Психология и социология

Кандидат педагогічних наук, доцент Добровольська Л.П.

Мелитопольский государственный педагогический университет

имени Богдана Хмельницкого

Антропологічні підходи в освіті як тенденція відтворення духовно-морального образу особистості

До постановки проблеми. Заслуговує на увагу думка А.Я. Баталіної щодо розробки педагогічної технології формування Людини XXI століття, яка має антропологічний напрямок. Головним компонентом цієї педагогічної технології має бути система морально-духовного, естетичного виховання, яка включатиме мікросистеми – космопланетарне мислення, духовність, національні цінності, толерантність на основі антропологічних принципів: людина – біологічний, соціальний, духовний феномени [3, с.10].

В умовах зміни освітньої парадигми, а саме перенесення акценту із „формування“ на „засвоєння“ суттєво змінюється роль учителя в навчально-виховному процесі. Зростає управлінська роль педагога. Вчитель, (викладач) виступає посередником у системі „знання“ - „учні“, („студенти“), в якій він не формує (передає, транслює, інформує), а управляє (організує, корегує, рефлексує, контролює).

Розвиток світової філософської, психологічної та педагогічної думки в останній час спрямований на плюралізм підходів до аналізу розвитку людства.

Одне із завдань, що стоїть перед освітою, - зміна педагогічної парадигми, коли замість догматичного, ідеологічного мислення виникає необхідність розвивати неідеологізоване гуманістичне, що прагне до розкриття істини.

Мета статті полягає в тому, щоб окреслити значущість та обґрунтувати доцільність впровадження антропологічного підходу в навчально-виховний процес університету та розкрити цей підхід як ефективний засіб підготовки майбутнього педагога з новим типом мислення, рефлексії, морально-духовною культурою.

Результати теоретичного та практичного аналізу проблеми. Якщо традиційна парадигма дозволяє умовно поставити знак рівності між професійними знаннями й уміннями вчителя, ідейною лояльністю його особистості і рівнем педагогічної майстерності (Ф.Н. Гоноболін, В.А. Кан-Калік і ін.), то нова парадигма вимагає розгляду ступеню включеності суб’єктивності педагога в освітній процес (В.А. Петровський, Ф.М. Юсупов, І.С. Якиманська і ін.).

Вищезазначене вимагає від сучасного іміджу педагога більшої внутрішньої впорядкованості і структурованості сенсів, цінностей, побудови власних конструктивних образно-понятійних схем, ставить особливі вимоги до системи суб’єктивного контролю професійно-значущої поведінки вчителя, відповідальності та толерантності. Вимоги гуманізації і демократизації освіти породжують проблему психологічної готовності вчителя до педагогічної діяльності нового типу. Антропологічна концепція освіти і виховання дозволяє педагогові стати дійсним суб’єктом діяльності, розширює рамки педагогічної творчості [1, с.35].

По закінченні майже двох з половиною тисяч років після смерті Конфуція, дивно сучасно звучать деякі з повчань древнього мудреця: „Удосконалення людини є початок усього. Якщо корінь у зневазі, то не може бути добре те, що повинне вирости з нього. Якщо людина на підставі своєї природи розуміє, що не повинна робити іншому того, чого не хоче, щоб їй робили, то вона близька до істини. Якщо в людини є розум, який виникає зі свідомості, це повинне приписати природі, якщо ж у неї є свідомість, яка виникає від розуму, то це повинне бути приписане навчанню. Будь свідомість - і буде розум. Будь розум – і буде свідомість” [4, с. 952, 954].

В освітньому процесі антропологічний принцип реалізується за допомогою пізнання навколишнього середовища через усвідомлення людини як предмета виховання, дослідження її відношень із собою, оточуючими її людьми, суспільством, природою, вивчення й створення культурних цінностей.

Джерела антропологічних поглядів, роздумів учених, письменників, філософів, педагогів, психологів сягають глибоко у давнину віків розвитку цивілізації, і сама ідея здійснювати навчання та виховання підростаючого покоління на антропологічних принципах не нова, проте не була затребувана часом та актуальною стає на сьогодні.

Видатні вчені В.І. Вернадський (засновник геохімії, біогеохімії, радіогеології), К.Є. Ціолковський (засновник сучасної космонавтики), О.Л. Чижевський (сучасний біолог, засновник геліобіології) – перші, які звернули увагу на нерозривний зв’язок між розвитком людства, його культурою, космічними явищами та геологічними процесами на землі. М. Чернишевський, П. Юркевич, В. Соловйов заклали в Росії традиції людинопізнання, виходячи з протилежних один одному способів осмислення природи особистості. До антропологічного принципу М.Чернишевського веде шлях у науці про поведінку – від І.М. Сєченова до І.П. Павлова і О.О. Ухтомського .

Вагомий внесок у розвиток антропологічної педагогічної думки зробили українські гуманісти – філософи, письменники, педагоги (Г. Сковорода, І. Котляревський, Т. Шевченко, К. Ушинський, А. Макаренко, Г. Ващенко, С. Русова, В. Сухомлинський та ін.). Вітчизняний мислитель О.О. Потебня був ініціатором побудови культурно – історичної психології. З точки зору К.Д. Ушинського, антропологічний принцип потребує визнання цілісності людини, неподільності її духовної та тілесної природи, поєднання розумового й морального з вихованням фізичним і забезпеченням здоров’я.

Доцільно підкреслити, що антропологічний підхід, який є плюралістичним, об’єднує в собі: методи досліджень природних наук (біологія людини, анатомія і фізіологія людини, медицини та ін.) і соціально – гуманітарних (археологія, історія, соціологія, етнографія, педагогіка, психологія, культурологія, філософія, етика і естетика, економіка, політологія та ін.).

Ми спробували розкрити проблеми формування інтегральної якості особистості – відповідальності у контексті створення нової освітньої та виховної парадигми, проаналізувати компоненти громадянської відповідальності, визначити, які індивідуально-психологічні якості особистості є визначальним фактором формування професійно важливих якостей (ПВЯ) вчителя-предметника.

Надто важливим, на наш погляд, є близькі висновки В. Сухомлинського і В. Франкла щодо критеріїв виміру відповідальної особистості. В. Сухомлинський у зв’язку з цим вводить поняття духовності у систему виховання. Регулятивним механізмом відповідальності, точніше самовідповідальності, особливо у старшокласників, виступають почуття обов’язку, сорому. Апробувавши власну систему формування особистості, вчений переконливо довів, що саме совість, особливо докори сумління вихованця, слугують тим регулятором, який забезпечує йому оптимістичне світосприйняття та розуміння істини, добра і краси як серцевини загальнолюдських цінностей. Це, у свою чергу, застерігає юних від неадекватних вчинків, дій, котрі б спрямовувалися проти конкретної людини, проти всього живого [5, с.47]. Очевидно, мірою відповідальності за таких умов виступає духовність. Духовність, духовний у масштабах світової культури – це ключове поняття щодо місця людини у світі, у суспільстві. Слово „духовний” у словнику російської мови С.І. Ожегова вживається у значенні „духовні інтереси”; „духовна музика”; „духовність” [8, с.102].

К.Д. Ушинський розрізняв „душевні” і „духовні” психічні процеси. Душевні процеси – елементарні психічні явища, загальні для людини і тварини; духовні – вищого порядку і пов’язані з моральними, правовими, естетичними, ідеологічними та іншими утвореннями, притаманними лише людині [6, с.18].

Моральність, культурне буття, проникливе ставлення до віри і віросповідання, милосердя, доброта, турбота про розвиток мови і народних звичаїв – ось неповний перелік понять, які органічно пов’язані з духовністю. В останні роки – роки відродження нації – постійно йдеться про духовність, духовну культуру, духовний світ людини, духовну освіту. В певних конспектах ці слова мають значення, пов’язане з релігіями, але у більшості випадків – значення, пов’язане з внутрішньою суттю людини, її моральною культурою, освіченістю [8, с.101].

Духовність є втіленням у світоглядних орієнтаціях людини сподівань, прагнень, ідеалів – духу народу, нації, що визначає спрямованість її особистісних потреб, переживань, стратегій життєдіяльності, зумовлює життєвий вибір. Відомо, що вирішальна роль у визначенні суспільної цінності особистості належить її моральним характеристикам. Морально довершена людина не тільки усвідомлює вирішальне значення моральних цінностей, але й активно утверджує їх у повсякденному житті, у ставленні інших людей, до себе самої, виявляючи такі моральні риси, як доброта, справедливість, толерантність, щирість, сумлінність, повага до іншої людини, почуття власної гідності, відповідальність, принциповість, - підкреслює Боришевський М.Й.

Морально-духовна культура викладача вищої школи визначається усвідомленням загальнолюдських цінностей і являє собою сукупність принципів, норм і правил, які регулюють поведінку та характер відносин у процесі педагогічної діяльності засвоєння цієї моралі формує гуманістичний світогляд, антропологічний стиль мислення викладача, на якому ґрунтується висока духовність особистості як система психологічних рис особливостей, котра виражає міру усвідомлення людиною буття, свого місця в житті й виявляється в її ставленні до світу та до себе [7, с.156].

Педагогічна культура, як культура в цілому, завжди йшла від народних коренів. Тому необхідно враховувати в роботі з підготовки майбутніх педагогів елементи етнопедагогіки й етнопсихології, бо саме вони систематизують народні знання про виховання, які відображені в релігії народу, казках, прислів’ях, приказках, піснях, традиціях, обрядах, народному ремеслі, красоті одягу, які в свою чергу належать до комплексних факторів виховання майбутнього педагога [2, с. 17].

Варто підкреслити, що у цьому напрямку виховної галузі ще надто багато прогалин. У нашому дослідженні з метою визначення професійно важливих якостей (ПВЯ) вчителя ми використовували „Модифіковану карту особистості” К.К.Платонова. Її створено за принципом полярних профілів і містить вона 92 індивідуально – психологічні властивості та якості (в тому числі і відповідальність), які можуть бути (ПВЯ) та 3 показники, що характеризують успішність діяльності (швидкість, якість і надійність роботи). Кожна властивість оцінювалась за 10-бальною шкалою експертами – вчителями – предметниками (30 осіб), які підвищували кваліфікацію в Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти [3, с. 16].

Таким чином, на наш погляд, для успішного формування ПВЯ вчителя-предметника визначальним фактором виступає відповідальність особистості (9,6 балів з 10 б.), тому що відповідальність відіграє роль локомотива, що тягне за собою всі інші необхідні якості - вона тісно пов’язана з самоконтролем, сумлінністю, пильністю тощо.

Одержані в результаті теоретичного і експериментального дослідження дані дозволяють зробити такі висновки:

1. Організована на антропологічній методології підготовка майбутніх педагогів сприятиме не лише виконанню завдань індивідуального, диференційованого навчання з широким використанням сучасних комп’ютерних технологій через упровадження інновацій у практичну діяльність на всіх рівнях освіти кредитно-модульної системи, а й формуванню творчої, духовної особистості з національною свідомістю та патріотичними почуттями.

2. Відповідальність, яку багато авторів розглядають як одну з інтегральних якостей, що характеризує спрямованість особистості, впливає на процес і результати професійної діяльності через ставлення професіонала до своїх обов’язків і своїх професійних якостей.

3. В умовах великої кількості філософських підходів до освіти, що акцентують увагу на тих чи інших цінностях, необхідна гармонія та направленість на духовно-моральний аспект життя, котрий не дозволить перетворити гуманістичну цінність на її агресивний антипод.

Перспективи подальших досліджень. Антропологічний підхід дозволяє концептуально усвідомити основні напрямки й умови освітянської системи, намітити реальну можливість створення концепції, програми виховання та освіти людини, здатної вийти із сьогоднішньої соціально-екологічної та духовно-моральної ситуації не тільки розумним і здоровим, але й добрим, відповідальним, милосердним, толерантним.

Литература

1. Аносов І.П. Сучасний освітній процес: антропологічний аспект: Монографія / Аносов І.П. – К.: Твім інтер, 2003. – 391 с.

2. Волков Г.Н. Этнопедагогика: М., 2000. – 174 с.

3. Добровольська Л. П. Фаховий відбір абітурієнтів педагогічного вузу / Добровольська Л. П. – 13.00.04. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук. – К., 2001. – 25 с.

4. Конфуцій. Уроки мудрости. М., 1999. – 958 с.

5. Левківській М.В. Соціально-правова відповідальність особистості / Левківській М.В. // Вісник Житомирського педагогічного університету. – Випуск 6. – 2000. – С.47.

6. Загальна психологія. Вінниця, 2004. – 704 с.

7. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посібник: У 2ч. – К.:ІЗМН, 1997 – Ч.2 Життєтворчий потенціал нової школи. – 936 с.

Оржеховська В.М. Посібник з самовиховання. - К., 1996. –192 с.