Філологічні науки/7. Мова та мовна комунікація

Владімірова М.С.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна

ЖІНОЧА ПРОЗА ЯК ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ

Формування теорії і методології феміністської прози є одним з основних напрямів сучасного літературознавства, найбільш актуальні питання якого часто виявляються пов'язаними з поняттям “Жіноча література”, його дефініцією і множинними аспектами існування об'єднуваних під цим позначенням текстів в історії культури і суспільства.

Розпочнемо з уточнення поняття “Жіноча проза”. Деякі вчені ставлять під питання її існування, попри те, що цей термін широко використовується в письмовому та усному спілкуванні як пишучих, так і читаючих. При цьому літературознавчі словники його дефініції не дають, хоча слідувало б, передусім виходячи з необхідності розвести поняття “Жіночої прози”, “жіночого листа” (стилю) і “жіночого роману”. Останній дістав в західному узусі назву Rоmаnсе, Frauenroman, Damenroman, Liеbesrотаn, любовний роман - як “твір, написаний жінкою, про жінку, для жінки”. Для усіх жанрово-стильових двусоставних термінів із першим компонентом “жіночий (-а, -е)” обов'язковий перший параметр приведеного вище визначення - “написаний жінкою”, та факультативні два інші. Проблематика жіночої прози, жіночого листа, жіночої літератури в цілому теж нерідко пов'язана з любовними переживаннями жінки, але ними вона не обмежується.

Істотно важливим є поняття гендер (gender). Гендер (на відміну від біологічної статі - sex) розуміється як соціокультурна конструкція - сформована культурою система атрибутів, норм, стереотипів поведінки, яку суспільство пропонує виконувати людям залежно від їх біологічної статі.

Гендерні дослідження (гендерологія) - нова міждисциплінарна область наукових досліджень, у центрі якої знаходиться стать як соціокультурна освіта. Останніми роками у круг навчань, пов'язаних з гендерними дослідженнями, все активніше залучаються не лише соціальні, філософські, економічні науки, але і лінгвістика, культурологія, а також літературознавство. Хоча саме ця область методологічно найменше розроблена як у зарубіжному, так і у вітчизняному літературознавстві.

Слід мати на увазі, що “гендерні дослідження, як і феміністське літературознавство, у силу постановки проблеми порушують вузькі рамки філології, тому неможливо собі їх представити без міждисциплінарних підходів. Повинні бути взяті до уваги історична наука, соціологія, філософія, психологія, економіка, педагогіка, лінгвістика і ряд інших наук”.

“Жіноче (феминінне) письмо (стиль)” - терміни, що широко використовуються французькими і менш - німецько та англомовними фахівцями в області гендерної літературної критики та лінгвопоэтики.

“Жіноча література” - термін більш поширеніший та має тривалішу традицію вживання по обидві сторони океану. Іноді сумніваючись в принциповій необхідності виділення жіночої літератури (жіночої прози) у самостійну категорію, і адепти, і критики поняття, проте, єдині у тому, що термін передусім, незалежно від жанру, серйозності / легкості, сюжетно-тематичної спрямованості, стандартності / унікальності, просторово-часових, композиційно-архітектонічних та інших характеристик тексту, вказує на жіноче авторство. У ряді феміністських видань Frauenliteratur, Women’s (feminist) Literature мають два значення: 1) написане жінкою (die von Frau verfasste Literatur) 2) феміністська критика (Literaturkritik).

Як більшість словникових дефініцій, приведені вище оцінно нейтральний. Проте, у професійному та побутовому узусі термін традиційно набуває негативного забарвлення: “У типі, що склався, культури слова “чоловіче” і “жіноче” не є нейтральними, такими, що вказують тільки на біологічну стать, але несуть у собі також оцінні моменти, включають цілу підсистему знаків, де “чоловіче” означає “гідне”, а “жіноче” - “підозріле” .

Отже, стать автора важлива, але недостатня в атрибуції феномену жіночої літератури. Можна припустити, що визначальним критерієм “жіночності” літератури є точка зору, що відбиває досвід автора. “Звичайно, література виражає загальнолюдські цінності, але у той же час художник пише зі свого досвіду - національного, релігійного, соціального, духовного, тілесного, і найважливішою складовою особи являється досвід статі у його біологічному, але ще більшою мірою - у гендерному аспекті”. Жіноча література є, оскільки є світ жінки, відмінний від світу чоловіка. Це не феміністський феномен, а відображення досвіду більшої половини населення планети.

При абсолютній справедливості тези про гендерну специфіку жіночої літератури, обговорюючи її особливості, слід мати на увазі історичний чинник, що визначив як пізній час входження жінки-письменниці у літературу, так і подальшу її участь у розробці певних жанрів.

Жінка набула свого голосу пізно. Її не відразу прийняли у “лоно літератури”. Найбільш ранні тексти, що дійшли до нас, написані жінками - це листування піфагорійців “про організацію життя”. Взагалі листи і щоденники аж до XIX ст. залишалися головними жанрами жіночого листа. У “велику літературу” вона не допускалася, при тому, що література, разом з релігією, наукою, освітою, мовою і моральними нормами поведінки людей та держави завжди входила і входить у поняття культури.

Написані жінками твори аж до XX ст. не включалися у літературний канон. Авторів або відтісняли у дитячу літературу, мемуаристику, “вірші в альбом” і т.д., або розглядали їх як аномалію у чоловічій літературі.

Що ж стосується жіночої прози, то вже саме визначення “жіноча” - в опозиції визначенню “чоловіча” (проза), несе у своїй семантиці оцінний компонент. Якщо говорити про високі оцінки, на даний час англомовна жіноча проза трохи поступається за своїми літературно-естетичними та змістовно-тематичними параметрами прозі російськомовній (Т. Толстая, Л. Уліцька, Л. Петрушевська, Д. Рубіна, В. Токарєва), україномовній ( О. Забужко, М. Матіос, Л. Денисенко, О. Роздобудько, Н. Сняданко).

На закінчення потрібно сказати кілька слів про феміністську літературну критику, яка також вивчає і систематизує феміністську прозу.

Феміністська літературна критика виникла тридцять років тому, отримавши велике поширення у Західній Європі і США. Основною метою феміністської літературної критики є переоцінка класичного канону “великих” літературних текстів з точки зору 1) жіночого авторства, 2) жіночого читання, 3) так званих жіночих стилів письма. В цілому феміністська літературна критика філософсько-теоретично може бути орієнтована по-різному, але одне залишається спільним для всіх її різновидів - це визнання особливого способу жіночого буття у світі і відповідних йому жіночих репрезентативних стратегій. Звідси основна вимога феміністської літературної критики про необхідність феміністського перегляду традиційних поглядів на літературу і практики письма, а також теза про необхідність створення соціальної історії жіночої літератури.

Література:

1. Шоре Е. Феміністське літературознавство на порозі XXI століття. До постановки проблеми (на матеріалі російської та української літератури XIX століття) // Літературознавство на порозі XXI століття: Збірка статей. — М-код.,1998.

2. Габріелян Н. Єва – це означає життя (Проблема простору в сучасній російській жіночій прозі) // Питання літератури. – 1996. – № 4. – С. 31

3. Lodge D., Wood N (eds). Encyclopedia of Modern Criticism and Theory. – L. etc.: Longman, 2000. – 308 p.

4. Strecker G. Frauenträume – Frauentränen. Über den unterhaltenden deutschen Frauenroman.– Weilheim: Otto Wilhelm Barth Vlg., 1969. – S 181

5. Emanzipazion und Literatur / Hg. von H. Binn. – Düsseldorf, 1984. – 362 p.