Політологія/3. Теорія політичних систем

Білик В., студент гр. 44-Мех,

доцент, к. і. н. Богатчук С.С.

Вінницький національний аграрний університет

Легітимність політичної влади

Утвердження демократії, становлення легітимного правління корелюється інтересами народу і вимірюється рівнем розвитку громадянського суспільства, як противаги політичному класу і бюрократії, змушуючи їх поважати суспільну волю. Дієздатність влади багато в чому залежать від її легітимності. Визначення легітимності не є однозначним. У понятті легітимності відображається відношення довіри громадян до влади, що є одним із показників ефективності політичної влади. Ще Вебер відзначав, що легітимність – це не тільки законність даної влади з формально-юридичної точки зору, а скоріше - явище соціальної психології, що полягає в ухваленні суспільством даної політичної влади або, як мінімум, пасивній покорі їй (1).

Легітимація є процесом досягнення соціальної значимості (реальної влади або впливу) різними суб’єктами (від індивіда до держав, міжнародних, міждержавних об’єднань) для успішного здійснення певної практики, яка зачіпає інтереси як окремих осіб, суспільних груп, етносів, народів, організацій, так і людства в цілому.

Легітимація встановлює та підтримує значимість не лише суб’єктів, а й соціальних порядків, які є результатом діяльності зацікавлених суб’єктів та не існують без їх дієвої і регулярної підтримки. Легітимація забезпечується, з одного боку, обґрунтуванням, виправданням, підтвердженням претензій на соціальну значимість суб’єкта і його діяльності (в її цілях, засобах і результатах) або ним самим, або зацікавленими в ньому іншими суб’єктами, а з іншого боку – визнанням і підтримкою значимості суб’єкта та його соціальних дій, практики держателями ресурсів соціальної підтримки (ентузіастами, експертами, авторитетними особами, лідерами думки, засобами масової інформації, організованими силами, фінансовими донорами, силовими відомствами, виборцями).

Отже, легітимація – це двосторонній процес взаємодії соціальних суб’єктів, що претендують на владу і вплив для реалізації своїх соціальних проектів, та тих, хто їх визнає і підтримує.

Найбільшу потребу в легітимації має політика, політична практика, оскільки вона зачіпає найважливіші інтереси широкого спектра соціальних груп, втягує в процес свого здійснення великі маси людей, значний обсяг засобів і ресурсів, визначає будову та взаємодію соціальних спільнот, виступає важливим фактором соціальних перетворень. З іншого боку, будь-яка політика в усіх її різновидах та незалежно від спрямованості, характеру суб’єктів і об’єктів, масштабів реалізації, змісту цілей потребує легітимації. Від успішної легітимації політики залежить її дієвість, та, зрештою, виконання нею свого призначення.

Легітимна політика виникає разом з владою, без якої важко уявити будь-яку соціальну організацію, життя будь-якого соціального колективу.

Легітимна політика нерозривна з владою, вона виступає як її процесуальність, як встановлення правил, норм та процедур висловлювань і дій, як механізм, що породжує і структурує владу через фіксацію певних ієрархічних уявлень в суспільній свідомості. Важливими завданнями легітимної політики в соціумі є закріплення, насамперед на соціально-функціональному, а потім і на майновому рівні неоднаковості становища людей, утвердження норм людських взаємовідносин в усіх сферах життєдіяльності, запровадження обмежень для природних, індивідуальних, життєвих проявів людини у формі звичаїв, права, моралі з метою виживання соціального цілого.

Слід додати, що поняття „легітимність ” у М. Вебера є також близьким за значенням до поняття „визнання".

Легітимним є те правління, яке має підтримку знизу, якому люди погоджуються добровільно підкорятися.

Прийнято вважати, що найбільшим потенціалом легітимності володіють демократичні режими, які зазвичай з найбільшою ефективністю і використовують технологію виборчої легітимації політичної влади.

Легітимність має властивість змінювати характер і ступінь підтримки влади та її інститутів. У зв'язку з цим можна говорити про кризи легітимності.
Криза легітимності — зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій.
У сучасних умовах суспільно-політичного розвитку кризи легітимності спричинені нездатністю органів влади здійснювати свої функції, нелегітимних формами насилля над людьми, неспроможністю уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку, руйнуванням конституційного порядку, розривом між конституційними нормами та практикою їхнього втілення, відсутністю серйозних структурних змін.
Так, ми можемо навести приклад «помаранчевої революції», яка продемонструвала глибоку кризу легітимності політичної влади. Виборчий процес на той момент відзначається кризою його легітимності. У громадян сформувалося суперечливе, негативне ставлення як до кандидатів, так і до самих виборів. Результатом цього стала криза суспільної довіри, що проявилася в недовірі з боку громадян результатам самих виборів, їх фальсифікації (2).
З легітимністю політичної влади тісно пов'язана її ефективність як ступінь здійснення владою тих функцій та очікувань, які покладає на неї більшість населення. Головним об'єктивним виявом ефективності державної влади є ступінь забезпечення нею прав і свобод громадян. Чим ефективніша влада, тим більшу підтримку населення вона має. Легітимність влади, підтримка її населенням, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності влади. Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим виший є її авторитет і чим більшими ресурсами вона володіє (3).

Одним із шляхів ефективності легітимної влади є розвиток громадянської культури участі й інформування громадян про можливі законні, способи їхньої участі в обговоренні та прийнятті важливих для суспільства рішень.

Література

1. Гордієнко М. Цінності та ідеї громадянського суспільства в системі легітимного правління/ Сучасна українська політика. Політика і політологи про неї/ Український центр політичного менеджменту. – К., 2008. - Політичний менеджмент. – С.135-152.

2. Новакова О. «Помаранчева революція» як криза легітимності владної еліти// Політичний менеджмент. – 2005. - №4. – С.3029-37.

3. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002.- 576 c.