Філологічні науки / 4. Синтаксис: структура, семантика, функція

Черепня Ю. В.

Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича

Особливості категоріальної семантики дієслівних форм умовного способу

Погляди вчених на трактовку категорії умовного способу представляють собою широку палітру різних точок зору. До галузі цієї граматичної категорії різними вченими включаються від декількох дієслів до великого набору форм, синтетичних та аналітичних [1, 2, 3, 4, 10]. Однак при всьому різноманітті підходів до аналізу дієслівних форм умовного способу можна виділити одну спільну думку, що не заперечується дослідниками-лінгвістами. В даному випадку йдеться про використання дієслівних форм умовного способу для вираження гіпотетичних, нереальних, маловірогідних подій. На думку І. Б. Хлебнікової, «Парадигматика умовного способу – це інвентар морфологічних форм, що є граматизованими засобами вираження категоріального граматичного значення гаданої, нереальної дії, проблематичного припущення» [5, с. 15]. Показовою є точка зору на семантику категорії умовного способу дієслова О. Єсперсена: «Найбільше наближення до істини ми знаходимо в терміні «thought mood» - спосіб думки на противагу терміну «downright statement» - «пряма заявка», коли щось згадується з певним коливанням, сумнівом чи невпевненістю в його реальності [9, с. 89].

В низці практичних граматик англійської мови також звертають увагу на специфіку категоріального значення дієслівних форм умовного способу. В граматиці М. О. Ганшиної та Н. М. Василевської зауважується, що умовний спосіб представляє будь-яке явище або подію не як факт, а як побажання, припущення, сумнів або умову, щось проблематичне, або таке, що суперечить дійсності [2, с. 178]. Отже, можна відштовхуватися від факту, що спільною рисою семантики умовного способу як граматичної категорії є значення гіпотетичності, нереальності, проблематичності, потенційності дії або стану. Ця категоріальна сема умовного способу «задає» сему категоричності висловлювань, що включають форми категорії дієслова, що аналізується, при мовному функціонуванні цих форм.

Семантична структура речення, що актуалізується в актах мовлення, в більшості випадків може бути представлена у вигляді комбінації прагматичного та пропозиціонального компонентів. Прагматичний компонент відображає комунікативну інтенцію мовця, пропозиція – когнітивний зміст речення. Дієслівні форми умовного способу можуть використовуватися як в реченнях з експліцитним способом представлення даних компонентів мовного акту, так і в реченнях з імпліцитним представленням показника іллокутивної сили висловлювання. Так, в реченні I wish the weather would be warm tomorrow, що функціонує в контексті висловлювання побажання, іллокутивний компонент представлений словосполученням I wish, а дієслівна форма умовного способу функціонує в часті висловлювання, що представляє пропозицію. Однак цілий ряд висловлювань, що включають форми умовного способу, не мають представленого у поверхневій структурі речення показника комунікативного наміру висловлювання. Ступінь експліцитності іллокутивної сили такого роду висловлювання залежить від ступеню стандартизації їх структурно-семантичної моделі для передачі даного прагматичного значення. Чим вищим є ступінь стандартизації, тим вищим є ступінь експліцитності. Наприклад, висловлювання Could you open the window?, що не відображає у своїй структурній схемі іллокутивний компонент, тим не менш, через типовість структурно-семантичної моделі для передачі спонукального значення, не спираючись на контекст, сприймається як висловлювання прохання. Набагато меншою експліцитністю прагматичного значення, більшою залежністю від контексту характеризуються речення, що включають дієслівні форми умовного способу з моделлю, не закріпленою для передачі певного іллокутивного наміру. Так, наприклад, речення He might be too late в залежності від контекстного оточення може використовуватися в мові як висловлення припущення, ствердження, попередження та навіть погрози.

В залежності від формальної структури та в меншій мірі від комунікативно-інтенційного змісту виділяються основні комунікативні типи речень, в синтаксичній організації яких фіксуються основні види мовної взаємодії. Речення класифікуються на розповідні, комунікативно-інтенційний зміст яких полягає у ствердженні, питальні речення, призначені для заповнення інформаційної лакуни адресанта та направлені на те, щоб викликати відповідну мовну дію адресата, та спонукальні речення, комунікативним змістом яких є пряме спонукання адресата до дії.

Дієслівні форми умовного способу функціонують в розповідних та питальних реченнях. В спонукальних реченнях форми умовного способу не використовуються, оскільки цей тип речень визначається наявністю дієслова в іншому – наказовому способі. З виникненням науки про закони функціонування мови в мовленні – прагматиці, поняття про комунікативні типи речень значно розширилося та було доповнене усвідомленням того, що, наприклад, питальні речення при їх функціонуванні в мові можуть передавати не лише питальне значення, але також спонукальне. Тобто очевидним став той факт, що значення речень, що актуалізуються при їхьому мовному функціонуванні, не зводиться до значення, зафіксованого в їхній поверхневій структурі. Таким чином, теза про те, що дієслівні форми умовного способу використовуються в питальних та розповідних реченнях, вимагає уточнення. Можна вважати, що дієслова дієслівних форм, що розглядаються, можуть використовуватися в питальних та розповідних реченнях, які функціонують в контексті мовних актів різних типів.

Література:

1. Воронцова Г. Н. Очерки по грамматике английского языка / Г. Н. Воронцова; М.: Иностранная литература, 1960. – 399 с.

2. Ганшина М. А. English Grammar / М. А. Ганшина, Н. М. Василевская; М.: Высшая школа, 1964. – 548 с.

3. Иванова И. П. Теоретическая грамматика английского языка / И. П.Иванова, В. В.Бурлакова, Г. Г Почепцов; М.: Высшая школа, 1981. – 286 с.

4. Смирницкий А. И. Морфология английского языка / А. И. Смирницкий; М.: Иностранная литература, 1959. – 440 с.

5. Хлебникова И. Б. Сослагательное наклонение в современном английском языке / И. Б. Хлебникова; Калинин.: Советское радио, 1971. – 174 с.

6. Ярцева В. Н. Историко-типологическая морфология германских языков / В. Н. Ярцева; М.: Наука, 1977. – 295 с.

7. Curme G. A grammar of the English language: In three volumes / G. Curme; Boston: Verbatim, 1935. Vol. 2. – 370 p.

8. Deutschbein M. System der neuenglischen Syntax / M. Deutschbein; Leipzig: Quelle & Meyer, 1931. – 322 S.

9. Jespersen O. Essentials of English grammar / O. Jespersen; London: Allen & Unwin, 1933. – 387 р.

10. Michael I. English grammatical categories and the tradition to 1800 / I. Michael; Cambridge, University Press, 1970. – 424 p.

11. Quirk R., Greenbaum S. Elicitation experiments in English: linguistic studies in use and attitude / R. Quirk; London: Coral Gables, 1970. – 152 p.

12. Sweet H. A new English grammar, logical and historical: in two parts / H. Sweet; Oxford: Сlarendon press, 1892. - Pt. I. XXIV+499 p.

13. Turner J. F. The marked subjunctive contemporary English / J. F. Turner // Studia Neophilologica, 1980. Vol. 52. N 2. – P.2171-27.