к. е.н. Збродська Ольга Василівна, Золотар Віталія

Чернівецький Національний Університет ім. Юрія Федьковича

Проблема скорочення орних земель та погіршення їх якості в Україні

В даній статті досліджується проблема скорочення орних земель та погіршення їх якості в Україні. Висвітлено причини погіршення грунтів, які безпосередньо пов’язані з родючістю земель, а також представлені способи покращення грунтів.

Вступ. Земля є одним з головних природних ресурсів, джерелом життя людей. Земля — це основа, просторовий базис життя людини, а також головний засіб виробництва продовольства та сировини, основа сільськогосподарського виробництва.

Найбільшу цінність мають обробні землі, що дають 88 % необхідних людству продуктів харчування. Основна частина обробних площ Землі знаходиться у Північній півкулі. Більше половини їх розташовано в Європі й Азії та 15 % — у Північній Америці. В середньому на душу населення у світі припадає 0,25 га орних земель. Важливе значення мають і пасовища, що забезпечують 10 % продуктів харчування.

За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом ґрунтів та біопродуктивністю угідь — однією з найбагатших держав світу. Земельний фонд України становить 60354,8 тис. га. Наші землі є одними з найкращих у Європі. Господарська освоєність території становить 92 %. При цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70 % і є одним з найвищих у світі. Розорано 56 % земельного фонду. Україна має значні резерви чорноземів, вони становлять основу рільництва.

Постановка завдання. Мета статті – на основі аналізу виявити проблеми та шляхи подолання скорочення орних земель, погіршення їх якості в Україні.

Результати.

Ґрунт - основний компонент наземних екосистем, що утворився впродовж геологічних епох у результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних чинників. Стрімке погіршення економічної ситуації за останнє десятиріччя призвело до скорочення площ орних земель. Кількість орних земель залежить від якості грунту. Це зумовлено тим, що якісний грунт дає високий рівень урожайності. Відповідно це призводить до того, що людям вигідно обробляти землі, вирощувати урожай для задоволення власних потреб та потреб суспільства [1].

На земній кулі придатних для рільництва ґрунтів є лише 9% (3,2 млрд га), вони й визначають благополуччя. В Україні ці показники трохи кращі. Знаменитий український чорнозем - найродючіша частина оброблюваних ґрунтів - становить, за різними оцінками, від 8 до 15% світових запасів.[3]

Сьогодні вітчизняні чорноземи слугують хіба що зразком виродження. Унікальних, еталонних ґрунтів, може, ще залишилося у межах одного відсотка. За останні 100 років вміст найціннішого складника - гумусу зменшився у ґрунтах України майже на третину (з 4,2 до 3,2%). Нині ж він становить 3,1%, і цей процес триває. За даними експертів аграрного ринку, середній урожай пшениці з гектара українських чорноземів ледь дотягує до 3 т., а у Великобританії, Франції, Німеччині з далеко нечорноземного гектара намолочують у середньому більш ніж 7 т. Одна з причин такої ситуації - низька поживність наших ґрунтів[3].

Земля родить один раз на рік, тож використати таку можливість потрібно з найбільшою економічною ефективністю для себе, і якнайменше нашкодити землі, оскільки ми повинні думати і про прийдешні покоління та їх генетичний потенціал. В ґрунтах зростає й пришвидшується процес зменшення вмісту гумусу через низку причин:

*Недотримання сівозмін - оптимального співвідношення між сільськогосподарськими культурами у сівозмінах, недооцінювання, ігнорування, незнання їх важливості.

*Суттєве зменшення обсягів і норм внесення органічних та мінеральних добрив. *Необґрунтоване і безвідповідальне спалювання стерні, соломи, трав та іншої вторинної продукції рослинництва.

* У післязбиральний період з метою збагачення ґрунту органічною масою і поліпшення його фітосанітарного стану практично не висівають культури на сидерат.

*Необґрунтовано стрімко зменшено посіви технологічноцінних попередників - багаторічних бобових трав, зернобобових культур, культур у проміжних посівах.

*Система обробітку грунту часто не витримує жодної критики (замість зябу - веснооранка, обробіток уздовж схилів, порушення оптимальних строків, нехтування протиерозійними заходами обробітку). Частину земель взагалі не обробляють, вона засмічена багаторічними та однорічними бур’янами, чагарниками, іноді взагалі занедбана. У виробництві відбувається вирощування монокультури (зернової кукурудзи) і насичення польових сівозмін зерновими, соняшником, ріпаком, що призводить до інтенсивного використання поживних речовин ґрунтового вбирного комплексу і виснаження ґрунтів[4].

Щоб підтримати необхідний баланс гумусу, у грунт необхідно вносити органічні добрива. Для повного відтворення запасів гумусу потрібно вносити щороку 320-340 млн. т. органічних добрив, приорювати на гектар ріллі по 10-12т[1].

Унаслідок впливу на ґрунт шкідливих, антропогенних та абіотичних факторів, технологічного використання ґрунтів на значній території втрачено 10–25% органічної речовини, практично вся орна земля в підорному шарі ущільнена, помітно знижуються запаси поживних форм фосфору і калію. Зменшується вміст кальцію у кислих ґрунтах, а відтак поширюється знеструктурення, кіркоутворення, переущільнення орного шару, абіотизація і, як наслідок, знижується продуктивність сільськогосподарських культур[4]. Якщо тенденція зберігатиметься і надалі, то в недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового голоду - серйозної екологічної катастрофи. І тоді вже ніякі агротехнічні, меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не зможуть відновити агротехнічного потенціалу землі. Якщо не компенсувати землі те, що постійно з неї виносять, то порушиться основний закон землеробства - закон віддачі. Висновок. На сьогодні особливо актуальною стала проблема охорони ґрунтів у зв'язку зі збільшенням населення Землі та продовольчою кризою. Тому підтримання та поліпшення родючості ґрунту, запобігання його виснаженню, ерозії, засоленню, заболоченню, забрудненню різними токсичними речовинами - запорука високих урожаїв, зростання добробуту населення та чистоти довкілля.

Отже, стратегічним завданням державної політики у сфері аграрного землекористування є забезпечення раціонального використання й охорони земель на основі його екологізації, захисту грунтів від деградації, збереження та відтворення їхньої родючості.

Використана література:

1. Данилишин Б.М., Хвесик М.А. Економіка природокористування. К. – Кондор. – 2010. – 355 с.

2. Офіційний сайт Міністерства охорони навколишнього природного середовища України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.menr.gov.ua/cgi-bin/go?page=193&type=left

3. Зіновчук Н. В. Екологічна політика в АПК: економічний аспект. – Львів: Львівський держ. аграр. ун-т, ННВК "АТБ", 2007. – 394 с.

4. Злобін Ю. А. Основи екології. – К.: Лібра, 2010. – 248 с.