Федченко Б. Й.

Донецький державний університет управління, Україна

Проблеми вдосконалення сучасної системи оцінювання та самомоніторингу у вищих освітніх закладах

Сьогодні однією з найвагоміших характеристик та ознак сучасного освітнього простору нашої держави України, реальним показником його реформування є інновації (на рівні змісту, на рівні методики та дидактики, форм навчальної діяльності, і, звичайна річ, на рівні управління освітньою системою); всі вони мають засвідчити активний розвиток вищої освіти та її поступову адаптацію до кардинально інших (автор має на увазі період до 90-х років минулого сторіччя) соціально-економічних умов та продемонструвати намагання адекватно відповідати на виклики й потреби суспільства, і, зокрема, студентської молоді.

Цілком закономірно, що одним з найактуальніших сьогодні є питання вдосконалення та подальшої адаптації і такої вагомої складової освітньої системи, як система оцінювання та самомоніторингу набутих досягнень студентів у певній галузі знань та вмінь. Мова йде про формування, в межах конкретного навчального закладу, єдиного освітньо-виховного поля, в центрі якого повинна міститися особистість студента. Місце діючої системи оцінювання та об’єктивної реєстрації досягнень студентів є унікальним, оскільки саме ця система виступає інтегруючим чинником сучасного освітнього простору, ефективним засобом діагностики проблем, що виникають в процесі навчання і здійснення зворотного зв’язку між суб’єктами навчально-педагогічного процесу.

Вирішення або оптимізація цієї проблеми має відповідати головним психологічним, дидактичним і методичним принципам, які були сформовані визначними науковцями-методистами України та зарубіжжя в останні роки (активності, креативності, колективності, використання розвиваючого навчання, свідомості, індивідуалізації, достатньої вмотивованості, тощо) та спонукає на пошук та формалізацію динамічної та «працюючої» моделі діяльності та адекватного самооцінювання студентів в процесі навчання, і, зокрема, активного оволодіння іноземною мовою. Тобто, мета викладача полягає в залученні студента до процесу власного моніторингу набутої компетенції, створивши для цього систему розумних, педагогічно зважених стимулів.

Варто зазначити, що і в сьогоденні ми не можемо ігнорувати досвід, накопичений науковою спільнотою у минулі роки. Але не слід перетворювати його у догму, «істину в останній інстанції». Адже інноваційність як феномен зумовлена об’єктивними чинниками безперервної еволюції соціуму в цілому та освітньої системи, зокрема. Тому логічною є думка про те, що «теоретична педагогіка змушена буде перебудовувати власну філософсько-методологічну базу, і, що найважливіше, звикнути до подібних інновацій як до норм, тоді як стабільність, усталеність надалі буде виключенням»(Черней С. Педагогічні інновації: ідеї, реалії, перспективи – К.: Логос, 2000.-С.196.). Тобто, інноваційність має стати провідним і визначальним критерієм життєздатності, конкурентоспроможності педагогіки, її окремих розділів, особливо адекватної відповіді на соціальні запити та потреби суспільства.

При аналізі деяких питань, що виникають у щоденній практиці оцінювання знань студентів, яких навчають іноземної мови, такі дослідники, як О. І. Василенко та В.В. Добровальська визначають, що викладач відчуває певні протиріччя у традиційних системах контролю оцінювання через вузьке тлумачення контролю як явища, що періодично виникає в навчальному процесі у вигляді перевірки домашньої роботи, тестових завдань, контрольних робіт, заліків, іспитів, тощо, неповне або не точне уявлення про методичну базу контролю та принципи його організації, і, нарешті, як потрібно організовувати і проводити поточний контроль, яке місце займає зворотний зв’язок на окремому етапі повчання.

Слід зазначити, що поняття власне педагогічного контролю та оцінювання успішності саме по собі не є новим у теорії та практиці викладання, вони мали, мають й завжди матимуть місце в будь-якій моделі навчання. Якісні зміни пострадянського періоду, які відбуваються на сучасному етапі реформування вищої освіти, і, зокрема, системи оцінювання знать, вмінь та навичок, повинні вирішувати наступні задачі:

·чітко диференціювати рівень теоретичних знань і практичних вмінь, набутих студентом, реагуючи навіть на невеликі коливання, з фіксацією змін та динаміки його успіхів або невдач у пізнавальній діяльності;

·бути прозорими, механізм моніторингу повинен давати змогу адекватної інтерпретації отриманої інформації, пріоритетною має стати інформативно – заохочувальна функція;

·забезпечувати повну і безумовну об’єктивність, методично рівний підхід до оцінки якості та рівня навчання окремими студентами;

·передбачити і гарантувати безперервний зв’язок між викладачем, студентом й адміністрацією навчального закладу;

·розробити та імплементувати механізм та принципи само- моніторингу (самооцінювання);

· фіксація отриманої інформації, висновків, тощо, повинна бути стандартизованою і не вимагати від викладача великих затрат часу.

Методологія само моніторингу особистих досягнень студентів в контексті особистісно – орієнтованого підходу націлена на формування здатності до адекватної оцінки реальних досягнень й потенціалу, вона повинна створювати таку картину процесу діяльності, що створює ґрунт для переорієнтації на позитивні внутрішні мотиви. Пропонована методологія пов’язана з феноменом рефлексії в педагогічній психології, вона може стати ефективною для формування інтелектуальних та етичних якостей особистості і життєво важливих компетенцій. Вона пройшла еволюційний шлях від використання методу портфоліо, ведення щоденників особистих досягнень та впровадження рейтингової системи оцінювання, тобто системи визначення якості виконання студентом усіх видів аудиторної та самостійної навчально-пізнавальної роботи, позааудиторної діяльності, рівня набутих ним знань та вмінь шляхом оцінювання в балах реальних результатів цієї роботи під час поточного модульного (проміжного) та семестрового (підсумкового) контролю, з наступним переведенням оцінки в балах в оцінки за 5-бальною національною шкалою та шкалою ECTS.

Сучасна рейтингова система оцінювання та самомоніторингу може функціонувати паралельно з традиційною. Її критерії доцільно порівняти з п’ятьма групами ключових компетенцій, визначених в доповіді заступника директора Департаменту освіти, культури і спорту Ради Європи пана М. Стобарта:

· комунікативні;

· інформаційні;

· політичні;

· компетенції, що стосуються життя в умовах багатокультурного соціуму;

· компетенції, які імплементують здатність і бажання вчитися протягом всього життя.

Таку систему оцінювання можна і треба вдосконалювати, зробивши її багатофункціональною, адже саме кінцеві висновки оцінювання в першу чергу спроможні дати їжу для роздумів: яким чином складаються справи з навчально-пізнавальним процесом в окремого студента, на рівні студентської групи та в конкретному навчальному закладі (за допомогою різноманітних інформаційно-пошукових одиниць або дескрипторів).

Отже, можна говорити не про формальні критерії рейтингу, а про формування комплексної ціннісно-смислової компетенції студента як суб’єкта, а не об’єкта навчально-виховної діяльності. Вищезазначені критерії мають служити векторами, визначаючими пошук саморозвитку й само змінення особистості студента. І що особливо важливо – це те, що саморозвиток матиме місце не по примусовій, а на цілком свідомій основі.

Щодо певних розбіжностей у тлумаченні одних і тих же понять різними авторами, то це пояснюється насамперед відносно незначним «віком» інноваційної педагогіки, яка знаходиться в процесі становлення, і, отже, категорійно-понятійний апарат (тобто методологічні основи) теж цілком не є сформований, потребує подальшої кодифікації, що властиво будь-якій іншій науці на окресленому етапі.