Абдал В.В., Кравченко В.О.
УПРАВЛІННЯ
РИЗИКАМИ В ВПРОЦЕСІ ВПРОВАДЖЕННЯ
ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Ключові слова: інноваційний ризик, хеджування.
В останню чверть минулого
століття, завдяки розвитку високих технологій, відбувся перехід від економіки
масового виробництва до економіки індивідуальних послуг. У подібній,
орієнтованій на клієнта, ситуації підприємства стикаються із ринком, який
стрімко змінюється. На цьому динамічному ринку, все більшої важливості набуває
пошук різноманітності і пропозиція інновацій. Причому продукт повинен з'явитися
на ринку в певний час, інакше він може виявитися незатребуваним [2, c.21].
Крупні виробничі гіганти
і промислові групи, що мають в своєму розпорядженні великі виробничі потужності
і чималі оборотні кошти, в змозі своїми силами справиться з поставленим вище
завданням, чого не можна сказати про підприємства середньої і малої величини.
Дані підприємства не мають в своєму розпорядженні достатньої кількості засобів,
необхідних для швидкої переорієнтації виробництва на нові актуальні напрями.
Одним з виходів в ситуації, що склалася, є залучення позикових засобів з метою
здійснення інноваційних проектів, що, у свою чергу, приводить до високої
відповідальності таких підприємств перед кредиторами [5, c.45-49]. Як наслідок,
кожне з підприємств потребує не тільки оцінки ефективності проекту і розробки
механізму його фінансування, але і своєчасної і коректної оцінки ризиків в
процесі ухвалення управлінських рішень.
Ризик як економічна категорія в українській науці є відносно новим поняттям [4, c.34-42]. Порівняно недавно
оцінка ризику використовувалася переважно лише в технічних областях, головним
чином, при проектуванні машинних систем. Проте коли мова заходила про
організаційні системи, методи оцінки технічного ризику виявлялися ненадійними.
Кількісні методи управління організаціями виходили з припущення про
детермінованість виробничих процесів: вважалося, що існує така управлінська
дія, яка неминуче приведе керований об'єкт в потрібний стан, а завдання
менеджменту зводилося до визначення цієї дії.
Питання управління ризиком в організаційних системах не розглядалися як
перспективна область офіційного наукового менеджменту. І хоча найбільш
талановиті керівники впритул наблизилися до сучасної концепції управління
ризиком, це було всього лише інтуїтивне розуміння суті виробничих і
інноваційних процесів, що протирічать офіційній точці зору [4, c.45].
І лише з розвитком ринкових відносин в Україні, коли керівники організацій
зіткнулися з проблемою самостійного ухвалення управлінських рішень, найсильнішим
виявився чинник неоднозначної реакції об'єкту на однакові управлінські рішення.
Ринкові умови господарювання поставили під сумнів правомірність
безальтернативного використання детермінованих кількісних методів управління
організаціями. І тому протягом останніх років в Україні великий науковий і
практичний інтерес викликають проблеми управління ризиком в організаціях.
У загальному вигляді ризик в інноваційному підприємництві можна визначити
як вірогідність втрат, що виникають при вкладенні фірмою засобів у виробництво
нових товарів і послуг, в розробку нової техніки і технологій, які, можливо, не
знайдуть очікуваного попиту на ринку, а також при вкладенні засобів в розробку
управлінських інновацій, які не принесуть очікуваного ефекту [6, c.13-15].
На відміну від великих малі підприємства більш схильні до ризику, тому
зазвичай їх називають «ризиковими». Таке положення крім усього іншого
обумовлене високою залежністю малих підприємств від зміни зовнішнього
середовища. Про рівень ризику інноваційної діяльності свідчить той факт, що в
середньому з кожних десяти фірм успіху добиваються лише одна-дві.
Інноваційний ризик
найчастіше виникає при наступних ситуаціях
[1, c.220-226]:
ü при впровадженні
дешевшого методу виробництва товару або надання послуги в порівнянні з що вже
використовуються;
ü при створенні нового
товару або наданні послуги на старому устаткуванні;
ü при виробництві нового
товару або наданні послуги за допомогою нової техніки і технології.
Під управлінням ризиками
в інноваційній діяльності розуміється сукупність практичних заходів, що
дозволяють знизити невизначеність результатів інновації, підвищити корисність
реалізації нововведення, понизити ціну досягнення інноваційної мети. Ці
завдання входять в круг проблем, пов'язаних з управлінням інноваціями і покладаються
на менеджерів інноваційних проектів.
Для управління ризиками
інноваційної діяльності необхідно [3, c.24-29]:
1. Ідентифікувати можливі
ризики.
а) Проаналізувати і оцінити
виявлені ризики.
Ризик може оцінюватися прямими і
непрямими показниками. Прямими показниками підприємницького ризику є індекси
зростання основних економічних характеристик (об'єми виробництва або
реалізації, чистий прибуток і ін.). До непрямих показників інвестиційного
ризику належать характеристики стану капіталу (інтенсивності обороту активів,
співвідношення позикових і власних засобів, ліквідності активів і т.п.).
Також серед методів аналізу
ризиків виділяють методи аналогії, бальної оцінки, метод дерева рішень, метод
статистичних випробувань, експертні методи, моделювання ризику і ін.
б) Розробити стратегію управління
ризиками.
2. Провести моніторинг
інноваційного процесу і ухвалити тактичні рішення по управлінню ризиками.
При організації системи
управління ризиками інноваційного проекту на підприємстві необхідно пам'ятати,
що ефективність дії даної структури визначається, перш за все, дотриманням
принципу синергетичного ефекту. Даний принцип припускає, що сукупний результат
дій будь-якої системи визначається, по-перше, ступенем цільової і дієвої
однонаправленості її компонентів, а по-друге, якістю роботи кожного з них. При
цьому лімітуючими чинниками сукупної ефективності цієї системи будуть параметри
найбільш слабкого з її ланок [1, c.45-48]. З цього виходить, що в завданні підвищення ефективності
ризик-менеджменту в рамках управління інноваційним проектом не існує
другорядних елементів, і оптимізація дій кожного з них є стратегічно важливим
завданням для підприємства. Це відноситься і до одного з ключових етапів
ризик-менеджменту – завданню класифікації ризиків.
Класифікація ризиків є
одним з етапів аналізу ризиків, що дозволяє надалі проводити ідентифікацію і
оцінку ризику, а також розробляти методи управління ними. Класифікація полягає
в розподілі ризиків по групах на основі класифікаційних критеріїв. Залежно від
цілей дослідження на практиці і в науковій літературі використовуються різні
класифікації. Зустрічаються класифікації, засновані на відмінностях видів
діяльності (фінансові ризики, виробничі ризики, ризики матеріально-технічного
постачання і ін.). Часто ризики класифікують по областях їх прояву (політичні
ризики, соціальні ризики, природні ризики і ін.) [6, c.134-137].
Групи ризику виділяють і
за іншими специфічними ознаками. У основі найбільш поширеної класифікації
лежить виділення чистих і спекулятивних ризиків.
Інноваційні ризики
(ризики інноваційних проектів) пов'язані з інноваційною діяльністю, головною
метою якої є реалізація інновації [4, c.67]. Інноваційний ризик є результатом сукупної дії всіх
чинників, що визначають різні види ризиків: валютних, політичних, підприємницьких,
фінансових і ін. Оскільки інноваційна і підприємницька діяльність є областю
перетину інтересів різних сторін, переслідуючих суперечливі цілі, неможливо
розробити єдину систему класифікації ризиків.
Діловий ризик (ризик
підприємницької діяльності) виникає в підприємницькій діяльності і пов'язаний з
вірогідністю зниження виручки до рівня, що не покриває підприємницькі витрати
[4, c.67]. Ризик з'являється в
результаті несприятливої зміни кон'юнктури (кон'юнктурні ризики) або помилкової
ринкової політики (маркетингові ризики), що пов'язано з необхідністю зниження
цін під впливом конкуренції або з неможливістю реалізації товарів (продукції,
послуг) в запланованому об'ємі.
Оцінка інноваційного
ризику здійснюється за правилами, аналогічними оцінці комерційних ризиків. На
відміну від комерційних, інноваційні ризики пов'язані з комерціалізацією нового
вигляду товарів і послуг.
Ризик інноваційного
проекту через об'єктивну існуючу невизначеність середовища, в якому
здійснюється сам інноваційний проект, ніколи не буває нульовим. У основі ризику
інноваційного проекту лежить можливість альтернативних рішень. Ризик пов'язаний
з можливістю виникнення збитків, з вірогідністю недосягнення поставленої мети
[6, c.200-205].
Ризик інноваційного
проекту має об'єктивно-суб'єктивну природу. Основними джерелами ризику є, з
одного боку, об'єктивна неповнота або недостатність інформації, і, з іншого
боку, суб'єктивність сприйняття інформації і можливість ухвалення невірного
рішення. Перший чинник відповідно приводить до проблеми прогнозування, а другий
– до проблеми розпізнавання. Тобто ризик інноваційного проекту характеризується
наявністю об'єктивної неповноти інформації, можливістю неадекватного його
сприйняття і ухвалення невірного рішення по управлінню їм.
Ризик інноваційного
проекту, через унікальність самого проекту, в основі своїй має невизначеність
майбутнього розвитку подій, а також відсутність повноцінної бази аналізу і
апроксимізації даних минулого періоду (тобто відсутність повноцінної статистики
по всіх параметрах проекту).
У оцінці ризику
інноваційного проекту і у визначенні рівня його прийнятності завжди лежить
суб'єктивна оцінка особи, що ухвалює рішення (ОПР), унаслідок чого однією з
сутнісних оцінок ризику є відношення до нього ОПР, тобто толерантність даного
суб'єкта по відношенню до ризику інноваційного проекту [3, c.31].
Повністю уникнути ризику
в інноваційному підприємництві неможливо, оскільки дуже важко передбачати, яке
нововведення матиме успіх на ринку, а яке не матиме попиту. Проте ризики можна
понизити. І в першу чергу інноваційним підприємствам слід ретельно аналізувати
інноваційні проекти.
Окрім цього існує
декілька основних методів зниження ризиків.
По-перше, це метод
розподілу ризиків [2, c.332]. Тут мінімізація ризиків здійснюється шляхом розподілу
ризиків між учасниками проекту, щоб зробити відповідальним за ризик учасника,
який в змозі краще за всіх розрахувати і контролювати ризики і найбільш
стійкого у фінансовому відношенні, здатного подолати наслідки від дії ризиків.
Передача ризику
інноваційній діяльності, як правило, проводиться шляхом укладення наступних
типів контрактів [5, c.120-125]:
ü будівельні контракти. При
укладенні подібного контракту всі ризики, пов'язані з будівництвом, бере на
себе будівельна фірма.
ü оренда машин і
устаткування (лізинг). Частина ризиків, зв'язаних з використанням орендованого
майна, залишається на власнику і частина ризиків може бути передана орендареві
шляхом спеціальних обмов в договорі оренди.
ü контракти на зберігання і
перевезення вантажів. Тут підприємницька інноваційна фірма передає транспортній
компанії ризики, пов'язані з випадковою або з вини транспортної компанії
загибеллю або псуванням продукції.
ü контракти продажу,
обслуговування, постачання. Договори, пов'язані з розповсюдженням товарів і
послуг, також надають інноваційній підприємницькій фірмі можливості по зниженню
ризику шляхом їх передачі.
ü договір факторингу
(фінансування під поступку грошової вимоги). В даному випадку йдеться про
передачу інноваційним підприємством кредитного ризику.
По-друге, до цих методів
відноситься метод диверсифікації [2, c.334]. Даний метод дозволяє понизити портфельні ризики за
рахунок різнонаправленості інвестицій. Портфелі, що складаються з ризикових
фінансових активів, можуть бути сформовані таким чином, що якщо в результаті
настання непередбачених подій один з проектів буде збитковим, то інші проекти
можуть виявитися успішними і приноситимуть прибуток. Це врятує підприємницьку
фірму від банкрутства.
Третім методом є метод
страхування і хеджування [2, c.337]. Страхування як система економічних відносин включає
утворення спеціального фонду засобів (страхового фонду) і його використання
(розподіл і перерозподіл) для подолання шляхом виплати страхового відшкодування
різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими
випадками).
Хеджування — ефективний
спосіб зниження ризику несприятливої зміни цінової кон'юнктури за допомогою
укладення термінових контрактів (ф'ючерсів і опціонів). Купуючи і продаючи
термінові контракти, підприємець захищає себе від коливання цін на ринку і тим
самим підвищує визначеність результатів своєї виробничо-господарської
діяльності.
І, нарешті, четвертим методом
є організація захисту комерційної таємниці [2, c.340]. Велике значення для
зниження інноваційного ризику грає організація захисту комерційної таємниці на
підприємстві, оскільки в деяких випадках технічна і комерційна інформація про
інноваційний проект, що розробляється на фірмі, може «підштовхнути» конкурентів
до паралельних розробок. Для забезпечення захисту комерційної таємниці на
підприємствах повинен вводитися певний порядок роботи з інформацією і доступу
до неї, комплекс правових, адміністративних, організаційних,
інженерно-технічних, фінансових, соціальних і інших заходів, що ґрунтуються на
правових нормах України, і організаційно-розпорядливих документів, що діють в
організації, що включає.
Вибір конкретних шляхів
мінімізації ризику залежить від досвіду керівника і можливостей інноваційного
підприємства. Проте для досягнення ефективнішого результату, як правило,
використовується не один, а сукупність методів мінімізації ризиків на всіх
стадіях здійснення підприємницького проекту.
Ціна ризику для того, хто
ухвалює рішення пов'язана з вірогідністю настання події ризику і величиною
збитку від цієї події. Суб'єктивна сторона ризику пов'язана з індивідуальним
відношенням до його наслідків ОПР, його толерантності по відношенню до ризику [6, c.185]. Відношення інвестора до
ризику можна описати кривими індиферентності, а також в термінах теорії
корисності.
Отже, можна підсумовувати
головне таким чином:
ü невизначеність –
об'єктивна умова існування ризику;
ü необхідність ухвалення
рішення – суб'єктивна причина існування ризику;
ü майбутнє –джерело ризику;
ü величина втрат – основна
загроза від ризику;
ü можливість втрат –
ступінь загрози від ризику;
ü взаємозв'язок
"ризик-прибутковість" – стимулюючий чинник ухвалення рішення в умовах
невизначеності;
ü толерантність до ризику –
суб'єктивна складова ризику.
Будь-який ризик
інноваційного проектування багатогранний в своїх проявах і є складною
конструкцією з елементів інших ризиків. Прояви ризику індивідуальні для кожного
учасника ситуації (голова ради корпорації, президент, основні віце-президенти,
керівник розробки, основні фахівці, маркетологи, фінансисти і т.д.) [3, c. 32].
Таким чином, ризик
інноваційного проекту є складною, багатокомпонентною структурою і є сукупністю
ризиків, що поєднують в собі елементи, пов'язані конкретно з даним інноваційним
проектом, що реалізовується в середовищі конкретного економічного суб'єкта і
традиційних складових, характерних для стандартних бізнес-процесів. Крім того,
даний вид ризику є невід'ємною частиною інноваційного проекту, і його характеристики
тісно взаємозв'язані як з природою інноваційного проекту, так і з
характеристиками суб'єкта, що продукує його.
Таким чином, для кожного
конкретного проекту і суб'єкта, що виробляє його, буде свій набір ризиків, але
при цьому ознаки їх класифікації щодо сукупності інноваційних проектів будуть
єдиними, оскільки задаються загальними для будь-якого з інноваційних проектів
метою діяльності і природою інноваційного ризику.
Литература
1. Васильїв Ю. С., Кинелев В.Г.,
Колосов В. Г. Стратегії інновацій. - СПб.: СПбГТУ, 1997. – 312 с.
2. Котлер Ф. Маркетинг. - М.:
Прогрес, 1990. – 479 с.
3. Норберт Т. Управління змінами.
- Проблеми теорії і практики управління, 1998, № 1. – c. 24-35.
4. Робсон М., Уллах Ф. Практичне
руководство по реінжинірингу бізнес-процесів/Пер. з англ. під ред. Н. Д.
Эріашвіл. — М.: Аудит, ЮНІТІ, 1977. — 224 с.
5. Уткін Е.А., Морозова Н.І.,
Морозова Г. І. Інноваційний менеджмент. - М.: Акаліс, 1996. – 152 с.
6. Черкасов В.В. Проблеми ризику
в управлінській діяльності: Монографія. – М.: Рефл-бук, Київ: Валлер, 2003. –
273 с.
Резюме:
Наукова стаття присвячена
галузі управління інноваційними ризиками. Розглянуті питання стосовно сутності
поняття інноваційного ризику, його класифікації та специфіки. Був також
представлений процес аналізу ризикованості інноваційної діяльності.
Научная статья посвячена
отрясли управления инновационными рисками. Рассмотрены вопросы относительно
сущности понятия инновационного риска, его классификации и специфики. Также был
представлен процесс анализа рискованности инновационной деятельности.
This scientific
article is dedicated to the branch of the risk-management of innovation
activity. Certain questions touching the essence of the notion of innovation
risk, its classification and specific were observed. The process of analyze of
riskiness of innovation activity was presented.