в Україні. На економічні реформи в Україні виділено витрати для 32 проектів; серед них – проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші. TACIS передає ноу-хау, яким володіють державні й приватні організації, що дозволяє поєднувати досвід з професійними знаннями й навичками на місцях. Ноу-хау надається у формі консультативного сприяння з питань управління, спрямування груп експертів.

Перспективною формою регіонального співробітництва є інтеграція на мезорівні, тобто співпраця прикордонних адміністративних регіонів. Така форма успішно розвивається в Західній Європі з кінця 50-х років минулого століття, вона одержала назву «єврорегіони». Сьогодні в Європі діє більше 50 єврорегіонів.

Україна бере участь в чотирьох єврорегіонах: «Буг»(Волинська область і прикордонні регіони Польщі); «Карпати» (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії); «Верхній Прут» (Чернівецька область та суміжні території Молдови та Румунії).

В межах єврорегіонів здійснюється транскордонне співробітництво і торгівля, спільне підприємництво, екологічна і культурна співпраця.

Таким чином, Україна активно шукає свій особистий шлях в світових інтеграційних процесах.

Внесла свої корективи в інтеграційні шляхи України фінансово-економічна криза, яка стала причиною кризи на товарних ринках. Значно знизилися ціни на більшість сировинних товарів, що не могло не позначитись на експортно-орієнтовану українську промисловість.

Реальною стала ситуація суттєвого погіршення кон’юнктури на світових ринках традиційної експортної продукції України. Свідченням цього були, зокрема, антидемпінгові процеси, викликані поставками українських металургійних підприємств в США, Канаду, Латинську Америку, Західну Європу, і в більшості вирішені не на користь української сторони. Така ж ситуація складалась і на зовнішніх ринках високотехнологічних експортних товарів, які тривалий час позбавлені належних інвестицій та стимулюючого впливу внутрішнього попиту.

Як і в докризовий період, так і по нині продовжується тенденція збереження від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу країни, що буквально означає, що в Україну більше товарів та послуг ввозиться, ніж вивозиться – це один з недоліків інтеграційної політики України – відкритість кордонів та незахищеність національного виробника [11].

Статистика зовнішньоекономічних відносин України така - зовнішньоторговельні операції товарами Україна здійснює більше як з партнерами з 205 країн світу.

До країн СНД було експортовано 35% усіх товарів, до країн ЄС – 24,8% (за 2010 рік). Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (24,8% експортних і 36,7% імпортних поставок).

Збільшився експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Італії – у 2,2 раза, Російської Федерації – на 65,4%, Польщі – на 61, Туреччини – на 56,1, Білорусі – на 46,8, Німеччини – на 40,3, Індії – на 23,4%. Збільшився експорт залізничних або трамвайних локомотивів, шляхового обладнання – у 3 рази, енергетичних матеріалів, нафти та продуктів її перегонки – у 2,2 раза, руд, шлаків та золи – на 98,4%, продуктів неорганічної хімії – на 68,3, чорних металів – на 55,6, жирів та олії тваринного або рослинного походження – на 38,4, деревини та виробів із деревини – на 34,3, механічних машин – на 27,1, електричних машин – на 21,6%. Натомість зменшився експорт зернових культур – на 30,9%, виробів із чорних металів – на 12,8% [10].

Із країн СНД імпортовано 43,9% усіх товарів, із країн ЄС – 31,7%. Обсяги імпортних поставок із Російської Федерації збільшилися у 2,2 раза, Китаю (на 68,1%), Білорусі (на 39,2%), Італії (на 21,6%), США (на 15,3%), Польщі (на 11,9%), Німеччини (на 11,7%).

Висновки. В основу національної політики в питаннях міжнародної економічної інтеграції повинні бути закладені ретельно вивірені й зважені рішення, що забезпечують пріоритет національно-державних інтересів, а головним критерієм і показником ефективності економічного блокування України з іншими державами повинно стати забезпечення сприятливих умов для ефективного здійснення внутрішніх реформ. Інтеграційна діяльність в Україні має здійснюватися за найефективнішими напрямками, основними з яких є участь у міжнародних економічних організаціях, здійснення багатосторонньої взаємодії з іншими державами і за можливості лібералізації зовнішньої торгівлі з залученням іноземних інвестицій, вирішення проблеми ефективної участі у міжнародному розподілі праці, реконструювання національної транспортної мережі країни та удосконалення митного законодавства.

Список використаних джерел:

1. Білик Ю.Д. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство. / Ю.Д. Білик – К.: Урожай, 2004. – 288с.

2. Горбач Л.М. Міжнародні економічні відносини: підручник / Л.М.Горбач, О.В. Плотніков – К.: Кондор, 2005 – С. 55–62.

3. Дахно, І.І. Міжнародна економіка: навч. посібник / І.І. Дахно. – Київ: МАУП, 2006. – 478 с.

4. Євроатлантична інтеграція України. – Київ: Логос, 2005. – 407 с.

5. Ликтян, Д.Т. Економічна інтеграція та глобалізація. Проблеми сучасності / Д.Т. Ликтян. – Київ: КНЕУ, 2005. – 420 с.

6. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: підручник. / В.Є. Новицький – К.: КНЕУ, 2003. – 948с.

7. Общественный совет. Таможенный брокер // Панорама. – 2010. – №6. – С. 6–19

8. Пузанов І.І. Теоретичні моделі формування умов сучасної зовнішньої торгівлі / І.І. Пузанов // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Вип. 55. Частина ІІ. – К.: Київський національний університет ім. Т. Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2005. – 298с.

9. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України [http://www.rada. gov.ua]

10. Офіційний веб-сайт Державного комітету статистики [www.ukrstat.gov.ua]

11. Єдиний веб-портал органів виконавчої влади України [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article]