История / 2. Общая история

К. іст. н., Валюх Л.І.

Рівненський державний гуманітарний університет

Політичний аналіз впливу суспільних дискусій у Англії на колоніальну політику в Африці кінця ХІХ ст.

Початок нового століття приніс нові прояви неоколоніалізму, що спонукає задуматися над сутністю старих явищ і понять. Сучасні світові події мимоволі ставлять ряд запитань, в тому числі й відносно ймовірності відтворення колоніальних імперій, можливих ініціаторів та виконавців цього процесу. Не менш важливі проблеми сумісності та співвідношення демократії та неоколоніалізму в його сучасному варіанті, можливості утвердження нової колоніальної імперії демократичними засобами.

Актуальність дослідження обумовлена і тим широким інтересом, який виявляє сучасна наука до вивчення можливостей суспільства впливати на політиків, урядовців і, загалом, на розвиток демократії та експансії. Чи спроможні парламенти, преса, суспільні організації стати впливовим гравцем на міжнародному полі чи все-таки питання зовнішньої політики будуть вирішуватися вузьким колом осіб. Отож, всебічне зважене вивчення різноманітних аспектів питань історії взаємовпливів зовнішньої політики, демократії, так само як і формування зовнішньополітичного курсу країни, вкрай необхідно українському суспільству.

Специфіку британського суспільства кінця ХІХ ст. складала експансіоністська активність. Процес територіального розширення Британської імперії – єдиний механізм цілеспрямованої експансіоністської політики уряду. Це надавало право державним діячам країни розглядати продовження цієї політики як шлях до світового домінування. Значну роль у безпосередньому територіальному загарбанні відігравали приватні ініціативи та певне відсторонення держави в питаннях колоніальних захоплень. Це накладало певні особливості на суспільні оцінки усього процесу творення колоніальної імперії. Так, окремі громадяни реалізовували цивілізаторську місію Британської імперії (Г. Стенлі, Ч. Гордон). У суспільстві поширювалися ідеї, що сприяли створенню бажаних для правлячої еліти уявлень стосовно колоніальної політики країни (ідея панування англосаксонської раси, національна складова колоніальної ідеології) [3, р. 93].

Аналіз британських суспільних дискусій останніх десятиліть ХІХ ст. дозволяє виявити механізми формування розбіжностей щодо протиріч, що виникали внаслідок зовнішньої експансії Великої Британії в її стосунках з Німеччиною та Францією. За якихось двадцять років Лондон мав конфліктні ситуації з цими країнами практично в усіх куточках Африки: Єгипет, Занзібар, Судан і Конго, Південна, Західна і Східна Африка, прилеглі регіони – нічого не залишалося поза увагою Великої Британії.

Серед основних факторів, які сприяли цьому, визначимо матеріальну зацікавленість широких верств населення в розширенні формальної та неформальної імперії і небажання правлячих кіл Великої Британії втратити домінуюче положення одного з центрів світу економіки у зв’язку з загостренням внутрішньої соціальної боротьби. Матеріальний інтерес в широкому плані реалізовувався через акціонування заморських проектів (акціонерні банківські, торгові, промислові та обслуговуючі установи), поширення облігацій закордонних позик гарантованих державою, а також завдяки додатковому збагаченню населення та збільшенню внутрішнього ринку в результаті перерозподілу матеріальних цінностей в контрольованому економічному просторі на користь метрополії. Тобто, зовнішня колоніальна експансія стала основою розширення економічного простору для приватновласницької активності, індивідуалізму, особистої свободи, сприяла збереженню загальної зацікавленості в успішності «національного підприємства» Британської імперії, а отже – здійснювала структуроутворюючий вплив на розвиток британського суспільства й складала не тільки одну із передумов, але й безпосередньо одну із складових британської демократії. Звідси певна свобода політичної дискусії та, одночасно, і певне обмеження її.

Як ліберали, так і консерватори прямо та рішуче виступали за розширення колоніальних володінь Великої Британії, поділяли ідею “особливої місії Британської імперії”. Відмінності в поглядах політичних партій стосувалися окремих нюансів, різних підходів до вирішення конкретних проблем, щодо методів, термінів і місць передбачуваних захоплень. Тобто, суперечка між партіями зводилася лише до того, хто краще може здійснювати управління імперією на засадах експансіонізму.

Англо-французькі колоніальні суперечності в Африці, хоча і створювали в окремих випадках гостре колоніальне протистояння (щодо “єгипетського питання”, результатів Берлінської конференції, причин “Фашодської кризи”), врешті-решт призвели до зближення цих імперій і утворення ними у майбутньому Антанти [4, р. 142].

Середні верстви населення Англії спокійно поставилися до вступу Німеччини на шлях колоніальної експансії. Переважна частина населення країни вірила в потужність Британської імперії, її можливість протистояти, якщо потрібно, будь-якій державі в захисті своїх володінь. Навіть дрібні англійські торговці, які діяли в Африці, спочатку не розглядали Німеччину як серйозного конкурента. Єдиного колоніального суперника Великої Британії в Африці вони бачили в особі Франції, яка проводила в своїх колоніях протекціоністську політику, що заважало британським підприємцям поширювати торгівлю, зокрема в Західній Африці . Зміни ставлення населення Англії до колоніальної політики Німеччини в Африці відобразилися в 1886-1887 рр. Вони були викликані бажанням зберегти за Англією, в умовах боротьби європейських держав за колонії, ті африканські території, які вже стали об’єктами її колоніальних володінь, і прагненням забезпечити сприятливі умови для здійснення нею подальших загарбань на цьому континенті [1, с. 37]. Такій зміні ставлення особливо сприяли як англо-німецька блокада східноафриканського узбережжя, Гельголандсько-Занзібарський договір, рейд Джемсона. Тому не випадково, що саме ці події особливо бурхливо дискутувалися в парламенті.

Позиція преси щодо німецьких колоніальних загарбань змінювалася відповідно до позиції уряду: від примирливої щодо Німеччини (в 1884-першій пол. 1885 рр.) до твердо-непохитної (в 1890 р., 1896 р.) [2, с. 28 ]. Редакції більшості видань враховували настрої в британському уряді та, змушені були підлаштовуватися під політику, яка проводилася кабінетом, іноді виправдовуючи її. Незважаючи на це, преса не лише виражала інтереси уряду, але і, представляючи впливові кола країни, чинила на нього певний тиск. Тому на сторінках газет і журналів з’являються публікації, які мали на меті схилити уряд до здійснення подальших територіальних загарбань в Африці, відмовитися від політики співпраці та компромісів із Німеччиною.

Таким чином, експансіоністська політика Англії в Африці у 1881-1899 рр. здійснювалася з використанням потужної ідеологічної бази та засобів масової пропаганди. Дані засоби мали значний вплив на формування громадської думки як у середині країни, так і за її межами. Взаємозв’язок урядових кіл і зацікавлених у колоніальній експансії на африканському материку англійських підприємців був причиною того, що преса, громадська думка та лобістська позиція окремих політиків як представників даних кіл набули у майбутньому потужної сили задля досягнення політичних та економічних інтересів правлячої еліти Великої Британії.

Джерела та література

1. Троян С.С. Теорія і практика німецького колоніалізму (ХVІ-сер. ХІХ ст.) / Сергій Станіславович Троян. – Чернівці: ЧДУ, 1996. – 80с.

2. Улановская И.А. Борьба за Восточную Африку и пресса (1884-1890) / Ирина Аркадьевна Улановская. – М.: Наука, 1969. – 214 с.

3. Coupland R. The Exploitation of East Africa / Redginald Coupland. – London: Methen and Co., 1939. – 607 Pp.

4. Robinson R., Gallagher J. Africa and the Victorians / R. Robinson, J. Gallagher. – London: Smith, Elder and Co., 1961. – 492 Pp.