Педагогические науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Понедільник Р.М., Коломієць Ю.В.

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Суть поняття «Я-концепція» в педагогіці

Як наукове поняття Я-концепція стало вживатися у спеціальній літературі порівняно недавно. Її прийнято розглядати як динамічну систему уявлень людини про саму себе, до якої входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб’єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на дану особистість. Р. Бернс, один із провідних англійських вчених в галузі психології, що займався питаннями самосвідомості, визначив поняття Я-концепція як сукупність уявлень людини про саму себе, поєднану з їх оцінкою.

Я-концепція формується у людини в процесі соціальної взаємодії як обов’язковий і унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і у той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне утворення. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості.

У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним із центральних понять. Але, дотепер не існує ні її загальноприйнятого визначення, ні сталої термінології. Терміни, котрі одні автори вживають для визначення Я-концепції в цілому, інші використовують лише для визначення її окремих елементів.

Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того базуються вони на об’єктивному знанні або суб’єктивній думці. Предметом сприйняття людини можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні ставлення та інші особистісні прояви.

Самооцінка передбачає “свідоме ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних і духовних сил“ і являє собою судження про власну цінність, що виражається в установках, властивих індивіду. Таким чином, самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить у сферу її “Я”. Тому низька самооцінка припускає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.

Можна виділити декілька джерел формування самооцінки, що мають різну значимість на різних етапах становлення особистості. До їх числа слід віднести:

- оцінку іншими людьми;

- референтну групу;

- актуальне порівняння з іншими;

- порівняння реального й ідеального “Я”;

- вимір результатів своєї діяльності .

Самооцінка відіграє дуже важливу роль в організації особистістю результативного управління своєю поведінкою, без неї важко або навіть неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка дає людині моральне задоволення і підтримує її людську гідність.

Таким чином, Я-концепція являє собою сукупність уявлень людини про саму себе і включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. В силу цього її можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, спрямованих на саму себе. При цьому Я-концепція утворює важливий компонент самосвідомості людини, вона бере участь у процесах саморегуляції і самоорганізації особистості, оскільки обумовлює інтерпретацію досвіду і слугує джерелом очікувань людини.

У ранній юності відбувається поступова зміна співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів образу “Я”. Юнак звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, приймає свою зовнішність і відповідно стабілізує пов’язаний із нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають інші властивості “Я” - розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності і ставлення до навколишнього світу.

Становлення нового рівня самосвідомості в ранній юності проходить за напрямками, виділеними Л. Виготським, і полягає у інтегруванні образу самого себе, “переміщенню” його “ззовні всередину”. У цей віковий період відбувається зміна деякого “об’єктивістського” погляду на себе “ззовні” на суб’єктивну, динамічну позицію “зсередини”.

Це істотне розходження у погляді на себе молодших і старших підлітків В. Сафін трактував таким чином: підліток орієнтований насамперед на пошук відповіді, “який він серед інших, наскільки він схожий на них”, старший підліток - “який він в очах навколишніх, наскільки він відрізняється від інших і наскільки він схожий або близький до свого ідеалу”. В. Алексєєв підкреслював, що підліток - це “особистість для інших”, у той час як юнак - “особистість для себе”.

У період переходу від підліткового до раннього юнацького віку в рамках становлення нового рівня самосвідомості йде і розвиток нового рівня ставлення до себе. Одним із центральних моментів тут є зміна основ для критеріїв оцінки самого себе, свого “Я” - вони змінюються “ззовні всередину”, набуваючи якісно інші форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від окремих самооцінок до загальної, цілісної (зміна основ) створює умови для формування власного ставлення до себе, досить автономного від ставлення й оцінок навколишніх, окремих успіхів і невдач, усякого роду ситуативних впливів і таке інше .

Одним із важливих показників Я-концепції може служити динаміка рівня домагань під впливом успіху або неуспіху при виконанні завдань різного ступеня складності. Рівень домагань розглядається як такий, що породжується двома суперечливими тенденціями: з одного боку, підтримувати своє “Я”, самооцінку на максимально високому рівні і, з іншого, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і тим самим не нанести збитку самооцінці.