О.В. Балахонова

к.е.н., доцент, докторант Одеського

національного університету імені І.І. Мечникова

ОСНОВИ СТРАТЕГІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ СТАРОПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНІВ

Розробка концепції сталого розвитку Одеської області необхідна з метою вироблення системи поглядів і дій, які забезпечують можливість регіонального розвитку в рамках функціонування «сталого суспільства», тобто суспільства, що забезпечує збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем збереження сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб нинішнього і майбутніх поколінь.

Ця проблема вже багато років викликає глибоку заклопотаність світової спільноти і спонукає до вироблення принципово нової моделі економічного розвитку, моделі, яка орієнтує не на швидкі темпи економічного зростання, не на побудову «держави добробуту», а на «сталий розвиток», тобто стабільний соціально-економічний розвиток, не руйнуючий своєї природної основи. При цьому поліпшення якості життя людей може бути забезпечено лише в межах господарської ємності біосфери, що гарантує неможливість руйнування природного біотичного механізму регулювання навколишнього середовища і його глобальних змін.

Перехід до сталого розвитку України можливий лише при забезпеченні та дотриманні принципів сталого розвитку всіма її регіонами. Для цього необхідна розробка регіональних і міжрегіональних програм переходу до сталого розвитку, що враховують місцеві особливості, але орієнтуються на програмні і прогнозні документи державного рівня, відповідність розв'язуваних регіональних проблем державним завданням.

Одеська область – один з найбільш розвинених в промисловому відношенні регіонів України. Тому стосовно до даної території стратегія сталого розвитку повинна мати в якості одного зі своїх ключових компонентів стійкий промисловий розвиток. Відомо, що саме промислова діяльність є найважливішим компонентом економічного розвитку. Промисловість, будучи одним з головних споживачів енергії та ресурсів, вносить також основний внесок у забруднення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, утворення відходів, руйнування природи і, відповідно, є найважливішою причиною напруженості екосистеми регіону.

Серед численних факторів, що впливають на досягнення стійкої промислової діяльності в Українському Причорномор'ї, необхідно виділити найважливіші з них: структурні зміни, розвиток методів екологічної атестації технологій та аналізу факторів ризику, короткочасні коливання виробництва і ціни, системи гнучкого оподаткування, закони і регулюючі норми, відносяться до навколишнього середовища і викидів забруднювачів, екологізація науково-технологічного розвитку на основі нових наукових знань, підвищення реалістичності оцінки грошового вираження шкоди навколишньому середовищу.

Зростання виробництва і продуктивності за рахунок навколишнього середовища і стійка промислова діяльність окремо не можуть залишатися критеріями розвитку в майбутньому. Тісний взаємозв'язок екологічно прийнятної стійкої промислової діяльності та економічного розвитку повинна бути повністю прийнята при виробленні рішень на регіональному рівні. Центром уваги облдержадміністрації повинні бути взаємини між якістю навколишнього середовища, використанням природних ресурсів, економічною діяльністю і соціальним розвитком. Це є визнанням тісних і динамічних зв'язків, які існують між цими окремими секторами. Економічне зростання і соціальний розвиток сповільнюються при недостатній увазі до якості середовища проживання людини і джерелам природних ресурсів, але прагнення захистити навколишнє середовище і природні ресурси гальмується у разі відсутності економічного розвитку і можливості поліпшення суспільного добробуту.

В управлінні технологічним розвитком необхідно переходити від концепції промислової безпеки до концепції ризик-аналізу, згідно з якою найбільш раціональні ті pішення, в основі яких лежить цілісне уявлення про можливі наслідки реалізації конкретних технологічних нововведень і встановлені межі допустимого ризику при їх матеріальному втіленні.

Розробляється стратегія просування Одеської області до сталого розвитку містить три основні блоки. У першому з них розглядаються проблемно-теоретичні питання, цілі та система показників, які відображають просування до балансу між суспільством, виробництвом і навколишнім середовищем. У другому блоці проводиться оцінка ресурсів і можливостей розвитку області. При цьому в центрі уваги стоїть людина з його фізіологічними і духовними потребами, а економіка розглядається лише як засіб для задоволення розумних потреб, але не спосіб отримання максимального прибутку за рахунок руйнування навколишнього середовища. У третьому блоці запропоновано механізми та інструменти сталого розвитку, система конкретних дій по термінах, об'єктам і суб'єктам виконання, пріоритетні регіональні програми, інструменти отримання достовірної інформації.

Тактика реалізації переходу до сталого розвитку включає наступні моменти:

- розробка господарського законодавства з позицій екологічного реалізму, в основі якого – уявлення про неминучості обмеженого перетворення природи для господарських цілей;

- формування гнучкої системи економічних регуляторів, що примушують (плата за природні ресурси, викиди забруднюючих речовин) і стимулюючих (пільгове оподаткування, кредитування, прискорена амортизація, субсидії і т.д.) діяльність в області екологізації технологічного розвитку;

- розвиток ринкових механізмів (продаж права на забруднення, створення сприятливих організаційно-економічних умов для розвитку підприємництва в області екологічних НДДКР, утилізації промислових і побутових відходів); страхування екологічних ризиків, розвиток екологічного менеджменту та маркетингу;

- спряженість ринкових і позаринкових регуляторів, до яких відносяться стандарти якості навколишнього середовища, екологічні правові норми;

- доступність і достовірність екологічної інформації для всіх дослідників і розробників;

- екологізація науково-технологічної політики, в тому числі використання екологічних оцінок науково-технічного потенціалу і в першу чергу при конверсії підприємств оборонної промисловості для визначення тих напрямків екологізації технологічного розвитку, де цей потенціал може бути реалізований; розробка державних програм створення екологічно важливих технологій та їх пріоритетне державне фінансування;

- створення організаційно-правових та матеріально-технічних умов забезпечення екологічної безпеки.