Ревенко І.В.

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди, Україна

Системний підхід у підготовці майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів

Підготовка майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів розглядається в нашому дослідженні як система. Ми виходимо з того, що саме педагогічна система репрезентує організаційний, цілеспрямований, передбачуваний педагогічний вплив на формування в майбутніх учителів готовності до педагогічної діяльності (В. Беспалько, В. Сластьонін), зокрема до художньо-естетичного виховання школярів.

Розробка системи підготовки майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів вимагає визначення основних положень системного підходу.

Системний підхід набув значного поширення в наукових розробках І. Блауберга, В. Садовського, А. Уйомова, Е. Юдіна та інших учених. У загальнонауковому значенні системний підхід визначається як напрямок методології спеціально-наукового пізнання та соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об’єктів як систем. Системний підхід сприяє адекватній постановці проблем у конкретній науці та виробленню ефективної стратегії їх вивчення. Він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об’єкту та механізмів, що її забезпечують, на виявлення різних типів зв’язків складного об’єкта та зведення їх в єдину теоретичну картину [4, с. 587].

Аналіз наукової літератури [2; 3] дозволив визначити основні положення системного підходу. Його методологічною основою є принцип цілісності досліджуваного об’єкта, тобто вивчення його складових як єдиного цілого. Зазначений принцип виходить з того, що ціле має властивості, відсутні в його окремих частинах. Методологія системного підходу ґрунтується також на відомому законі взаємозв’язку та взаємозумовленості явищ у світі й суспільстві і потребує аналізу досліджуваних явищ та об’єктів не лише як самостійних систем, а й як підсистем певної більшої системи.

Основною змістовною складовою понять «системний підхід», «системний аналіз», «системне дослідження» є поняття «система». Згідно загальної теорії систем (Л. Берталанфі) «система» – це множина закономірно розташованих і взаємопов’язаних елементів, що утворює цілісність, стійку єдність із середовищем, якій притаманні інтегральні властивості і закономірності, що властиві системі в цілому, але якими не володіє жоден з її елементів. Основними ознаками системи є: наявність найпростіших одиниць – елементів, які її складають; наявність підсистем – результатів взаємодії елементів; наявність компонентів – результатів взаємодії підсистем, які можна розглядати у відносній ізольованості, поза зв'язками з іншими процесами та явищами; наявність внутрішньої структури зв'язків між цими компонентами, а також їхніми підсистемами; наявність певного рівня цілісності, ознакою якої є те, що система завдяки взаємодії компонентів одержує інтегральний результат; наявність у структурі системоутворюючих зв'язків, які об’єднують компоненти і підсистеми як частини в єдину систему; зв'язок з іншими системами зовнішнього середовища.

Системоутворюючими та системозберігаючими факторами в системі є інтегративні зв’язки між її компонентами. Поняття «інтеграція» в теорії систем означає стан взаємозв’язку окремих компонентів системи і процес, що обумовлює такий стан. Виникнення системи зв’язків під час утворення цілого з його вільних, окремих частин повинно розглядатися як найважливіша, первинна умова інтеграції [5, с.108]. Але інтеграція має місце не тоді, коли виникають будь-які зв’язки взагалі між незалежними явищами, процесами, речами, а коли ці зв’язки стають для них істотними, взаємопроникними.

Педагогічна система уявляє собою єдність структурних та функціональних компонентів. Під функціональними компонентами розуміються базові зв’язки між початковим станом структурних елементів педагогічної системи та кінцевим результатом під час вирішення педагогічних завдань. Структурними компонентами є учні (студенти) та викладачі, навчально-виховна мета, зміст навчання та виховання, організаційні форми педагогічної діяльності, навчально-виховні процеси [1].

Дослідження проблеми підготовки майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів з позиції системного підходу дає змогу визначити, розглянути та осмислити основні структурні компоненти цього процесу в їх єдності, взаємозв’язку та взаємодії.

Ми розглядаємо систему підготовки майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів як складову частину, або підсистему загальної системи професійної підготовки майбутніх педагогів, яка взаємодіє з її іншими підсистемами: фаховою, психолого-педагогічною підготовкою. Отже, означена система уявляє собою складну структурну цілісність взаємопов’язаних та взаємодіючих елементів, що забезпечує єдність та цілеспрямованість фахової, психолого-педагогічної та художньо-естетичної підготовки студентів у навчально-виховному процесі.

Основними компонентами системи художньо-естетичної підготовки майбутніх учителів є суб’єкти навчально-виховного процесу, мета – формування компонентів готовності майбутніх учителів до художньо-естетичного виховання школярів (мотиваційно-цільового, емоційно-почуттєвого, когнітивного, функціонального, особистісного), завдання, послідовні технологічні етапи підготовки: підготовчо-цільовий (теоретико-методична підготовка викладачів до здійснення відповідної роботи зі студентами, усвідомлення та прийняття майбутніми вчителями мети художньо-естетичної підготовки), змістово-діяльнісний (оволодіння необхідними знаннями й уміннями), рефлексивно-корегувальний (корекція змісту, форм і методів художньо-естетичної підготовки майбутніх учителів на основі оцінки й самооцінки результативності запровадженої системи), сукупність видів, форм та методів навчально-виховної діяльності, педагогічні умови, моніторинг якості професійної підготовки майбутніх учителів.

Отже, розробка та реалізація системи підготовки майбутніх учителів гуманітарного профілю до художньо-естетичного виховання школярів забезпечує готовність майбутніх учителів до цієї діяльності, сформованість у них системи інтегративних культурно-історичних, художньо-естетичних та психолого-педагогічних знань, взаємозв’язок теоретичної та практичної підготовки студентів.

Література:

1. Беспалько В.П. Основы теории педагогических систем /В.П. Беспалько, Н.В. Кузьмина. – Воронеж: Изд‐во БГУ, 1977. – 303 с.

2. Блауберг И.В. Становление и сущность системного похода / И.В. Блауберг, Э.Г. Юдин. – М.: Наука, 1973. – 270 с.

3. Уемов А.И. Системный подход и общая теория систем. / А.И. Уемов. – М.: Наука, 1978. – 272 с.

4. Философский энциклопедический словарь: 2-е изд., Аверинцев С.С., Араб-оглы Э.А. и др. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – С. 587-588.

5. Энгельгардт В.А. Интегратизм – путь от простого к сложному в познании явлений жизни / В.А. Энгельгардт // Вопросы философии. – 1970. – №11. – С. 103-115.