Физическая культура и спорт/

1.Физическая культура и спорт: проблемы, исследования, предложения.

Гринець О.В., Павлун Т.О., Барабаш М.О., Любімов В.А.

Академія митної служби України

“Роль фізичного самовиховання студентів для забезпечення здорового способу життя ”

На сьогодні істотно зростає роль фізичної культури і спорту як фактора вдосконалення людини і суспільства. Здоровий спосіб життя в цілому, фізична культура і спорт зокрема є соціальним феноменом, об'єднуючою силою і національною ідеєю, що сприяє розвитку сильної держави і здорового суспільства.

У той же час в умовах світової кризи, економічної нестабільності суспільства, погіршення екологічної обстановки, ослаблення профілактичних заходів охорони здоров'я, низки негативних тенденцій у сфері освіти поки що слабо виражена позитивна мотивація студентів щодо свого здоров'я та систематичних занять спортом.

Тому актуальною проблемою є необхідність суттєвої зміни організації фізкультурно-оздоровчої роботи, розвиток її нових, більш ефективних форм і пошуку нових інноваційних ідей.

Важливим фактором в такому випадку є фізичне самовиховання і самовдосконалення студентів — як запорука здорового способу життя.

Фізичне самовиховання розуміється як процес цілеспрямованої, свідомої, планомірної роботи над собою і орієнтований на формування фізичної культури особистості. Він включає сукупність прийомів і видів діяльності, що визначають і регулюють емоційно забарвлену, дієву позицію особистості щодо свого здоров'я, психофізичного стану, фізичного вдосконалення та освіти.

Фізичне виховання і освіта не дадуть довгострокових позитивних результатів, якщо вони не активізують прагнення студента до самовиховання і самовдосконалення. Самовиховання інтенсифікує процес фізичного виховання, закріплює, розширює та вдосконалює практичні вміння і навички, що здобуваються у фізичному вихованні.

Для самовиховання потрібна воля, хоча вона сама формується і закріплюється в роботі, подоланні труднощів, що стоять на шляху до мети.

Основними мотивами фізичного самовиховання виступають: вимоги соціального життя і культури; домагання на визнання в колективі; змагання, усвідомлення невідповідності власних сил вимогам соціально-професійної діяльності. Серед мотивів можуть виступати критика і самокритика, які допомагають усвідомити власні недоліки.

Процес фізичного самовиховання включає три основних етапи.

Перший етап пов'язаний з самопізнанням власної особистості, виділенням її позитивних психічних і фізичних якостей, а також негативних проявів, які необхідно подолати. Ефект самопізнання обумовлений вимогливістю студента до себе. До методів самопізнання відносяться самоспостереження, самоаналіз і самооцінка. Самоспостереження — універсальний метод самопізнання, глибина і адекватність якого залежать від його цілеспрямованості і вміння суб'єкта бачити, систематично спостерігати на основі виділених критеріїв за якостями або властивостями особистості. Самоаналіз вимагає розгляду вчиненої дії, вчинку, причин, що викликали це (наприклад, відмова від виконання запланованого комплексу вправ в режимі дня може бути викликаний додатковою роботою з виконання навчальних завдань, погіршенням самопочуття, відсутністю бажання і т.д.); допомагає з'ясувати істинну причину вчинку і визначити спосіб подолання небажаної поведінки в наступний раз. Дієвість самоаналізу обумовлена адекватністю самооцінки як засобу організації особистістю своєї поведінки, діяльності, відносин з оточуючими, ставлення до успіхів і невдач, що впливає на ефективність діяльності і подальший розвиток особистості. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем вимог, тобто ступенем труднощів у досягнення цілей, які студент ставить перед собою. Розбіжність між вимогами і реальними можливостями веде до того, що студент починає неправильно себе оцінювати, внаслідок чого його поведінка стає неадекватною. Самооцінка залежить від її якості (адекватна, завищена, занижена). Якщо вона занижена, то сприяє розвитку невпевненості у власних можливостях, обмежує життєві перспективи. Її адекватність значною мірою визначається наявністю чітких критеріїв поведінки, дій, розвитку фізичних якостей, стану організму та ін Перший етап завершується рішенням працювати над собою.

На другому етапі виходячи з самохарактеристики визначається мета і програма самовиховання, а на їх основі особистий план. Мета може носити узагальнений характер і ставиться, як правило, на великий відрізок часу — роки (наприклад, досягти високого рівня фізичної культури особистості); приватні цілі (завдання) — на кілька тижнів, місяців. Орієнтовна програма — орієнтир фізичного самовиховання може бути представлена наступним чином. Мета - формування фізичної культури особистості.

Завдання діяльності: 1. Включитися в здоровий спосіб життя і зміцнити здоров'я. 2. Активізувати пізнавальну і практичну фізкультурно-спортивну діяльність. 3. Сформувати морально-вольові якості особистості. 4. Оволодіти основами методики фізичного самовиховання. 5. Поліпшити фізичний розвиток і фізичну підготовленість відповідно до вимог майбутньої професійної діяльності. Загальна програма має враховувати умови життя, особливості самої особистості, її потреби. На основі програми формується особистий план фізичного самовиховання.

Третій етап фізичного самовиховання пов'язаний безпосередньо з його практичним здійсненням. Він базується на використанні засобів впливу на самого себе з метою самозміни. Методи самовпливу, спрямовані на вдосконалення особистості, іменують методами самоврядування. До них відносяться самонаказ, самонавіювання, самопереконання, самоуправління, самокритика, самосхвалення, самообов’язок, самоконтроль, самозвітність.

Таким чином, здатність студента відзначати навіть незначні зміни в роботі над собою має важливе значення, так як підкріплює його впевненість у своїх силах, активізує, сприяє подальшому вдосконаленню програми самовиховання, реалізації здорового способу життя.