Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

ТЕРИТОРІАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Важливе значення для активізування соціально-економічного розвитку регіонів має рівень розвитку територіальної структури банківської системи. Адже, з одного боку, регіональна банківська мережа здійснює акумулювання тимчасово вільних грошових коштів підприємницьких структур та населення, а іншого – здійснює грошово-кредитне забезпечення потреб населення і підприємств у фінансових ресурсах. На територіальну диференціацію банківської системи у різних регіонах впливає комплекс чинників, серед яких можна виділити наступні групи чинників локалізації банківських установ: 1) ресурсні (демографічний розвиток регіону, природно-ресурсний потенціал регіону); 2) соціально-економічні (рівень розвитку малого і середнього бізнесу у регіоні, купівельна спроможність споживачів, рівень розвитку фінансової інфраструктури у регіоні); 3) просторово-географічні (близькість регіону до державних кордонів, характер місцевості).

Слід наголосити, що серед соціально-економічних факторів на територіальне розміщення банківських установ, їхню територіальну концентрацію впливає розвиток підприємництва, той портфель банківських послуг, яких потребує бізнес у відповідному регіоні.

Розглянемо основні особливості розвитку регіональної структури вітчизняної банківської системи:

1. На сучасному етапі розвитку економіки України існують значні диспропорції у розвитку територіальної структури банківської системи. Так, у значній кількості областей самостійні банки взагалі відсутні. Такий стан речей неминуче може призвести до економічної відсталості регіонів з нерозвинутою банківською системою. Тому важливим завданням держави у сфері фінансової політики повинне бути стимулювання інтересів комерційних банків до діяльності у проблемних регіонах.

2. Нерівномірність регіональної концентрації банківської системи. Більшість комерційних банків концентруються у столичному регіоні. Так, у м. Києві та Київській області станом на початок 2012 року зареєстровано 114 комерційних банків (57,6% від їх загальної кількості). Іншими регіональними центрами концентрації української банківської мережі є Дніпропетровська (13 комерційних банків, або 6,6% від загальної кількості), Донецька (10 комерційних банків, або 5,1% від загальної кількості), Харківська (9 комерційних банків, або 4,5% від загальної кількості), Одеська (8 комерційних банків, або 4,0% від загальної кількості) області. Окрім того, нерівномірність регіональної концентрації банківської системи поглиблює висока залежність філій та відділень комерційних банків, що їм підпорядковані.

3. Економічна неефективність регіональної локалізації банківської системи. Негативним наслідком нерівномірності розміщення українських банків стає відтік фінансових ресурсів банків з одних регіонів в інші, де розташовані головні офіси комерційних банків, що створює негативні тенденції посилення територіальної нерівномірності соціально-економічного розвитку всієї країни, депресивності ряду регіонів України. Так, нерівномірність регіональної концентрації комерційних банків України зумовила поділ регіонів на 2 групи: регіони-донори (АР Крим, Донецька, Житомирська, Івано-Франківська, Київська, Луганська, Львівська, Тернопільська, Черкаська області) і регіони-реципієнти (Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Закарпатська, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернівецька, Чернігівська області, м. Київ). З огляду на вищесказане, виходом може бути орієнтування при розміщенні банківської мережі на густоту населення, фінансове стимулювання розвитку депресивних регіонів.

4. Постійно зростаюча частка іноземних інвесторів у сумарному капіталі вітчизняної банківської системи. Так, на початок 2012 р. в Україні діяло 53 комерційні банки з іноземним капіталом. У повній власності (100% корпоративних прав) іноземних інвесторів перебуває близько 12,5% (22 банки) від загальної кількості банків, що володіють ліцензією НБУ на здійснення банківських операцій [1, с. 7].

5. Нерозвинута нормативно-правова база функціонування банківської системи. Ця проблема насамперед стосується вимог щодо мінімального статутного капіталу та участі в системі гарантування вкладів. Проте останнім часом є певні позитивні зрушення у даному напрямку. Так, 15 лютого 2011 року Верховною Радою прийнято Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків”. Даний Закон передбачає низку змін у регулюванні банківської діяльності, що покликані підвищити прозорість вітчизняної банківської системи. Згідно положень цього Закону НБУ надається більше повноважень щодо отримання та перевірки інформації про ділову репутацію, фінансовий стан засновників та власників комерційних банків. Такі зміни ускладнюють реєстрацію банків з непрозорою структурою власності.

Проаналізувавши вищевикладене, а також наукову літературу, можна виділити такі ознаки ефективності територіальної організації банківської системи: пропорційність регіональної структури банківської системи; пропорційна регіональна концентрація ланок банківської мережі; пропорційність наближення комерційних банків відносно всіх населених пунктів та рівномірність надання банківських послуг; орієнтація розміщення банківської мережі пропорційно до чисельності, густоти населення та обсягу ВВП; рівномірний характер розподілу фінансових ресурсів, що акумулюються в банківській системі; інноваційний характер розвитку банківської діяльності; активізування залучення іноземного капіталу у банківську систему; ефективно діюча нормативно-правова база територіальної організації банківської системи.

Література

1. Аналітичний огляд банківської системи України за 2011 рік [Електронний ресурс]. – Доступний з http://rurik.com.ua/documents /research/bank_system_IV_kv_2011.pdf.

2. Oсновнi показники діяльності банків України [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=36807&cat_ id=36798.