Менеджмент

К. г. н. Бабчинська О. І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Шевченко І. О.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Гайдай І. С.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Перспективи розвитку самоменеджменту в Україні

В наш час ефективність роботи менеджера, значною мірою залежить від організації його особистої роботи. Керівнику, перш ніж організовувати інших, потрібно бути самому організованою людиною. Нині більшість українських менеджерів не розуміє значення само менеджменту, що негативно впливає не лише на його роботу, а колективу взагалі. Тому дана тема є актуальною для вітчизняних управлінців.

Самоменеджмент вивчається у працях багатьох зарубіжних і вітчизняних учених, які вивчали різні аспекти цього явища. Н.Лукашевич, узагальнюючи їх, подає їх ключові сутності. Так Л. Зайверт, представник німецької раціональної школи менеджменту – звернув увагу в своїх дослідженнях на визначенні засобів економії часу працівника. В.І. Андрєєв у своїй концепції самоменеджменту зосередив увагу на саморозвитку творчої особистості, для якої управління собою є підставою забезпечення результативності праці. У концепції М. Вудкока й Д. Френсіса висвітлено ідею подолання працівником власних обмежень. У концепції А.Т. Хроленка – необхідність і шляхи розвитку особистої культури ділової людини. Концепція Б. і X. Швальбе – зосереджена на проблемах і підставах досягнення особистого ділового успіху.

Термін «самоменеджмент» складається з двох частин. Перша складова частина «само» – позначає: спрямованість дії (названого в другій частині слова) на самого себе; здійснення дії самостійно або автоматично. Менеджмент позначає сукупність принципів, методів, прийомів і форм, які визначають мистецтво управління діяльністю та інтелектуальними ресурсами особистості. Отже, самоменеджмент – послідовне і цілеспрямоване самостійне використовування керівником випробуваних методів і практичних прийомів роботи в повсякденній діяльності для підвищення ефективності виконуваних процедур і операцій, досягнення запланованої мети.

Самоменеджмент направлений на максимальне використовування працівником власних можливостей і усвідомлене управління своїм робочим часом. [1, с. 42]

До найбільш важливих переваг самоменеджменту варто віднести: виконання роботи з меншими витратами; кращу організацію і результати праці; зменшення поспіху і стресів; велику мотивацію і більше задоволення від роботи; зростання кваліфікації, зменшення помилок при виконанні функціональних обов'язків; меншу завантаженість роботою; досягнення життєвих і професійних цілей найкоротшим шляхом. [3, c. 271]

Самоменеджмент виконує ряд певних функцій, у вигляді яких представлене щоденне прийняття рішень, різних завдань і проблем. Функції перебувають у певній взаємозалежності та зазвичай реалізуються в такій послідовності:

1) встановлення цілей (аналіз і формування особистих цілей);

2) планування (розробка планів і альтернативних варіантів своєї діяльності);

3) прийняття рішень (прийняття рішень з майбутніх справ);

4) реалізація та організація (складання порядку денного й організація особистого трудового процесу для здійснення поставлених завдань);

5) контроль (самоконтроль і контроль підсумків; у разі необхідності – коректування цілей).

6) інформація та комунікація (пошук і обмін інформацією, здійснення комунікаційних зв’язків, необхідне на всіх етапах процесу самоменеджменту). [1, c. 48]

Важливим моментом впровадження самоменеджменту у виробничій організації є визнання її інтелектуального капіталу ключовим фактором життєдіяльності, розвиток та ефективне управління її соціально-економічним середовищем. Керівники підприємства повинні розглядати організацію як відкриту життєздатну систему і звертати увагу на процеси запуску і підтримки тенденцій розвитку, що самоорганізуються. Головною задачею менеджменту при цьому стає розпізнавання і розвиток позитивних, а також ослаблення негативних тенденцій, що виникають.

Впровадження самоменеджменту персоналу необхідно розпочинати з всебічної діагностики колективу та особливостей організації, де він запроваджується. Це дозволить сформулювати досяжні цілі, визначити, в яких колективах і якими шляхами розвивати самоменджмент. Регулярний моніторинг рівня розвитку та ефективності самоменеджменту персоналу дозволить генерувати і впроваджувати адекватні методи розвитку та регулювання цього процесу.

Сучасним виробничим організаціям, орієнтованим на формування використання інтелектуального капіталу, слід опановувати технології самоменеджменту, оскільки він створює можливості як для задоволення потреб творчої особистості, так і на задоволення потреб організації. Процесом впровадження самоменджменту необхідно управляти, звертаючи увагу на діагностику підфункцій особистості (самомотивація, самоорганізація, самоконтроль), організаційних умов такого впровадження ( менеджмент інформації, знань, комунікацій). До механізму формування індивідуального потенціалу самоменеджменту працівника входять технології самомотивації, вміння використовувати явні і неявні знання, опанування технікою збереження здоров’я та інші. Слід також зважати на той факт, що на розвиток самоменеджменту впливають зовнішні (адміністративні) і внутрішні (особистісні) фактори, а також середовище взаємодії керівника з підлеглими (соціально-психологічний клімат, особливості корпоративної культури тощо). [2, c. 11]

Отже, використання досягнень самооменджменту у нас час має дуже велике значення для ефективної роботи не лише керівника, а й організації, тому його застосування є перспективою у покращенні управління.

Література:

1. Орликовський М. О. Самоменеджмент: практикум: терміни, тести, практ. завдання та ситуації : навч. посіб. / Орликовський М. О., Осовська Г. В., Ткачук В. І. - К. : Кондор, 2012. - 409 с.

2. Пересунько В.І. Самоменеджмент: сутність, умови виникнення і розвитку // Экономика и управление. – 2011. - № 4. – С. 7-12

3. Шатун В.Т. Основи менеджменту: Навчальний посібник / В. Т. Шатун – Миколаїв: МДГУ ім. Петра Могили, 2006. – 376 с.