Економічні науки/14.Економічна теорія

к.е.н. Гузенко О.П., Ляшенко О.

Криворізький економічний інститут ДВНЗ «КНУ»

ЕВОЛЮЦІЙНА ОСНОВА ВЧЕННЯ ПРО ІНВЕСТИЦІЇ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ КАПІТАЛ

Трансформація ринкової економіки дедалі більшою мірою стає результатом ефективного використання унікальних за своєю природою нематеріальних факторів. Таких як знання, творча діяльність, професійна кваліфікація, інноваційна активність, природні і набуті інтелектуальні здібності, мобільність поєднуваних у категорію “інтелектуальний капітал”. Інтелектуальний капітал вважають науковці виступає в ролі інтелектуалізованого людського капіталу.

Нагадаємо, Концепція людського капіталу виникла у США в 60-х роках, засновники якої Т. Шульц і Г. Бекер, обґрунтували інвестиційну природу витрат на освіту й професійну підготовку працівників, розробили методику проведення аналізу витрат і віддачі освіти як сфери інвестування. Розвиток теорії людського капіталу пов’язаний також з іменами Г. Вобена, Л. Туроу, Я. Мінсера, Р. Солоу, Е. Денісона та ін. Серед вітчизняних учених особливий вклад у розвиток вивчення цих проблем внесли С.І. Бандур, Д.П. Богиня, О.А. Грішнова, М.І. Долішній, В.І. Куценко, Е.М. Лібанова, В.В. Онікієнко, С.І. Пирожков та інші.

Дослідження доводять, що під людським капіталом розуміють сукупність усіх продуктивних рис працівника. У визначенні Г. Вобена він “складається з набутих знань, навичок, мотивацій й енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватись протягом певного часу з метою виробництва товарів і послуг”. У трактуванні Л. Туроу людський капітал являє “продуктивні здібності, обдарування і знання”. Т. Шульц зводить людський капітал до розвитку знань і здібностей, які людям надають “шкільна освіта, навчання на робочому місці, зміцнення здоров’я і зростаючий запас економічної інформації”. Г. Беккер вважає, що “людський капітал формується за рахунок інвестицій у людину, серед яких можна назвати навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію й пошуки інформації про ціни та доходи”.

В інтерпретації Л. Едвіссона і М. Мелоуна інтелектуальний капітал представляє собою суму капіталів людського і структурного. Російський дослідник у галузі інтелектуального капіталу Б. Леонтьєв підходить до визначення інтелектуального капіталу через розкриття його структури трохи ширше. Під інтелектуальним капіталом того чи іншого суб’єкта він розуміє “сукупність наявних у нього законних прав на результати його творчої діяльності, його природних і набутих інтелектуальних здібностей і навичок, а також нагромаджені ним бази знань і корисних відносин з іншими суб'єктами” [2].

Академік А.А. Чухно [3], розвиваючи позиції Л. Едвіссона і М. Мелоуна вважає, що інтелектуальний капітал має дві складові частини (рис. 1).

Рис. 1. Схема основних складових інтелектуального капіталу

Вважається, що термін "інтелектуальний капітал" вперше було використано Дж. Гелбрейтом у 1969 р. Але з методологічних позицій інтелектуальний капітал як наукова економічна категорія почав досліджуватися порівняно недавно – з 90-х років XX ст. Значний вклад у розвиток питання про уточнення змісту об'єкта дослідження та виділення його структурних елементів було зроблено зарубіжними вченими і практиками. Т. Стюарт, Т. Форт'юн, Л. Едвінссон, М. Мелоун, П. Саліван, Л. Прусак, І. Роос, І. Хіроякі підкреслюють взаємозв'язок нагромаджених фірмою знань та її майбутніх можливостей, втілюваних у ринковій вартості. Однак новизна і нерозробленість проблеми зумовили неоднозначність і суперечливість думок дослідників при формулюванні визначення, а також обґрунтуванні сутності та структури інтелектуального капіталу.

Категорія інтелектуального капіталу нова і складна. Дослідники відзначають, що кожна з частин капіталу породжена людськими знаннями і саме їх сукупність визначає приховані джерела цінності, які наділяють підприємство нетрадиційно високою ринкової ціною.

Таким чином, виникнення інтелектуального капіталу та знаходження інвестиційної платформи його розвитку має еволюційне коріння та є закономірним результатом розвитку науки й технології, глибокого проникнення їх у процес виробництва, рішучого піднесення ролі та значення науки, людського розуму, інформації та знань у розвитку економіки і суспільства в цілому. У даному випадку актуалізується проблема побудови дієвої наукової платформи щодо трактування дефініції «інтелектуальний капітал».

Література

1. Мазурок П.П. Державні інвестиції в стратегії формування людського капіталу: [монографія] / П.П. Мазурок, О.П. Гузенко. – Кривий Ріг: Видавець ФОП Чернявський Д.О., 2011. – 358 с.

2. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество / Общ. ред., сост. и предисл. А.Ю. Согомонов: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1992. - 543 с.

3. Чухно А.А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх значення для України. – К.: Логос, 2003. – 511 с.