Анциферова О. А., Кондратьєв В. О.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ЇЇ РОЗВИТКУ

Права споживачів у будь-якому суспільстві потребують належного захисту. В розбудові національної політики України щодо захисту прав споживачів в умовах переходу до ринкової економіки і пов’язаних з цим кризових явищ не можна покладатися лише на екстраполяцію підходів у цій сфері, вироблених практикою високорозвинених демократичних країн.

Проблеми правового захисту прав споживачів, визначення шляхів підвищення ефективності застосування механізму захисту прав та інтересів споживачів потребують наукових досліджень.

Теоретичні аспекти з питань дослідження механізму захисту будь-яких прав і захисту прав споживачів зокрема, висвітлені в наукових працях закордонних та вітчизняних учених і практиків М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, С.О. Балухи Л., Д.В. Бобрової, Валєєва Р., А.П. Вершиніна, В.В. Вітрянського, І. Городецької, А. Горєлова, В.П. Грибанов, О.М. Ерделевського, П. Залеского, Л.М. Іваненка, Калити П., Кардаша В, Кисельової Т., Комарова, В.М. Корельського, Н. Куделі, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, Л.А. Шахової, Л.В. Щеннікова, С.І. Шимона О. Язвінської та ін.

Актуальність цього питання обумовлено розбудовою ринкової економіки в Україні, появою різних нових способів правового захисту прав споживачів у зв’язку з динамікою розвитку законотворчого процесу і недостатньою дослідженістю проблем захисту прав споживачів.

Головна мета даної роботи полягає у висвітленні найбільш важливих питань щодо забезпечення захисту прав та інтересів споживачів та розвитку консьюмерського руху в Україні та визначення механізму такого захисту.

Захист прав споживачів вченими і законодавством визначається як комплекс заходів, спрямованих на врегулювання суспільних відносин, що виникають між споживачами (фізичними особами, які придбали товари чи послуги для власних потреб) та суб’єктами господарювання (виробниками, виконавцями та продавцями), які реалізуються державою та громадським консьюмерським рухом.

Основними такими заходами є законодавче встановлення певних суб’єктивних прав та обов’язків споживачів, визначення видів і форм можливих порушень прав споживачів, розробка та впровадження механізму захисту прав споживачів та встановлення відповідальності за порушення прав споживачів.

Що стосується активної політики держави у сфері захисту прав споживачів, розробки та удосконалення нормативно-правової бази з питань захисту прав споживачів, то така робота проводиться на достатньо високому рівні. Але щодо розробки і впровадження ефективного механізму реалізації цілісної національної політики захисту прав та інтересів споживачів в реальних умовах споживчого ринку, в України майже не існує.

Необхідність здіснення активної політики захисту прав споживачів в Україні та розробки і впровадження ефективного механізму забезпечення захисту прав споживачів обумовлює низка факторів. В умовах переходу України до ринкової економіки та виникнення кризових ситуацій в економіці держави існує високий рівень безробіття, низький рівень життя і зростанням цін на основні товари і послуги. Населення все частіше стикається з результатами діяльності на ринку недобросовісних суб’єктів підприємництва. Низький рівень платоспроможності обумовлює придбання товарів (послуг) низької якості, але за доступними цінами. Отримання юридичних консультацій та доступ до правового захисту є ускладненим. Громадські організації та засоби масової інформації суттєвого впливу на покращення ситуації не здійснюють.

У таких умовах діючі зараз гарантовані соціальні нормативи не відповідають міжнародним і європейським стандартам життя і свідчать про надзвичайно низький рівень задоволення основних потреб переважної більшості вітчизняних споживачів. Міжнародні стандарти щодо забезпечення права споживачів на сприятливе для здоров’я і добробуту навколишнє середовище, на екологічно чисті продукти і воду в Україні не дотримується. Статистика результатів контролю і досліджень якості і безпеки як продовольчих товарів так і непродовольчих товарів засвідчує, що неякісна та фальсифікована продукція виявляється по всім основним групам харчових продуктів та непродовольчих товарів. У зв’язку з цим значна більшість споживачів опиняються в несприятливому становищі на споживчому ринку, що й вимагає більш ефективного механізму їх захисту.

На підставах необхідності подолання цих проблем, більшість вчених додержуються позиції, згідно з якою існують різноманітні елементи захисту прав споживачів і кожен з них ще потребує додаткового вивчення, оскільки їх визначення й досі залишається дискусійним. Крім того, захист прав споживачів має власну специфіку у застосуванні будь-яких елементів механізму їх захисту.

Ґрунтовне наукове опрацювання категорії механізму правового регулювання вперше з’явилась у працях відомого радянського вченого М.Г. Александрова, який запропонував під механізмом правового впливу розуміти всю сукупність способів і форм здійснення права, втілення його норм у життя.

З цього приводу С.С. Алексєєв відзначив, що «механізм правового регулювання» в теорії права відображає моменти руху, функціонування правової форми.

Таким чином, правова категорія «механізм захисту прав та інтересів» тісно пов’язана з категорією «механізм правового регулювання» і є її складовою частиною, елементом. А «механізм захисту прав споживачів» можна визначити як комплекс внутрішньо узгоджених заходів із захисту суб’єктивних прав і охоронюваних законом інтересів, певний процедурний і процесуальний порядок діяльності суб’єктів і відповідних органів у сфері споживчого ринку.

До такої думки схиляється і В.М. Корельський, який підкреслює, що діяльність суб’єкта і відповідних органів, юридичні норми, що регулюють таку діяльність створюють у сукупності складний і багатоаспектний механізм реалізації права. А це означає, що захист суб’єктивних прав споживачів, як і будь-яких інших прав, здійснюється у певній формі із застосуванням відповідних засобів і способів захисту.

Стосовно практичної реалізації механізму захисту прав споживачів, то здійснення такого захисту відповідними органами та організаціями може бути як безпосереднім, так і опосередкованим, зокрема, сприянням у захисті як щодо конкретного споживача, так і щодо невизначеного кола споживачів.

Безпосередній захист, зокрема, відбувається шляхом надання суб’єктам господарської діяльності обов’язкових для виконання приписів спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів або його територіальними органами. Безпосередній захист прав споживачів на підставі заяви споживача можуть надавати Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики та його територіальні органи, Антимонопольний комітет України при недобросовісній конкуренції в разі порушення прав споживачів, Державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я України та інші органи виконавчої влади у межах своїх повноважень, а також органи місцевого самоврядування. Цей захист надається названими органами державної влади та органами місцевого самоврядування в адміністративному порядку.

Виходячи з аналізу норм спеціального законодавства, що регламентують захист прав споживачів у разі їх порушення, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» (ст. 26, 27), ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (ст. 8) та Цивільного кодексу України (п. 2 ст.16, ст. 17 ЦК), видно, що головним способом захисту прав споживачів, що здійснюється в адміністративному порядку, є припинення правових відносин.

Захист у такий спосіб означає, що правові відносини, які порушують права та інтереси споживачів має бути припинено на підставі рішення відповідного органу, але такий порядок не може відновити порушений майновий стан споживача. За таких умов споживач не в змозі отримати повноцінний правовий захист порушеного права, який був би спрямований на відновлення матеріального становища потерпілої особи, у тому числі відшкодування моральної шкоди.

Також, слід відзначити, що законодавча регламентація адміністративного порядку захисту прав споживачів утворює певні проблеми щодо можливості опосередкованого захисту їх прав шляхом подання потерпілими чи відповідними органами позовів до суду. Наприклад, громадським організаціям споживачів надається право захищати інтереси споживачів також в органах державної влади.

Чинним законодавством України передбачаються також й такі способи захисту як позбавлення ліцензій, накладення штрафів, що входять до змісту повноважень відповідних організацій та органів державної влади і місцевого самоврядування, але основною їх метою, все одно, є не відновлення порушеного права, а накладення заходів відповідальності на порушників, які хоч і виступають інструментами позитивного впливу на споживчий ринок, споживчу політику і охорону прав споживачів, але не сприяють відновленню порушеного майнового стану споживачів і моральному відшкодуванню.

Важливе значення в удосконаленні механізму захисту прав споживачів має питання розширення сфери дії Закону «Про захист прав споживачів» та визначення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань споживчої політики. Цей Закон надає можливість захисту прав споживачів в адміністративному порядку, але він нечітко регламентує цей порядок захисту, оскільки не встановлюється перелік усіх державних органів, до яких споживач може звернутися за захистом.

В числі актуальних питань щодо удосконалення механізму захисту прав споживачів, має бути і поширення сфери дії Закону України «Про захист прав споживачів» не лише на підприємства торгівлі, послуг та громадського харчування, як це передбачено зараз, а і на банківську, страхову, медичну, освітню та інші сфери.

Враховуючи вищенаведене, вважаємо, що розв’язання існуючих проблем удосконалення захисту прав споживачів потребує суттєвої переорієнтації національної політики захисту прав споживачів, доопрацювання законодавства цієї сфери на основі узагальнення накопиченого вітчизняного та світового досвіду.

Закон України «Про захист прав споживачів» необхідно доповнити нормами, присвяченими:

1) поширенню дії закону на банківську, страхову, медичну, освітню та інші сфери та розширенню повноважень державних органів у справах захисту прав споживачів питаннями контролю за цінами на основні товари і послуги, тарифами на електро- і теплоенергію, житлово-комунальні, медичні, транспортні, освітні послуги, послуги електрозв’язку, кабельного телебачення тощо;

2) посиленню прав місцевих органів влади та громадських організацій споживачів і їх об’єднань, та їх державну підтримку;

3) передачі контрольно-інспекційних функцій за дотриманням законодавства про захист прав споживачів на місцях органам місцевого самоврядування – сільським, селищним, міським, районним у містах Радам.

Таким чином, удосконалення законодавства України з питань захисту прав споживачів шляхом розробки надійного механізму забезпечення захисту прав споживачів, а також шляхом моніторингу рівня споживчої задоволеності та стану захисту прав споживачів, використання ефективних процедур розгляду скарг, поширення дії Закону України «Про захист прав споживачів» на банківську, страхову, медичну, освітню та інші сфери, посиленню прав місцевих органів влади та громадських організацій споживачів і їх об’єднань, посилення прав, ролі і впливу органів самоврядування та інших неурядових структур у захисті прав споживачів буде сприяти ефективному забезпеченню захисту прав споживачів в Україні.

Литература:

1. Закон України «Про захист прав споживачів».

2. Информаційно-правовий портал http://yandex.ua/yandsearch?p=2&text=B2&clid=9582&lr=142&tld=ua