К. І. Приходченко¹, В. В. Приходченко², О. В. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Гуманістичне виховання студентської молоді як вільна реалізація її доброчинностей

В умовах демократизації суспільного життя відповідними характеристиками виховної позиції мають бути мета – сприяння – становлення і розвиток виховання.

Єдність самості (життя у собі) та соціумності (життя у суспільстві) характеризує особистість з позиції цілісності. Досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання. Специфіка мети гуманістичного виховання полягає у створенні умов для саморозвитку і самореалізації особистості у гармонії з собою і суспільством.

Мета і завдання дослідження – реалізація гуманістичних позицій суспільства щодо особистості та свого майбутнього; розкриття перед особистістю спектру різних життєвих виборів, можливостей самостійно будувати життя, поведінку, діяльність, вчинки згідно з власними уявленнями про щастя: дотримання принципу: «Не поряд і не над, а разом»; максимально повне розгортання здібностей особистісного росту виховання; створення можливості для вирішення завдань: зрозуміти своє право та відповідальність за розкриття власних здібностей, творчого потенціалу, за власну долю, краще осмислення співвідношення між внутрішньою свободою вибору самореалізації та саморозвитку з цілеспрямованим впливом суспільства.

Проблема виховання в цілому, окремими її аспектами зокрема, завжди була в полі зору учених. Такі дослідники, як Л. Любін, Л. Крицька, І. Мартинюк порівнюють мету, сутність, технологію, зміст, форми та методи педагогічної діяльності за умов особистісно-орієнтованого навчання та виховання з традиційним, на думку науковців, діяльнісна сторона особистості, напрям її внутрішньої активності при самоорганізації повинні бути створюючими. Тільки при таких умовах виховується людина – творець за рівнем внутрішньої свободи, людина – створювач – за наслідками діяльності. Виходячи з цього, суттєво відрізняються і здобуті результати: якщо за умов традиційного навчання у молоді прослідковується адаптивність до вимог дорослих (педагога, вихователя, батьків), які створюють для них нормативні ситуації, а також певний рівень здобуття наукової інформації, то результатом особистісно-орієнтованого навчання є здатність до перетворення науково-педагогічної інформації на підставі власного досвіду, тобто побудови суб’єктивної моделі пізнання. Ці питання підносять Л. Огородник, В. Іова, І. Зязюн, М. Іваничук, І. Іванів, М. Кушнір, Л. Липова, С. Ренський, Д. Левітас та інші. Сюди включаються не тільки логічно-суттєві, але й особистісно-значущі ознаки об’єктів, що пізнаються. Крім цього, за умов особистісно-орієнтованого навчання і виховання виникає креативність навчаючих, яка дозволяє їм постійно шукати та знаходити вихід із ситуацій: будувати для себе нову модель, спираючись на знання, засоби дій, що є в індивідуальному досвіді. Акцент на цьому роблять Г. Легенький, О. Мармаза, Е. Михайлова, Р. Венсс тощо. Дослідники вважають, що морально ціннісна площина руху в особистості – основна, оскільки відображає її позицію у світі. Культурна, творча, щаслива людина з національною людською гідністю, високим інтелектуальним розвитком – це ідеал українського виховання.

Проблема формування особистісно-зорієнтованого виховного середовища надзвичайно складна, багатогранна та мало досліджена. І. Зязюн зазначає, що ідеї гуманістичної педагогіки охопили все наше суспільство, однак загальна ейфорія, пов’язана з цією проблематикою, змінилася глибоким її осмисленням, розумінням складності сутнісної трансформації сучасного освітнього процесу [1, с. 29]. Масові втрати в моральному вихованні підростаючої особистості свідчать про те, що виховні методи, які ігнорують почуття старших на сучасному етапі, вимагає дослідження впливу різних технологій індивідуалізованого навчання та виховання на зміні в структурі навчально-виховного процесу, дослідження умов застосування технологій індивідуалізованого навчання та виховання, моделювання оптимальних варіантів їх застосування для різних типів навчальних закладів та систем виховання. На думку дослідників Л. Липової, С. Ренського, М. Кушнір, М. Рожкова, Л. Байбори, за нової парадигми освіти саме осучаснені перспективні освітні технології здатні забезпечити на засадах індивідуалізації у відповідності до синергетичної теорії розвиток, саморозвиток та самостійність дитини, вільну реалізацію її природних задатків [2, с. 107]. Автори І. Легенький, Л. Огородник також визначають поняття «індивідуалізоване навчання» як такий вид навчання, який здійснюється на засадах індивідуалізації із застосуванням особистісно-зорієнтованих технологій, метою яких є розвиток індивіда у відповідності до його здібностей і в притаманному йому темпі. Метою освіти,підкреслює закон «Про освіту», є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових та фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.

Таким чином, освітньо-виховні цілі зумовлені трьома чинниками: а) проголошенням України самостійною державою; б) зміною соціально-економічної формації, переходом від соціалізованих суспільних відносин до ринкових, інтеграцією в європейське та світове товариство; в) побудовою демократичного суспільства. Названі чинники передбачають орієнтацію на відродження національної гідності, патріотизму й громадянськості особистості; освіченість на світовому рівні, гуманізм, духовність, діловитість; активізацію кожної людини, зокрема її самореалізацію в матеріальній та духовній сферах суспільного життя, дотримання всіх прав людини.

Література

1. Зязюн І. А. Педагогіка добра : ідеали і реалії / І. А. Зязюн. – К. : МАУП, 2000.

2. Рожков М. И. Организация воспитательного процесса в школе / М. И. Рожков, Л. А. Байбора. – М. : Владос, 2001. – 254 с.