Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент

д. е. н., проф. Мороз О. В.

Кирилюк Н. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТУ

Стратегічне планування: особливості і механізм

У статті розглядаються особливості планування на сучасному етапі розвитку економіки, проводиться порівняння та аналіз різних точок зору на сутність планування та доводяться положення механізму стратегічного планування.

Ключові слова: ринкові відносини, адаптація до зовнішнього середовища, стратегічне планування, підхід до стратегічного планування, стратегія, принципи планування, типи планування, функції стратегічного планування.

Постановка проблеми. Стан економіки українських підприємств показує, що їхнє функціонування в умовах непедбачуваності сьогоднішнього періоду, змінної кон’юктури ринку, насамперед, залежить від наявності на підприємстві такої організаційної структури, яка б могла пом’якшити негативну дію довкілля. При цьому важливо, щоб внутрішні можливості підприємства відповідали або були б адекватні вимогам ринкового середовища, що може бути досягнуто тільки за допомогою планування. Планування є найважливішою функцією управління підприємством.

У плануванні діяльності окремих виробничих підрозділів відсутня ув’язка із загальною стратегією всього підприємства в цілому. Немає загальної стратегії розвитку, немає єдиного плану. В результаті зростають збитки, заборгованість до бюджету, виникають інші негативні явища.

Підприємства в належній мірі не використовують ринкових підходів і методів стратегічного планування і не можуть не тільки впливати на ринок, але й адаптувати свої можливості до постійно змінного середовища.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Теоретичним та методологічним аспектам стратегічного планування протягом останніх десятиріч XX ст. присвячено чимало спеціальних досліджень. Значний внесок у становлення та розвиток стратегічного планування зробили зарубіжні вчені: А. Чандлер, Г. Саймон, М. Портер, Г. Хамел, Г. Мінцберг, А. А. Томпсон, А. Дж. Стрікленд, У. Кінг, Д. Кліланд та інші, наукові розробки яких покладені в основу теорії стратегічного планування.

Проблеми стратегічного планування висвітлено в наукових працях вітчизняних вчених: Р. Акмаєва, Р. Акоффа, І. Ансоффа, В. Винокурова, С. Гончарової, Л. Довгань, В. Єфремова, В. Нємцова, С. Оборського, А. Садєкова, З. Шершневої та інші.

У своїх дослідження автори визначають сутність і роль стратегічного планування як складової стратегічного управління, виділяють основні принципи стратегічного планування, розглядають концептуальні підходи до його здійснення в контексті формування загальної стратегії розвитку підприємства. Розглядаючи основні засоби реалізації стратегічних планів, науковці акцентують увагу на урахуванні впливу стратегічних змін зовнішнього середовища, а також обумовленості стратегічного планування формами організації підприємства, його конкурентною позицією на ринку та ключовими факторами успіху.

Метою дослідження є модифікований підхід до стратегічного планування українських підприємств, який би враховував весь величезний досвід школи планування. Потрібні нові підходи до стратегічного планування, пов’язанні з орієнтацією на зовнішні проблеми, з формуванням нової організаційної культури виробництва, з розумінням планування як постійного творчого і гнучкого процесу, спрямованого на результат, покликаний забезпечити ефективне управління.

Виклад основного матеріалу. Стратегічне планування як управлінський процес спрямований на розробку та підтримання стратегічної відповідності між місією, цілями і завданнями організації та її потенційними можливостями. Метою запровадження стратегічного планування є дослідження перспективного стану організації, виявлення тенденцій і закономірностей її розвитку, а також ситуацій (факторів), які можуть позитивно чи негативно вплинути на кінцеві показники її діяльності.

Стратегічне планування – це процедури і рішення, за допомогою яких розробляються стратегія підприємства, яка повинна забезпечити досягнення цілей функціонування підприємства (Рис. 1):

Рис. 1 Функції стратегічного планування

В основі стратегічного планування лежить стратегія підприємства. Стратегія – це напрям діяльності і засіб досягнення поставлених цілей, інструмент, за допомогою якого підприємство приводить свої можливості у відповідність з ситуацією на ринку і може протистояти змінам. У ній містяться рішення щодо сфер діяльності і вибору нових напрямків. Стратегічне планування полягає в тому, що необхідне поєднання державного регулювання і децентралізованого підприємницького саморегулювання, зміна їхнього характеру і співвідношення у міру вирішення задач планування [3].

Загальну тенденцію організації процесу планування, реалізації плану і контролю за його виконанням виражають принципи планування. Для практичної реалізації планування як процесу необхідне дотримання таких основних принципів:

- гнучкість, яка передбачає постійну адаптацію до змін середовища функціонування підприємства;

- комунікативність (координація та інтеграція зусиль);

- безперервність – припускає систематичний перегляд планів, зсовуючи період планування;

- адекватність – віддзеркалення реальних проблем і самооцінки в процесі планування;

- комплексність, як взаємозв’язок і віддзеркалення в плані всіх напрямків фінансово-господарської діяльності;

- багатоваріантність, яка дозволяє вибрати найкращу з альтернативних можливостей досягнення поставленої мети [2].

Стратегічне планування – це управлінський процес розробки специфічних стратегій різного ступеня невизначеності, тимчасової орієнтації і горизонту планування на основі співставлення цілей, ресурсів і можливостей підприємства в повній узгодженості з типологією стратегічного планування, приведеною в табл. 1.

Таблиця 1. Типологія стратегічного планування

Стратегічне планування
Ступінь невизначеності	Горизонт планування	Форми планування
Висока	Довгострокове	Інвестиційне
Середня	Середньострокове	Бізнес-планування
Низька	Короткострокове	Фінансове

Основними перевагами стратегічного планування є: зв'язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків; орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень; визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їх при встановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні; свідома підготовка майбутнього і до майбутнього; розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю [4].

Висновки. Отже, планування є найважливішою функцією управління підприємством. Українським підприємствам потрібен свій модифікований підхід до стратегічного планування, який би враховував весь величезний досвід планування.

Особливу значущість планування на українських підприємствах в сучасних умовах інтеграції досліджено у його ринковій орієнтації, надають перевагу саме стратегічному плануванню. В цьому значенні планування є процесом не тільки передбачення цілей витрат і результатів діяльності підприємства, але й, що найголовніше управління ними в умовах невизначеності і мінливості довкілля.

Стратегія – це визначення довгострокового курсу розвитку підприємства, його затвердження та розподіл ресурсів на його реалізацію.

Стратегічне планування – це управлінський процес розробки специфічних стратегій різного ступеня невизначеності, тимчасової орієнтації і горизонту планування на основі співставлення цілей, ресурсів і можливостей підприємства в повній узгодженості з типологією стратегічного планування.

Саме стратегічне планування може стати тим дієвим інструментом сучасного управління, завдяки якому підприємства зможуть піднятися, стабілізувати свою діяльність і одержати необхідний імпульс для подальшого розвитку.

Список використаних джерел

1. Бойчик І. М. Економіка підприємства: Навчальний посібник. –К.: Логіка, 2007. - 528 с.

2. Пастухова В. В. Стратегічне управління підприємством: філософія, політика, ефективність : Монографія. – К : КНТЕУ, 2002. – 302с.

3. Порохня, В. М., Безземельна Т. О., Кравченко Т. А. Стратегічне управління : навч. посібник. – К. : Центр учбової літератури, 2012. – 224 с.

4. Беседін, В. Ф. Логіка стратегічного планування: сутність, реформування, напрями вдосконалення // Економіка & держава. – 2010. – №10. – С.9-14.

5. Жилінська, Л. О. Напрями розвитку стратегічного планування в сучасних умовах // Фондовый рынок. – 2007. – №15. – С.24-28.