Сєряков О.А.,

здобувач кафедри українознавства

Полтавської державної аграрної академії,

підполковник податкової міліції

Формування прошарку помічників присяжних повірених в Російській імперії за реформою адвокатури 1864 р.: історіографія.

В Російській імперії у другій половині ХІХ ст. унаслідок розвитку промисловості та майнових відносин, розпочатих прогресивних реформ і, якнайперше, скасування кріпацтва, значна кількість населення потребувала правового захисту особистих і майнових прав. Без формування професійної адвокатури забезпечити такі потреби підданих імперії було б неможливо. Наразі, враховуючи високий рівень розвитку науково-технічного прогресу це питання залишається актуальним і для сучасників.

Окремі аспекти теми побіжно висвітлювали в синтезуючій роботі М. Гребенщиков [1] та у двох дисертаційних працях С. Гаврилов [2], [3]. Проте, окремого дослідження, присвяченого історіографії становлення прошарку помічників присяжних повірених наразі бракує, що робить дану наукову розвідку актуальною.

Важливою складовою реформи адвокатури 1864 р. стало запровадження посади помічника присяжного повіреного. Насамперед це питання знайшло висвітлення в офіційних джерелах. У коментарях до статті 354 «Учреждения судебных установлений» [4] зазначалося, що присяжні повірені можуть мати помічників, але останні не мають рівних із ними (професійними адвокатами) прав. Самостійно займатися юридичною практикою помічники не могли. Їхні лави могли поповнювати особи як без вищої, так і з вищою освітою, але без достатнього юридичного досвіду. Однак на практиці, враховуючи нагальну потребу суспільства в адвокатурі, помічники активно долучалися до справи правового захисту й через 5 років саме вони поповнювали лави присяжних повірених. Потрібно вказати, що законом не визначалися правила прийому в помічники, не було окреслено коло їхніх прав та обов’язків, рівень відповідальності та контролю над ними, а також організаційні форми діяльності. Це призвело до того, що в кожному судовому окрузі виписувалися власні вимоги до діяльності помічників, суттєво впливаючи на склад майбутньої адвокатури. Зокрема, зі Звітів Петербурзької [5], Московської [6] та Харківської [7] Рад присяжних повірених випливає, що ці Ради висували власні вимоги до стажерів і, зокрема, не допускали в їхні ряди державних службовців, на кожного стажера запрошували характеристику й відзиви з попереднього місця роботи.

Оцінюючи таку ситуацію адвокат К.К. Арсеньєв влучно писав: «стало зрозуміло, що ряди помічників поповнюють особи без будь-якої освіти, навіть ті, які керували конторами лихварів і про моральність їхню не варто й говорити» [8]. Ради присяжних повірених взялися самостійно виправляти недоліки законодавчої бази й розробили та опублікували «Правила організації помічників для Петербургу [9] й Москви [10]». Аналізуючи зміст цих документів можна стверджувати, що «Правила» не містили загальних основ організації прошарку помічників, а регламентували лише окремі аспекти. У перші роки організації адвокатури, як видно з офіційних джерел, для набуття права на вступ в помічники бажаючим необхідно було одержати згоду самого адвоката й подати письмове клопотання раді присяжних або окружному суду. Все ж таки характеристика й порука перед радами з боку самих адвокатів (патронів) слугували тривалий час єдиною гарантією порядності кандидата в помічники. З іншого боку, як зазначав М. Гребенщиков, система патронату обмежувала участь стажера в кримінальних та цивільних процесах, оскільки стажери не мали самостійності й могли вести лише ті справи, які одержували від патронів унаслідок передоручення [11].

Аналізуючи опубліковані Журнали рад присяжних повірених можна побачити, що з 1867 р. ради стали вимогливішими до осіб, бажаючих стати помічниками. Було прийнято рішення про те, що перевага буде надаватися студентам ВИШів, які в майбутньому таки здобудуть вищу освіту [12]. Із 11 грудня 1869 р. «Правила» стали ще жорсткішими і помічниками вже не могли стати особи віком до 25 років і без університетської освіти, а також ради вважали за потрібне складати списки кандидатів в помічники й збирати інформацію про чесноти та моральність кандидатів [13]. Із 1872 р. Петербурзька Рада почала вимагати від кандидатів у помічники диплом про юридичну освіту, а згодом з присяжних повірених утворювали комісію, яка обговорювала кандидатури [14].

Зрештою становлення прошарку помічників адвокатів завершилося внаслідок прийнятого Закону від 25 травня 1874 р., згідно з яким запроваджувалася приватна адвокатура. Безпосередньо Ст. 2. згаданого Закону встановлювала вимогу про те, що помічники могли брати участь в судовому процесі лише після одержаного свідоцтва приватного повіреного (приватного адвоката), сплативши грошовий збір [15]. Фактично, як писав про це М. Гребеншиков, з того часу помічники почали вести самостійну практику без своїх наставників і 5-річний стаж для зарахування до лав присяжних повірених став простою формальністю [16].

В історичній праці «История русской адвокатуры» вказується, що саме з середини 1870-х років помічники почали самі організовувати свої професійні з’їзди на яких приймалися рішення про проведення науково-практичних конференцій за для поліпшення професійного рівня [17].

У 1880 – 1881 рр. було розроблено й уведено в дію «Проект правил о юридических конференциях помощников присяжных поверенных при Петербургской судебной палате» [18]. Як зазначається в історичному нарисі «Санкт-Петербургская присяжная адвокатура», у 1883 р. Петербурзька рада запропонувала новий проект документу з вимогами до організації стажерів [19, c. 314]. Він містив ідею особистої відповідальності адвоката перед суспільством за запрошеного на стажування до нього помічника. Як бачимо питання критеріїв відбору помічників було неврегульованим протягом всього часу їхньої діяльності. Це пояснюється ставленням влади, яка не надавала йому належного значення.

Іншою формою підвищення професійного рівня помічників стали юридичні консультації. Із змісту звіту про діяльність однієї з юридичних консультацій [20] випливає, що помічники самі виступали ініціаторами утворення юридичних консультацій при міських мирових судах і за сприяння наставників. Підтримка професійних адвокатів в різних містах була не однаковою. Опубліковані нарис [21] та ювілейне видання [22], присвячені виникненню і діяльності консультативного бюро в Одесі дають змогу вважати, що найкраще консультаційна справа була налагоджена в цьому місті, оскільки до 1889 р. у роботі Одеського бюро взяли участь всі присяжні повірені разом із стажерами. Звісно ж можна обґрунтовано вважати, що метою діяльності таких бюро було надання різнобічної юридичної допомоги неплатоспроможному і малограмотному населенню. Організатори консультативних бюро щороку подавали з’їздам мирових суддів звіти про діяльність. Найактивнішою стала діяльність консультацій під час селянської реформи 1906 р. Як вказується в одному із звітів Санкт-Петербурзької комісії помічників присяжних повірених [23], звернення селян до юристів стосувалися насамперед питання захисту від виходу з общини, або ж процедури закріплення у власність земельної ділянки. Із 1907 р. консультації відзначилися роз’ясненнями населенню політичних прав, що вивело їхню роботу на значно інший рівень.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що питання становлення прошарку помічників присяжних повірених переважно знайшло висвітлення в офіційній історіографії. Прогалини законодавчої бази довелося виправляти самим радам присяжних повірених, адвокатам та їхнім помічникам в робочому режимі, що позначилося й на характері оцінок реформи. Загалом в історичних працях формування прошарку помічників професійних адвокатів оцінювалося позитивно й пояснювалося гострою потребою суспільства в юридичній допомозі населенню.

ДЖЕРЕЛА:

1. Гребенщиков М. Институт помощников присяжных поверенных / М. Гребенщиков // Журнал гражданского и уголовного права: Издание С.–Петербургского юридического общества, 1883, кн. 3. – С. 1 – 20.

2. Гаврилов С.Н. Актуальные вопросы организации адвокатуры и участия защитника в уголовном процессе в России (История и современность) /Гаврилов Сергей Николаевич : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 . – М., 1998. – 263 c.

3. Гаврилов С. Н. Профессиональное ябедничество в истории России XIX века / Гаврилов Сергей Николаевич: дисс. ... канд. ист. наук : 07.00.02. – Архангельск, 2005. – 254 c.

4. Судебные уставы 20 ноября 1864 г. – Ч. 1. – Ст. 14, 245.

5. Отчет Петербургского Совета присяжных поверенных за 1876–1877 гг. – СПб., 1878.

6. Отчет Московского Совета присяжных поверенных за 1877–1878 гг. М., 1878. – С. 23.

7. Отчет Харьковского Совета присяжных поверенных за 1885–1886 гг. Харьков, 1886. – С. 49.

8. Арсеньев К.К. Заметки о русской адвокатуре / Константин Арсеньев. – СПб. ,1875. – Ч. 2. – С. 43.

9. Правила об организации помощников в Петербурге. – СПб., 1872.

10. Правила организации помощников в Москве. – М., 1873.

11. Гребенщиков М. Условия приема в присяжные поверенные / М. Гребенщиков // Журнал гражданского и уголовного права. – 1889. – № 1. – С. 231.

12. Журнал Совета присяжных поверенных от 2 ноября 1867 г. // Санкт-Петербургская присяжная адвокатура.

13. Журнал Совета от 11 декабря 1869 // Санкт-Петербургская присяжная адвокатура. – С. 51 – 52.

14. Журнал Совета от 20 декабря 1872 г. // Санкт-Петербургская присяжная адвокатура. – С. 36.

15. Высочайше утвержденные Правила о лицах, имеющих право быть поверенными по судебным делам от 25 мая 1874 г. // ПСЗ Российской империи. – Т. XLIX. 53573. – Ст. 2, Ст. 10.

16. Гребенщиков М. Условия приема в присяжные поверенные // Журнал гражданского и уголовного права / М. Гребенщиков. – 1889. – № 1. – С. 20.

17. История русской адвокатуры. – СПб. ,1916. – Т. 3. – С. 173 – 176.

18. Проект правил о юридических конференциях помощников присяжных поверенных при Петербургской судебной палате. – СПб., 1881.

19. Санкт-Петербургская присяжная адвокатура: деятельность Совета присяжных поверенных. – СПб., 1884. – С. 314.

20. Отчет о деятельности консультации помощников присяжных поверенных при Санкт-Петербургском столичном мировом суде за 1891–1892 гг. // Журнал гражданского и уголовного права. –1893. – № 3. – С. 166.

21. Общий очерк возникновения и деятельности консультативного бюро помощников присяжных поверенных при Одесском съезде мировых судей // Журнал гражданского и уголовного права. – 1893. – Кн. 6. – С. 6.

22. Празднование десятилетия Одесского консультативного бюро помощников присяжных поверенных // Журнал гражданского и уголовного права. – 1893. – № 6. – С. 179.

23. Отчет Санкт-Петербургской комиссии помощников присяжных поверенных за 1907 г. – СПб., 1907. – С. 187.

Відомості про автора:

П.І.Б.: Сєряков Олександр Анатолійович.

Місце роботи: Державна податкова служба в Полтавській області.

Посада: Старший слідчий з особливо важливих справ слідчого управління ДПС у Полтавській області. Підполковник податкової міліції. Здобувач кафедри українознавства Полтавської державної аграрної академії.

Тел.:. 0952475005.

Дом. адреса: м. Полтава, вул. Боровиковського 3; кв. 89.