Казаріна В.Б.

Церковне шиття на Україні

У даній статті ставиться питання про індивідуальності українського мистецтва шиття золотими і срібними нитками на прикладі зразків шиття XVII-XVIII вв.

Це час позначається високим розвитком шиття. Причиною цього стало збільшення попиту на мистецькі речі з боку козацьких старшин. Прагнення до зовнішньої розкоші, використання в одязі золота і срібла, прикраса тканин шитими хитромудрими орнаментами та візерунками – це східний тип мислення і східне мистецтво рукоділля. Шиття золотом і сріблом набирає значне розширення і розвиток. По мірі того, як козацька старшина (військо) залишала свої колишні побутові риси і набувала нові, то цей процес виразно відчувався і на мистецтві шиття. Перехід старшинства до «благородного дворянству», вже будучи в складі Росії, винищував національні особливості. У цей час гафарское ремесло загасає і переходить в монастирі, у руки чорниць, позначивши тим самим шлях подальшого існування українського шиття в зазначений період часу. Шиття шовком, сріблом і золотом виготовлялося на полотні (підрізники), шовку (поідрізники і різи) і оксамиті (різи, покрівці). Матеріалом для шиття служили шовкові нитки, кручені і некрученые, різних кольорів і металеві нитки срібла і золота. Зустрічаються нитки, які являють собою поєднання пряденого шовку з металом. Техніка шиття цілком залежала від матеріалу, а також від орнаментального оформлення речі. Так, підрізники, які в більшості своїй вишивалися зазвичай шовком, виготовлялися так званим «прохватным» стібком. На ризах ми зустрічаємо в основному шиття сріблом і золотом з оксамиту. Шиття шовком ми зустрічаємо лише на шовкових ризах.

За типами, запропонованих українськими дослідниками старовинного шиття (К. Берладіна, Я. Риженко, М. Новицька, Р. Логвін та ін.), шиття в різах, фелонях, епітрахилях та іншіх предметах церковного вжитку розподіляється на орнаментальне і «образотворче». На цих сторінках зупинимося на одному з типів – орнаментальному. Тому, що металева нитка своїми можливостями по тонкощі поступається шовковому шиттю, шиття сріблом і золотом належить більшою мірою до групи орнаментальної. Воно звільнилося від дрібних деталей. Крім цього, будучи створеним і вживаним лише в церковному побуті, орнаментальне шиття не набрало такого широкого поширення, як шиття народне. Довго утримуючи візантійські традиції, орнаментальне шиття тим часом набирало впливу бароко і рококо, яке було властиво XVII-XVIII століттях. Переходячи в своєрідні, властиві лише Україні форми, ми маємо справу з прикладами східної адаптації на українському грунті.

Одночасно з освоєнням різноманітних технічних способів оформлення тканин з другої половини XVI ст. Стають більш вільними і орнаментальні мотиви в оформленні тканин. Нарівні з давніми народними геометричними композиціями починають широко використовуватися орнаменти рослинного характеру, ймовірно, не без впливу привізних тканин, особливо венеціанських, оформлення рукописних книг і монументальних розписів. Орнаментальні форми, відшліфовані народними художниками протягом століть, є результатом колективної творчості. Етнічну специфіку орнаменту визначає не техніка, а зміст. Воно проявляється в наборі мотивів, композиціях, колорит. За цим принципом ми і постараємося охарактеризувати знайдені приклади матеріальної культури української старовини.

Одним з поширених мотивів старослов'янського шиття є образ так званої великої богині, взятий ще з мистецтва скіфської доби. Також часто зустрічаються схематичні зображення тварин і птахів – мотиви теж дуже давні, які являють собою місцевий пережиток анімізму і поклоніння святому тварині. Все це мало для наших предків глибокий тотемистичне значення [1, с. 105]. Так, мотив «древа життя» часто зустрічається на українських рушниках і рушниках ритуального значення. А. Голан наводить багато прикладів, які ілюструють семантичну зв'язок дерева і жіночого образу. Будучи уособленням богині, образ дерева зв'язувався з жіночою статтю взагалі. «За міфами багатьох народів, жінки відбулися від дерев. У міфології і народному образотворчому мистецтві слов'ян з фігурою дерева жінка зв'язується як би органічно, нерозривно; це не просто жінка, а богиня, цариця неба і землі... це, очевидно, і є древо життя» [2, с. 164].

Аналіз церковного одягу, зокрема, епiтрахiлей рiзного иконографiчного типу свідчить, що за принципом композційної побудови постатей, їх размiщенням та співвідношенням, а головне, тіейю роллю, що відіграе орнамент у структурі художнього образу, ці пам'ятки можна поділити на три групи. Перша – та, де рослинний орнамент виконуе доминуючу роль і суцiльно вкривае безперервним гручким стьобом все тло («Явлення Iокиму і Аннi» 1640 р., з с. Пухівка), або окреми зв'язку (епiтрахiль з Видубецького монастирю). Друга група – орнаментальнi мотиви заповнюють лише умовний прямокутник і е нiби визерункове заповнення міе зображенням. Третя група – парні зображення в арках по вертiкалі окремими мотивами рослинного орнаменту [3, с. 28-29].

Художньо-образна система XVII ст. гавптування передбачала лінійно-пластичне відтворення зображень, принцип організації вишитою поверхні, що вимагали орнаментально-декоративної розробки плащаниць різними стежками (шов «в прикріп»), збудованих на свiтлотiньової грі геометричних орнаментів.

Список літератури:

1. Каргер М.К. Стародавній Київ. Т.І. – М.-Л., 1958.

2. Голан А. Міф і символ. – М., 1993.

3. Кара-Васильєва Т.В. Літургійне шиття України (іконографія, типологія, стилістика). Автореферат доктора мистецтвознавства, – Київ, 1994.