Подурець П.А.

Донецький національний університет

економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Транснаціональні корпорації – негативний влив на економічну безпеку України

Економічна глобалізація, проникаючи в усі сфери національної економіки, безумовно трансформує і економічну безпеку. З одного боку, національна економіка отримує більш широкі можливості в залученні іноземних інвестицій (інвестиційна безпека), отримує кредити від міжнародних фінансових установ (фінансова безпека), держава стає активним гравцем на міжнародному ринку товарів і послуг, відбувається лібералізація міжнародної торгівлі (зовнішньоекономічна безпека). З іншого боку, глобалізація економіки несе в собі цілий комплекс ризиків та загроз для позицій економічної безпеки, таких як: обмеження державного регулювання економікою, виклики, пов’язані з відкритістю національної економіки, втрата національного виробника – все це негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки України [2].

Негативні тенденції в економічній сфері національної безпеки та потреба їх подолання визначили актуальність і пріоритетність цього напряму наукових досліджень. Вітчизняні фахівці працюють над вирішенням цих проблем. Серед них – В. Н. Амітан, О. І. Амоша, О. І. Барановський, І. Ф. Бінько, З. С. Варналій, О. С. Власюк, В. М. Геєць, Б. В. Губський, О. Є. Ємельянов, М. М. Єрмошенко, Я. А. Жаліло, Б. Є. Кваснюк, Т. Т. Ковальчук, Д. Г. Лук’яненко.

Низький рівень економічної безпеки України зумовлений неефективністю державного управління, його недостатньою зорієнтованістю на захист національних інтересів в економічній і соціальній сферах, а також непослідовністю та безсистемністю у здійсненні економічних реформ, недосконалістю національного законодавства щодо стратегії економічної безпеки та ефективного управління економікою; недостатнім рівнем кваліфікації держслужбовців із цих питань; корупцією в управлінських структурах.

Концепцією національної безпеки України в економічній сфері визначені такі напрями державної політики:

– недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів та їхній перехід в тіньову економіку;

– контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

– боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відтоку національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів [1].

Постійне зростання у світі вивозу капіталу у вигляді прямих приватних інвестицій, а також те, що домінуючою формою такого іноземного інвестування є транснаціональні корпорації (ТНК) – усе це потребує дослідження питань, які стосуються мети й завдань діяльності ТНК та їх можливих загроз для економічної безпеки України.

Значне поширення ТНК у світі викликано передусім тим, що в результаті переведення частини своєї виробничої діяльності за кордон ці об’єднання отримують, зокрема, такі переваги:

– можливість підвищення ефективності виробництва компанії та конкурентноздатності її продукції, загальна для всіх великих об’єднань і пов’язана з притаманними ринковим трансакціям ефектом масштабу та економією на витратах;

– доступ через свою закордонну філію до ресурсів іноземної держави (таких, як дешевша або більш кваліфікована робоча сила, сировинні ресурси, науково-дослідний потенціал тощо);

– можливість подолання всіляких бар’єрів на шляху до опанування ринку тієї чи іншої країни за рахунок експорту прямих інвестицій [3].

До основних факторів можливого негативного впливу діяльності ТНК на економіку країни, яка приймає прямі іноземні інвестиції, належать:

– небезпека перетворення країни-реципієнта в місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій;

– захвачення ТНК найбільш розвинутих і перспективних сегментів промислового виробництва країни, що приймає капітал, та її науково-дослідних структур;

– нав’язування компаніям країни-реципієнта неперспективних напрямів у системі розподілу праці в межах ТНК;

– можливість масового відтоку іноземних інвестицій з економіки приймаючої їх країни, що може викликати закриття підприємств та виникнення пов’язаних із цим негативних явищ;

– можливість невпевненого, млявого росту виробництва на філіях ТНК, що пов’язано з її схильністю до перебільшення реакції на можливу зміну кон’юнктури ринку. Адже для ТНК достатньо невеликого поштовху ззовні, щоб перейти на свідоме, зумовлене фінансовою стратегією, скорочення виробництва;

– відтік прибутку закордонної філії на фінансування внутрішнього інвестиційного процесу материнської компанії [2]

Особливу проблему становить скупка акцій військових і стратегічних підприємств. Перехід основних фондів такого підприємства у власність закордонної компанії фактично означає управління ним із боку іноземної держави.

Підсумовуючи результати проведених досліджень українсько-російського інвестиційного співробітництва, вважаємо за доцільне для підвищення рівня економічної безпеки України:

1. Доповнити чинний перелік майнових комплексів державних підприємств, приватизація яких не допускається, об’єктами, які мали бути внесені до нього згідно із законами України “Про внесення змін до Закону України “Про приватизацію майна державних підприємств” та “Про внесення змін до Закону України “Про підприємництво”.

До них належать:

– об’єкти, які забезпечують діяльність, пов’язану з повним циклом робіт щодо виробництва та експлуатації ракет-носіїв (машинобудівний комплекс);

– майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості (машинобудівний комплекс);

– атомні електростанції, гідростанції із греблями, які забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі (паливно-енергетичний комплекс);

– підземні нафто- та газосховища (паливно-енергетичний комплекс);

– майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою (транспортний комплекс).

2. Зберегти під егідою державної власності підприємства суднобудування та нафтові термінали.

3. Розробити й запровадити такі нормативно-правові документи:

3.1. Законодавчі акти України, які би стосувалися: – обмежень частки іноземного капіталу в статутному фонді нафтопереробних підприємств, а також підприємств річкового та морського транспорту;

– механізму захисту вже приватизованих підприємств від недобросовісних іноземних інвесторів (наприклад для захисту від придбання українських підприємств (його акцій) для перепродажу);

– розвитку міжнародної кооперації у виробництві;

– переліку галузей, підприємств, видів діяльності та територій, у яких діяльність іноземних інвесторів обмежується або забороняється [2].

3.2. Інформаційно-методичні рекомендації для підприємств та органів державного управління з комплексу питань внутрішньодержавної та міжнародної кооперації, в яких були б висвітлені взаємопов’язані питання сертифікації та ціноутворення для виробленої в межах кооперації продукції; лізингу; обміну науково-технічною та іншою документацією і правами промислової власності; співробітництва у збуті та післяпродажному сервісі продукції; валютно-фінансові та кредитно-розрахункові питання; порядок підготовки та характер змісту договорів про міжнародну кооперацію; особливості кооперації в корпоративних структурах; форми державної підтримки участі українських підприємств у міжнародній кооперації тощо[1].

4. Вжити всіх заходів із боку держави щодо активізації процесу створення промислових фінансових груп (ПФГ) в Україні, включаючи внесення необхідних змін у наявну нормативно-правову базу для її вдосконалення [1].

Таким чином, можна зробити висновок, що основою забезпечення економічної безпеки країни в процесі транснаціоналізації господарства є постійна цілеспрямована діяльність держави зі створення конкурентних переваг провідних галузей національної економіки на зовнішніх і внутрішніх ринках.

Список літератури:

1. Орєхова Т. Протирічча та взаємодія між країнами і транснаціональними корпораціями в умовах невизначеності глобального економічного середовища / Т. Орєхова // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – Тернопіль: Економічна думка, 2007. – № 5. – С. 59–65.

2. Транснаціональні корпорації: навчальний посібник / В. Рокоча, О. Плотніков, В. Новицький та ін. – К.: Таксон, 2011. – 304 с.

3. Ленський Е. В., Цветков В. А. Транснациональные финансово-промышленные группы и межгосударственная экономическая интеграция: реальность и перспективы.– М.: АФПИ еженедельника “Экономика и жизнь”, 2009.– 296 с.