Мартиненко П.Ю.

Науковий керівник: Фролова Л.В., д.е.н., професор

Донецький національний університет економіки и торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ УПРАВЛІННЯ ПРОДУКТИВНІСТЮ ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В умовах обмеженості фінансових ресурсів і часу для прийняття управлінських рішень особливу роль в оцінці господарської діяльності підприємств відіграє економічна діагностика, яка поки що не отримала широкого розповсюдження через специфіку її виконання для підприємств різних видів діяльності.

Важливою складовою у проведенні діагностики управління на підприємстві є діагностика управління продуктивністю праці.

Економічна діагностика управління продуктивністю є базою для визначення резервів підвищення продуктивності праці з метою виявлення ефективності управління та зміцнення ринкових позицій в конкурентному середовищі.

Отже, економічна діагностика є важливим елементом у системі управління підприємством, дійовим засобом виявлення резервів в умовах обмеженості коштів і часу, основою розробки і коригування планів та управлінських рішень, контролю за їх виконанням.

За сучасних умов господарювання активізація людської праці є головною умовою досягнення позитивних зрушень у добробуті населення і господарчому розвитку країни. Як стверджує Ревенко А.: «занепад уваги до проблематики продуктивності праці значною мірою обумовлений тим, що сучасна західна економічна наука, на відміну від марксистської радянських часів, не вважає продуктивність праці єдиним джерелом економічного зростання» [5, с. 32].

Значний вклад в дослідження проблеми управління продуктивністю праці внесли Абалкін Л.І., Адамчук В.В., Амосов А.М., Богиня Д.П., Бондар І.К., Герчикова І.М., Гупалов В.К., Емерсон Г., Здоров О.І., Калина А.В., Кремнев Г.Р., Кривошей В.В., Мескон М.Х., Сінк Д.С., Павловська Н. О., Пітель Н.Я., Плаксов В.А., Ревенко А., Філева В., Фоміна Ю., Грішнова О.А., та інші вчені.

Незважаючи на численні дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців в Україні не вистачає системних досліджень у сфері управління продуктивністю праці, що зумовлює втрату керованості процесами регулювання продуктивності праці на різних економічних рівнях, призводить до загострення кризових явищ в економіці.

У теперішній час, коли важливість гнучкості та інноваційності виробництва усіма суб'єктами ринкового простору усвідомлена як головна особливість ринку покупця, знову настає час продуктивності праці і якості як оновленого інтегрованого фактору конкурентної переваги [3, с. 15].

Отже, управління продуктивністю праці на підприємстві — це фактично частина загального процесу управління підприємством, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, керівництво, контроль і регулювання. Ця робота ґрунтується на постійному аналізі співвідношення корисного ефекту від певної трудової діяльності, з одного боку, і витрат на цю діяльність — з іншого.

Мета управління продуктивністю праці полягає в досягненні максимального результату від її зростання за оптимізації витрат підприємства, що виникають на різних стадіях економічної діяльності з розробки та реалізації продукції, а в остаточному підсумку – у підвищення конкурентоспроможності підприємства.

Враховуючи першочергову важливість підвищення продуктивності праці для конкурентоспроможності підприємства, керівники і спеціалісти всіх рівнів у перспективних організаціях повинні розробляти і впроваджувати програми управління продуктивністю.

Пошук нових підходів управління продуктивністю праці в сучасних умовах господарювання сприятиме формуванню ринкових відносин в Україні, виходу із кризи та стабілізації розвитку економіки. Тому розглянемо сучасні напрямки управління продуктивності праці.

Одним із сучасних напрямків управління продуктивністю праці на підприємствах України в умовах кризи є оптимізація чисельності персоналу. Сутність оптимізації чисельності персоналу передбачає розрахунок оптимальної кількості персоналу, яка потрібна для якісного виконання виробничих програм, а також зведення кількості працюючого персоналу до необхідного мінімуму.

Іншим стратегічним напрямом управління продуктивністю праці та персоналом на вітчизняних підприємствах є розробка і вдосконалення професіограм [7, c.112-120], тобто визначення комплексу фахових якостей, якими повинен володіти співробітник, що претендує на ту чи іншу посаду. В основі професіограм, або моделей посад, лежить облік майбутніх потреб в персоналі тієї або іншої кваліфікації і професії, які можуть виникнути у зв'язку з орієнтацією організації на нову стратегію розвитку.

Концепція антикризового управління продуктивністю праці спонукає керівників підприємств зосереджуватися на стратегічних, перспективних напрямах роботи з персоналом, таких, як: масова перекваліфікація співробітників підприємств у зв'язку з переходом на нові технології; омолоджування кадрів шляхом залучення молодих фахівців і стимулювання дострокового виходу на пенсію осіб, що не «вписуються» в систему нових вимог і не здатних освоїти сучасні методи роботи; розробка принципів працевлаштування співробітників при їх масовому вивільненні; залучення широких прошарків працівників до участі в управлінні організацією.

Важливим елементом управління продуктивністю праці на підприємствах України є також формування належної організаційної культури підприємства, бо опанування новітніх управлінських технологій неможливе без освоєння основ організаційно-культурного підходу, що дає інтегральне розуміння процесів функціонування і розвитку різних типів організацій з врахуванням психологічних і соціально-економічних механізмів поведінки людей в умовах складних кризових ситуацій.

У сучасних умовах господарювання підсистему управління персоналом варто розглядати як складовий елемент системи управління продуктивністю праці на підприємстві, оскільки управління персоналом здобуває особливу значущість, оскільки дозволяє реалізувати творчий потенціал кожного працівника і створити умови для високопродуктивної праці.

Таким чином, ефективне управління продуктивністю праці в сучасних умовах господарювання для підприємств будь-якої форми власності є єдиним джерелом економічного зростання.

Список використаних джерел

1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - К.: Знання, 2004. - 535 с.

2. Замай В. Продуктивність праці VS заробітна плата (що замовчує влада). [Електронний ресурс] Режим доступу: http://politiko.ua/blogpost42736

3. Кремнев Г.Р. Управление производительностью и качеством. - М.: Издательский Дом «ИНФРА-М», 1999. - 312 с.

4. Мушкін, І. Нематеріальна мотивація продуктивності праці // Персонал (Журнал інтелектуальної еліти) . - 2009 . - N4 . - С.44-49.

5. Ревенко А. Продуктивність праці в сучасних умовах // Україна: аспекти праці. - 2008. - № 2 - С. 32-37.

6. Стефанін В. Система управління якістю праці на підприємствах// Україна: аспекти праці, 2007, №4.-С.45-49.

7. Калина А.В. Економіка праці: навч. посіб.. – К.: МАУП, 2010. – 265с.

8. Садеков, А.А. Стратегическое управление предприятием: управление изменениями: учеб.пособие . – Донецк: ДонГУЕТ, 2006. – 233 с.