Тищенко М.А.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

Методи покращення пізнавальної діяльності студентів шляхом побудови індивідуального алгоритму навчання

Проблема індивідуалізація навчання не є новою. Постановка, розвиток та її розв’язання, як показує аналіз психолого-педагогічної літератури, відбуваються поступово: від простих правил, вимог враховувати індивідуальні особливості до відокремлення їх у відповідний принцип. Звертаючись до реальної педагогічної практики, слід зазначити, що традиційно викладач визначає індивідуальні особливості студентів, ґрунтуючись на власному педагогічному досвіді, аналізі труднощів цих студентів та причин їх відставання саме з його конкретної дисципліни. Це, як правило, призводить до того, що індивідуальні особливості студентів починають враховуватись тоді, коли вже накопичені негативні результати (нерозуміння між викладачем та студентом, розчарування студента в навчальному предметі і власних здібностях). Також необхідно підкреслити, що для визначення індивідуальних особливостей найчастіше виступає рівень знань, ставлення до навчання, притаманні характерологічні ознаки. Пізнавальні особливості, як правило, враховуються не суттєво в силу специфіки їх діагностики та інших факторів. Саме це породжує проблему відповідності стилю викладання та стилю навчання. Одним із способів вирішення даної проблеми є надання студенту можливості вибору типу завдання, способу його виконання і представлення результатів. Однак і тут існують обмеження. Такий підхід до індивідуалізації навчання заважає, по-перше, розумінню своїх особливостей та способів їх аналізу самим студентом, тобто спирається на певний рівень особистісного розвитку, по-друге, передбачення відповідних можливостей у навчальному процесі (у розробці банку завдань з різними способами їх виконання, зміні структури занять), що не завжди реалізовується в умовах масової освіти. Вихід з цієї ситуації можливий завдяки трьом підходам, а саме:

- виявлення підстав для поділу студентів на навчальні групи з відносно однорідними пізнавальними особливостями;

- розробка системи навчальних завдань, орієнтованих на аналіз таких особливостей, що проявляються на різних етапах засвоєння знань;

- побудова алгоритму індивідуалізації навчання, який передбачає включення самого студента у процес пізнання, яким керує викладач, визначення власних пізнавальних особливостей, рефлексії результатів навчання при використанні різних навчальних завдань і підходів до їх вирішення. Такий алгоритм повинен передбачати можливість організації цього процесу в рамках традиційних форм навчання з постійною групою студентів.

При проектуванні моделі індивідуалізації навчання слід враховувати декілька надзвичайно важливих принципів. По-перше, це єдність мети - всі дії в індивідуалізації навчання повинні відповідати її головній ідеї, тобто бути пов’язаними з головною метою навчання – підготовкою кадрів, що забезпечує всебічний розвиток суспільних відносин і кожного окремого студента. По-друге, це системність, тобто у роботі зі студентами необхідно постійно враховувати пов’язаність ряду елементів у структурі системи навчання, багаторівневість цих зв'язків, нелінійність причинно-наслідкових зв'язків і безперервну динаміку сутності цієї системи в цілому та кожного з її елементів зокрема. Аналіз цих чотирьох базових елементів, властивих будь-якій системі, і складає сутність системного підходу. Також слід приділити увагу самоорганізації, оскільки навчання не можна забезпечити ззовні, тобто лише шляхом прямого зовнішнього керуючого впливу. Вся реалізація процесу навчання має будуватися на впливах, що запускають механізми самоорганізації в середовищі студентів (пряме управління повинно бути замінено співробітництвом, а студенти повинні навчатись у ролі рівноправного партнера у професійному формуванні та реалізації всіх інших завдань системи навчання). Процес навчання, його цілі, завдання і принци повинні реалізовуватись на всіх рівнях освітньої системи, у всіх її сферах, а також всіма її суб'єктами. Іншими словами, процес навчання і його реалізація повинні охоплювати всі сторони проблематики навчання у комплексі, а не окремі частинки (не можна розглядати задачу індивідуалізації навчання як окрему задачу, не пов'язану з усіма іншими завданнями процесу навчання).

При побудові алгоритму індивідуалізованого навчання, необхідно враховувати особливості діяльності педагога, особливості діяльності студентів та засоби навчання на різних етапах. Надання права вибору навчального завдання, форми виконання завдання або способу вивчення матеріалу дозволяє студенту не тільки враховувати свої особливості, але й самому покладати на себе відповідальність за результат цієї діяльності.

Таким чином, можна зробити попередній висновок про те, що даний алгоритм індивідуалізації дозволяє вдосконалити не тільки процес навчання, організований викладачем, а й самостійну роботу студентів, оскільки аудиторна робота студентів також може бути модифікована з метою організації позааудиторної самостійної роботи студентів.