Чернявська Інна Олександрівна, доц. Татаренко Владислав Олексійович

Донбаський державний технічний університет

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМИ РИЗИКАМИ БАНКУ

В умовах ринкової економіки ризики є невід’ємною складовою діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта, в тому числі і банку. Кожний банк як комерційна установа прагне отримати прибуток і неминуче стикається з ризиками. Ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Кредитні операції є одним з головних джерел ризику для банку. Адже, кредити складають значну частину банківських активів, а доходи від кредитних операцій – істотну частку загальних доходів банку. Економічними наслідками від реалізації кредитного ризику для банку можуть стати недоотримання прибутку та поява збитків від кредитної діяльності, а також серйозні проблеми з ліквідністю та платоспроможністю. Це спонукає банки до постійного пошуку найбільш ефективних методів управління кредитними ризиками з метою їх мінімізації та обмеження їхнього негативного впливу.

Дослідженню проблем управління кредитними ризиками банків присвячені праці таких вітчизняних і зарубіжних учених і практиків: О.В. Васюренка, Г. Марковіца, О.В. Дзюблюка, П. Роуза, О.В. Пернарівського, С.М. Кабушкіна, Л.О. Примостки, Дж. Сінкі, Дж. Маршалла, А.М. Герасимовича, О.А. Кириченка та інших.

Метою статті є з’ясування сутності кредитного ризику та дослідження найбільш ефективних методів управління кредитними ризиками банку.

Існує кілька підходів до визначення кредитного ризику. Згідно першого підходу кредитний ризик розуміється як вірогідність повної або часткової втрати частини активів банку. Так, Кириченко О.А. вважає, що під кредитним ризиком розуміється можливість того, що в певний момент у майбутньому вартість банківських активів зменшиться з неповерненням (неповним чи несвоєчасним поверненням) цих активів [1].

Іншими дослідниками кредитний ризик трактується як можливість зменшення прибутку банку або одержання збитків внаслідок невиконання умов договору. На думку Єпіфанова А.О., кредитний ризик – це ймовірність недоотримання прибутку банку або навіть втрати частки капіталу в результаті неспроможності позичальника виплатити й обслуговувати борг [2]. В іншому джерелі кредитний ризик – це ймовірність збитків у зв’язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і процентів за ним [3].

Також існують дослідники іншого напряму, на думку яких, головною характеристикою кредитного ризику є порушення умов кредитної угоди. Головко А.Т. вважає, що кредитний ризик банку – це ступінь невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов’язань [4]. Примостка Л.О. зазначає, що у найширшому розумінні кредитний ризик – це невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов’язань згідно з умовами кредитної угоди [5]. У загальному вигляді кредитний ризик – це ризик несплати позичальником основного боргу та відсотків за користування кредитом у терміни, визначені кредитним договором.

Доцільно розрізняти індивідуальний кредитний ризик (щодо окремого, конкретного контрагента банку) і портфельний кредитний ризик (щодо сукупної заборгованості).

Ефективність управління кредитними ризиками позначається на фінансовій стійкості банків, ефективності їх діяльності, конкурентоспроможності. Саме тому розробка та використання методології управління кредитними ризиками є одним з головних завдань в діяльності кожного банку.

Існують наступні методи управління кредитним ризиком: уникнення (відмова від ненадійних клієнтів, відмова від сумнівних проектів); зниження (диверсифікація, лімітування, самострахування, майнове та немайнове забезпечення); передача (страхування, сек’юритизація, хеджування); утримання (прийняття ризику у повному обсязі).

Уникнення ризику банком означає відмову від операцій, що супроводжуються ризиком. Відмова від таких операцій означає для банку відмову від прибутку. Тому, перед тим, як прийняти рішення про кредитування, банки диференціюють своїх клієнтів за різними ознаками (наприклад, рівнем кредитоспроможності) та обирають тих, з ким вони готові співпрацювати.

Методи зниження ступеня ризику дозволяють зменшити вірогідність реалізації ризику та розмір втрат, що може зазнати банк в разі його реалізації.

Диверсифікація полягає у розподілі кредитних коштів за різними категоріями позичальників, регіонами, галузями діяльності, термінами надання, розмірами, видами відсоткових ставок, видами забезпечення та іншими ознаками. Диверсифікація – простий та універсальний метод зниження портфельного кредитного ризику. Але можливості диверсифікації залежать від розміру банків. Крупні банки мають велику кількість різноманітних клієнтів, тому їм дуже легко вдається диверсифікувати свій кредитний портфель. Дрібні банки обмежені в можливості диверсифікації, адже часто обслуговують клієнтів одного регіону або однієї галузі, мають однакову терміновість кредитів.

Лімітування – встановлення граничних обмежень на розміри кредитів. Ліміти дозволяють уникнути концентрації кредитних коштів і відповідно ризиків. В банках можуть використовуватися кредитні ліміти за галузями економіки, регіонами, позичальниками або групами взаємопов’язаних позичальників, видами валют, термінами кредитування, типами забезпечення. Прикладом лімітів є нормативи кредитного ризику, встановлені Національним банком України. Ліміти можуть встановлюватись у вигляді нормативів або абсолютних граничних величин.

Сутність самострахування полягає в створенні безпосередньо банком резервного фонду, кошти якого використовуються для покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.

Майновим забезпеченням (заставою) кредиту можуть бути предмети нерухомості, товарно-матеріальні цінності, цінні папери, депозити, відкриті в банку. В разі невиконання позичальником своїх зобов’язань перед банком, останній вправі реалізувати отриману заставу і відшкодувати надані кредитні кошти. Немайнове забезпечення (гарантії, поручительства) – це зобов’язання третьої сторони (гаранта, поручителя) перед банком відповідати за виконання боржником свого зобов’язання. За допомогою гарантії (поруки) банк перерозподіляє кредитний ризик щодо позичальника, зменшуючи його.

Новими та недостатньо розвинутими методами захисту від кредитного ризику в практиці українських банків є страхування та сек’юритизація. Кредитне страхування практикується у двох варіантах: добровільне страхування ризику непогашення кредитів (банк перекладає ризик на страховика та є водночас страхувальником і застрахованим) та добровільне страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (позичальник страхує кредит на користь свого кредитора, тобто є страхувальником). Перший варіант у вітчизняній практиці поки що не популярний. Сек’юритизація – перетворення банківських активів у цінні папери. При цьому можливе розміщення кредитів шляхом використання векселів та облігацій.

Література:

1. Банківський менеджмент: Підручник / О.А. Кириченко, В.І. Міщенко, В.П. Щербань та ін.; За ред. О.А. Кириченка. – К.: Знання, 2005. – 832 с.

2. Операції комерційних банків: Навчальний посібник / А.О. Єпіфанов, Н.Г. Маслак, І.В. Сало. – Суми: Університетська книга, 2007. – 528 с.

3. Банківський менеджмент: Навчальний посібник / О.А. Кириченко, І.В. Гіленко, С.Л. Роголь та ін.; За ред. О.А. Кириченка. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 438 с.

4. Система банківського менеджменту: Навчальний посібник / А.Т. Головко та ін.; За ред. О.С. Любуня, В.І. Грушко. – К.: Фірма «Інкос», 2004. – 480 с.

5. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник / Л.О. Примостка. – 2-тє вид., доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2004. – 468 с.

6. Бражко О.В., Ясько С.В. Визначення можливостей управління кредитними ризиками вітчизняних комерційних банків // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2008. – №3. – С. 29-32.

7. Бобиль В. Сучасний ризик-менеджмент у банківській діяльності: теоретичний аспект // Вісник Національного банку України, 2008. – № 11. – С. 29-32.

8. Бражко О.В. Мінімізування кредитних ризиків шляхом страхування // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво, 2007. – №5. – С. 9-12.