Шендерук О.
Б., Пермінова В. А.
Чернігівський державний інститут економіки та управління
Принцип апроксимації.
В середній школі дуже важко досягти безпомилковості та автентичності вимови
учнів. Вимоги до вимови учнів здійснюються, виходячи з принципу
апроксимації, тобто наближення до правильної вимови. З цією метою :
1.обмежується обсяг фонетичного матеріалу, що вивчається;
2. допускається деяке зниження якості вимови окремих
звуків та інтонаційних моделей.
Апроксимована вимова – вимова, в якій, як і в
літературній вимові відсутні фонологічні помилки, але яка, на відміну
від літературної вимови допускає нефонологічні помилки, тобто такі, що не
заважають розуміти усні висловлювання та прочитане вголос цією мовою. При навчанні іншомовної вимови слід
враховували, що учні вже володіють звуковими засобами рідної мови. З одного
боку, це допомагає в оволодінні вимовою нової іноземної мови, з іншого —
викликає певні труднощі, спричинені інтерференцією рідної мови. Так, типовою
помилкою для україномовних учнів є недотримання довготи голосних у німецькій та
англійській мовах, бо в рідній мові довгота не має смислорозрізняльного
характеру. Джерелом помилок в інтонації є, наприклад, відсутність в українській
мові високого початку та різкого падіння у спадному тоні, що характерно для
англійського мовлення. Таким чином у плані навчання вимови вчитель повинен
скоректувати ті фонетичні навички, що вже є в учнів, у відповідності до
фонетичної системи нової мови і доповнити її тими елементами вимови, які
відсутні в рідній мові учнів.
Для нейтралізації негативного впливу фонетичних навичок
рідної мови навчання іншомовної вимови має будуватися на основі порівняльного аналізу фонологічних
систем рідної та іноземної мов, що є одним з важливих спеціальних
принципів навчання фонетичного матеріалу. Це дозволяє передбачити можливі
труднощі і тим самим знайти шляхи їх подолання, які визначають характер
пояснень учителя та вправи, що будуть застосовуватись у навчальному
процесі.
Враховуючи труднощі, з якими зустрічається учень при оволодінні вимовою іноземної
мови, у процесі навчання доцільно використовувати імітативний та
аналітичний методи одночасно (пояснення та аналіз слід застосовувати в
такій мірі, в якій вони можуть бути корисні учням для розуміння особливостей
фонетичного явища і полегшення його засвоєння). Такий метод одержав назву аналітико-імітативного. Метою
навчання фонетичного матеріалу є
формування слухо-вимовних і ритміко-інтонаційних навичок
(на апроксимованому рівні).
Під слухо-вимовними навичками мовлення розуміють
навички фонемно правильної вимови усіх звуків у потоці мовлення та розуміння
всіх звуків при аудіюванні мовлення. Ритміко-інтонаційні навички — це
навички інтонаційно і ритмічно правильного оформлення мовлення і, відповідно,
розуміння мовлення інших людей.
Усі навички вимови мають характеризуватися якостями
автоматизованості, гнучкості і сталості та формуватися поетапно.
За ознакою схожості/розбіжності звуків
іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи:
1. Звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за акустичними
особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, g, m, s, z].
2. Звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але
відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е, і,
і:, t, d, v, w, l]).
3. Звуки, які не мають артикуляційних або акустичних
аналогів у рідній мові учнів. [ 0, n, w, r, h]
Належність
звука іноземної мови до тієї чи іншої із трьох згаданих груп зумовлює методику
його засвоєння —
1)
способи ознайомлення учнів зі звуком,
2) вибір вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та
(ре)продукції;
3) кількість вправ, що потрібні для оволодіння даним звуком у рецепції та
(ре)продукції.
На думку
багатьох сучасних методистів, ознайомлення з новим фонетичним явищем,
насамперед із звуками, має відбуватися у звуковому тексті шляхом наочної, трохи
перебільшеної демонстрації його особливостей. Текст є природним середовищем для
будь-якого мовного явища, у тому числі й фонетичного.
Згідно з аналітико-імітативним
підходом до навчання вимови, звуки, що становлять для учнів певні
труднощі, виділяються із зв'язного цілого і пояснюються. Правила артикуляції
носять апроксимований характер і підказують учням, які органи мовлення (губи,
язик, альвеоли, зуби) беруть участь у вимові звука. Всі пояснення, які даються
учням, повинні бути : чіткими,
короткими, практично цінними,
враховувати типові помилки учнів.
Після аналітичної
частини роботи над звуком/звуками він/вони знову включається в ціле: склади, слова, словосполучення, фрази,
які імітуються учнями..
Для
навчання вимови іншомовних звуків використовуються:
а) вправи на рецепцію
б) вправи на репродукцію/продукцію.
Вони тісно пов'язані між собою і націлені на формування
як слухових (фонематичний слух), так і вимовних (або артикуляційних) навичок.
Контроль та оцінка вимови здійснюються вчителем з урахуванням помилок у мовленні учнів. Необхідно
розрізняти фонетичні та фонологічні
помилки. Перші впливають на якість звучання, другі — на зміст.