Ю. А. Баєв

здобувач Одеського національного

університету імені І.І. Мечникова

ВЗАЄМОДІЯ МАЛОГО І ВЕЛИКОГО БІЗНЕСУ ЗА УМОВ ТРАНСФОРМАЦІЙНОЇ ЕКОНОМІКИ

Існує дві точки зору про те, яким має бути взаємодія великих і малих підприємств. Більшість учених дотримується наступної точки зору: в нормально функціонуючій ринковій економіці значна частина малих фірм так або інакше знаходиться в сфері інтересів великих підприємств, малі підприємства існують для великих. При цьому коопераційні зв'язки є корисними як для малих підприємств, так і для великих: великі використовують ринкову і структурну гнучкість малих підприємств, їх інноваційні можливості. Малі підприємства компенсують неповороткість великих у знаходженні та реалізації нових технологічних рішень, в проникненні на нові ринки збуту, в оперативному отриманні передових інновацій. Це дозволяє великим підприємствам переключити частину своїх ризиків на малі підприємства.

Кооперування малих підприємств між собою та великими підприємствами здатне нейтралізувати недосконалість державної політики підтримки малого підприємництва.

Але існує й інший погляд. Він полягає в тому, що залежність підприємств один від одного є негативним моментом. Підприємство повинно бути самостійним господарюючим суб'єктом економіки. Класичне підприємство – внутрішньо єдина і керована цілісна організація, що здійснює перетворення ресурсу в продукт. У реальній дійсності дуже рідко зустрічаються незалежні самостійні підприємства. Прихильники цієї позиції стверджують, що справжніх підприємств в Україні більше немає, тому що малі підприємства є «присадибними ділянками» своїх директорів або власників. Середні та великі підприємства втратили властивості концентратів ресурсів і перетворилися в аморфні структури, що складаються з безлічі дрібних юридичних осіб, розподіливши між собою фінансові, матеріально-речові інформаційні та управлінські потоки.

Об'єднавши ці дві точки зору, можна зробити висновок про те, що оптимальний взаємозв'язок фірм припускає їхню відносну незалежність, але в той же час тісну співпрацю та наявність взаємовигідних коопераційних зв'язків.

Як правило, в Україні великі підприємства обплетені мережею дрібних, контрольованих директором фірм, через які проходять головні фінансові потоки. Навколо великих і середніх підприємств сформувалася особлива інтеграційна неринкова структура. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, виробляючі для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно по декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій.

Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і т.п.) великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свою громіздкість змушені затрачати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіалів, що саме по собі теж досить дороге заняття, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми.

В даний час в Україні партнерські малі підприємства, створені або колишніми працівниками великого підприємства, або довіреними особами теперішнього керівництва. Така модель в українських умовах може вважатися кращою з точки зору вирішення проблеми ненадійності малого підприємства як партнера. Очевидна нестійкість загальної економічної ситуації змушує керівництво великих підприємств дуже насторожено ставитися до контактів з «чужими» малими підприємствами. Становище ускладнюється надзвичайними труднощами самих великих підприємств: зараз навіть невеличкі помилки у виборі партнерів можуть привести до непоправних результатів. Тому великі підприємства стараються орієнтуватися у своїх контактах на максимально залежні від них підприємства. Зрозуміло, що за таких взаєминах обидві сторони не витягують більшу частину вигоди від співпраці. Ті малі підприємства, які змогли залишитися незалежними виявилися більш життєздатними.

Коопераційні зв'язки дуже важливі для українських підприємців. І цей взаємозв'язок перспективний, якщо створити економічні умови, що гарантують безпеку такої співпраці.

Існує кілька форм і механізмів взаємодії малого і великого підприємництва: система субпідряду, лізинг, франчайзинг, створення підприємницької мереж, інкубатори малого та середнього бізнесу і т.д. Дамо їм коротку характеристику.

Субпідряд. Малі підприємства на основі технологічного поділу праці забезпечують ефективність спільної діяльності. Великі підприємства віддають в оренду малим приміщення, засоби виробництва, забезпечують на пільгових умовах сировиною і матеріалами, дають право використання свого товарного знаку. Ця форма співпраці широко поширена в Україні.

Лізинг. Мале підприємство бере в лізинг будь-яке устаткування. По закінченні терміну мале підприємство має право викупити обладнання за залишковою вартістю. Існують спеціальні посередники між малими та великими підприємствами – лізингові компанії. Їх діяльність знижує трансакційні витрати малого бізнесу.

Франчайзинг. Франчайзинг – це надання права великою фірмою малому підприємству права реалізації (фінішного виробництва) її продукції під товарним знаком великої фірми. Це дуже хороший спосіб для тих, хто не має підприємницького досвіду і не схильний до комерційного ризику. Великим підприємствам це дає розширення ринку збуту, залучення додаткового капіталу, економію на розвитку власної збутової мережі і т.д. При цьому велике підприємство менше ризикує своїм базовим капіталом, а також використовує підвищену мотивацію до діяльності малого підприємства. Часто в Україні цю форму можна зустріти як представництво іноземної фірми (наприклад, «Кодак», «Фуджі», «Макдональдс». Спираючись на субпідрядні системи, лізинг та франчайзинг, великі компанії формують навколо себе міжфірмові мережеві зв'язки, активно залучаючи до них малі підприємства .

Венчурний бізнес. Венчурний бізнес спрямований на реалізацію науково-технічних проектів. Великі підприємства фінансують малі інноваційні підприємства, що дозволяє їм менше ризикувати. У випадку удачі великі підприємства привласнюють собі результати. Існують також спеціальні венчурні фонди, які виступають у ролі посередників між малими та великими підприємствами.

На відміну від Заходу у нас на перший план виходить не формування виробничих субпідрядних зв'язків малого і великого бізнесу, а включення торгово-посередницьких малих підприємств в загальні постачальницько-збутові, маркетингові схеми роботи відповідних підрозділів великих підприємств.

У встановленні взаємодії великого і малого бізнесу особливу роль відіграє держава, яка надає пільги малому бізнесу, роблячи його привабливим для великого і середнього підприємництва, оскільки розміщення замовлень на малих підприємствах дозволяє скоротити виробничі витрати. Саме держава може стимулювати великі фірми, віддаючи перевагу при розподілі державного замовлення тим із них, які будуть виконувати його із залученням малого бізнесу, так як більшість малих підприємств виробничої сфери взагалі не може стійко працювати без замовлень великих і середніх підприємств. У всіх країнах з ринковою економікою кожна велика виробнича компанія співпрацює з десятками і навіть сотнями дрібних підприємств.

Таким чином, головною метою фінансової політики держави щодо малого бізнесу має стати зміцнення становища малих підприємств на ринку кредитних ресурсів, а також цільове фінансування окремих високоефективних програм і проектів, що дозволяє розкрити внутрішній потенціал малих підприємств, забезпечити їх поступальний розвиток і підвищення конкурентоспроможності. При цьому держава повинна уникати прямої фінансово допомоги підприємцям, вона повинно грати роль каталізатора для залучення вітчизняного та іноземного капіталу в секторі малого підприємництва. Необхідно зробити кроки для створення умов, спрямованих на посилення інвестиційної діяльності підприємств і приватних осіб, для спонукання фінансових установ підтримувати малий бізнес та впроваджувати спільні програми. Для досягнення цього будуть потрібні ініціативи, як на національному, так і регіональному та місцевому рівнях влади.

Також велике значення для розвитку підприємництва в Україні має кадровий потенціал. Втрати країни, викликані від'їздом за кордон висококваліфікованих спеціалістів, дуже величезні. Тому, формування кадрового потенціалу суспільства – прямий обов'язок держави.

Поряд з цим необхідно розвивати і недержавні форми і методи підтримки малого бізнесу.