Секція „Проблеми підготовки спеціалістів”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

 

ПОТЕНЦІАЛ ЯК ПСИХОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН

 

Наявність певних ресурсів, потенціалів, можливостей розширює поле діяльності особистості, роблячи досяжнішими значущі в житті цілі. Ресурси суб’єктивно підвищують цінність людини в очах оточуючих і в її власних, роблять її сильнішою, більш значущою, продуктивною. Коли ми говоримо про іншу людину, то враховуємо не лише її актуальну ситуацію, а й потенційні можливості і ресурси, оскільки резерви та ресурси – в певному сенсі вагомий капітал кожної особистості.

Кожна людина потенційно є особистістю, проте не кожна нею стає. Діалектично це означає, що даний процес повинен бути кимось зрозумілим, навмисно переведено з потенції в енергію. Таким чином, перетворення потенційного в актуальне і, навпаки, є одним з суттєвих механізмів розвитку особистості, характеризує процес її динаміки.

У психології доцільно виокремити низку підходів щодо вивчення потенціалу особистості: особистісний (Д.О. Леонтьєв, Б.Ф. Ломов, В.С. Магун, В.М. М’ясищев, В.І. Подшивалкіна, Т.М. Титаренко та ін.), особистісно-професійний (Марков В.М. та ін.), творчий та буттєвий (І.П. Маноха, В.О. Моляко та ін.), типи потенціалів (Г.В. Суходольський та ін.), тенденції використання потенціалу (Б.Г. Ананьєв та ін.), засоби реалізації потенціалу (Л.А. Користелєва та ін.).

Незважаючи на низку праць в окресленому нами форматі відкритими залишаються питання психологічної структури та діагностики особистісного потенціалу; формування особистісного потенціалу й умов, що сприяють чи, навпаки, перешкоджають його формуванню; власне функціонування особистісного потенціалу.

У психології потенціал особистості тлумачать як динамічне інтегральне утворення, що визначає ресурсні можливості розвитку людини та її здатність до оволодіння і продуктивного здійснення різних видів діяльності [3; 5].

Феноменологію, що віддзеркалює ефекти особистісного потенціалу чи його недостатності у психології позначали такими поняттями, як воля, сила Его, внутрішня опора, локус контролю, орієнтація на дію тощо. Найкраще, мабуть, йому відповідає поняття „життєстійкість” (hardiness), введене С. Мадді в якості операціонального аналогу „відвазі бути” за П. Тілліхом.

Сфера потенційного виконує важливу детермінуючу функцію, вона служить основним смислотвірним джерелом, перспективою особистісного росту. Особистість спрямована в майбутнє і потенційні особливості є зародком її майбутніх досягнень. Саме потенційне виражає майбутній розвиток, а актуальне містить результати теперішнього та минулого.

У цьому контексті К.В. Петров зазначає, що потенціал виконує інтегрувальну, координувальну, регулювальну, проектувальну функції [2].

Зазначимо, що в психолого-педагогічній науці в останні роки потенціал особистості розглядають з аксіологічних позицій у руслі проблем ціннісних орієнтацій (Є.В. Бондаревська, С.Г. Кулагіна та ін.), що є актуальним для нашого дослідження. Теоретичним підґрунтям дослідження аксіологічного потенціалу особистості є, з одного боку, методологічні положення теорії цінностей (М.С. Каган, В.М. Сагатовський, М.С. Розов та ін.), а з іншого, теорія розвитку особистості (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Л.С. Рубінштейн та ін.).

Так, А.А. Полякова [4] вважає, що аксіологічний потенціал особистості є сутнісними її силами, сфокусованими в тісній органічній єдності (синтезі) інте­лектуальної (мислительні операції), емоційної, духовної і душевної (психо­фізичної) природи людської особистості, що передбачають свій прояв у всіх сферах її життєдіяльності. Аксіологічний потенціал включає в себе цільовий (постановку цілей – життєва перспектива, формування образу Я), змістовий (об’єднує в себе знання, ієрархічну систему ціннісних орієнтацій, мотивів) і процесуальний (синтез ціннісних орієнтацій особистості, їх ієрархічна струк­тура, різні види умінь особистості) аспекти. Сутнісними характеристиками аксіологічного потенціалу А.А. Полякова вважає: системно-структурну органі­зацію, соціокультурну детермінованість, креативну спрямованість, відносну стійкість, поліфункціональність.

У кожній конкретній сфері життєдіяльності (сім’я, навчання тощо) перед­бачувана частина особистісно-професійного потенціалу може бути представле­на у вигляді зони потенційного розвитку. Під останньою розуміють забезпече­ний наявністю об’єктивних і суб’єктивних потреб рівень розвитку здібностей особистості в розглядуваній конкретній сфері, і виражається у досягненні за відносно стабільних зовнішніх умов певного рівня результатів [1, с. 71].

Усвідомлення і врахування власного потенціалу є найважливішим крите­рієм побудови адекватних моделей майбутнього, що сприятимуть особистіс­ному зростанню. Допоміжними критеріями є схильність до самостійності в життєвому виборі (або орієнтація на патерналізм) та рівень інтернальності у плануванні засобів досягнення поставлених життєвих цілей.

Список використаних джерел

1.     Марков В.Н. Механизмы реализации потенциала в контексте акмеологии развития / В.Н. Марков // Мир психологии. – 2007. – № 2. – С. 61-73.

2.     Петров К.В. Акмеологическая концепция творческого потенциала учащихся : автореф. дисс. на соискание учёной степени доктора пед. наук : спец. 19.00.13 / К.В. Петров. – М ., 2008. – 63 с.

3.     Подшивалкіна В. Соціальні умови та психологічні виміри тенденцій використання потенціалу особистості / Валентина Подшивалкіна // Пси­хологія і суспільство. – 2009. – № 4. – С. 127-137.

4.     Полякова А.А. Аксиологический потенциал личности: сущностные особенности, педагогические функции / А.А. Полякова // Вестник Ады­гейского государственного университета. Серия 3 : Педагогика и психо­логия. – 2011. – № 3. – С. 74-82.

5.     Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості у межах і за межами буденності / Тетяна Михайлівна Титаренко. – К. : Либідь, 2003. – 375 с.