Економічні науки/14. Економічна теорія

К.е.н. Савицька Н.Л.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Архітектоніка суб’єктів сучасного господарського розвитку

На початку ХХІ століття відбулися фундаментальні трансформації соціально-економічного життя, обумовлені емпіричними та гносеологічними змінами якості та векторів господарського розвитку. У розвинених країнах оформилися риси зародження постіндустріального суспільства та відповідної економіки знань, провідна роль становлення яких пов’язана із новим змістом суб’єктного впливу людини на розвиток господарства. Поширення глобалізаційних процесів, новітні зміни в продуктивних силах, динамізм суспільних відносин та інституціональних змін актуалізують дослідження цілісної структури суб’єктів господарського розвитку, правил і норм поведінки людини, які забезпечують позитивну динаміку розвитку суспільства.

Одним із перспективних напрямів дослідження стає архітектоніка, предметом якої виступають «загальні закономірності побудови цілісних систем» [1, с. 9]. Її застосування до аналізу суб’єктного впливу на перебіг господарського розвитку дозволяє простежити закономірності свідомого впливу та об’єктивно сформованих особливостей структуризації суб’єкта розвитку. Господарський розвиток забезпечується, серед іншого, злагодженою поведінкою суб’єктів господарства, які можуть бути представленні як персоналізований суб’єкт, множинне ціле (домогосподарства, групи) або цілісне множинне (інституційний суб’єкт, що являє собою фірму, соціум, державу, наддержавні утворення).

Одним із завдань архітектоніки є прояснення співвідношення поведінки різних рівнів суб’єктів і особливостей їх взаємодії. Автори монографії «Інституціональна архітектоніка і динаміка економічних перетворень» наголошують на руйнівному впливі процесів глобалізації та високої інституціональної динаміки, яка їх супроводжує, на поведінку людини, що виявляється у деформації механізму накопичення та засвоєння новими поколіннями історичного досвіду, суспільно напрацьованих правил та традицій, способів соціалізації та є наслідком патології інституціональних способів «олюднення, соціалізації індивідів у процесі їх суспільної життєдіяльності та виховання» [1, с. 22].

Архітектоніка суб’єкта дозволяє описати цілісні взаємозв’язки між різнорівневими суб’єктами та їх поведінку під впливом інституціонального середовища. Інституціональна архітектоніка суб’єкта господарювання є ієрархічною структурно-функціональною взаємодією суб’єктів різного рівня, в якій вони взаємно доповнюють один одного, залишаючись відносно самостійними в процесі суспільного відтворення. Людина (персона) як неподільне ціле, виступає вихідною клітинкою будь-якої організаційної структури, або іншими словами – інституціонального суб’єкту.

Вона набуває поведінкові риси у процесі своєї життєдіяльності, безпосередньо у праці та творчості, досвіді та зв’язку із попередніми поколіннями. Еволюція людини відбувається на фоні розвитку господарства, у її динаміці провідне місце має інформаційний критерій, а визначальний вплив – співвідношення між генетичною та соціально-культурною інформацією. Звичайно швидкість накопичення соціально-культурної інформації значно перевищує швидкість закріплення генетичної інформації, тому соціальний код (за визначенням В. Стьопіна [2, с.268]) визначає поведінку людини у господарстві. Він формується у культурі, яка становить економічне, соціальне середовище відтворення людини. Соціальна творчість людини гармонізує відносини між природним і техногенним, економічним і соціальним середовищами. Вона ґрунтується на креативній активності людини у створенні високого рівня життя та адекватних інститутів креативної діяльності.

Відомі російські вчені Р. Євстєгнеєв та Л. Євстєгнеєва у дослідженнях на принципах економічної синергетики вводять поняття антропологічної структури як головного елемента синергетичної відтворювальної моделі [3], суб’єктом якої виступає соціум. Автори розмежовують поняття суспільства і соціуму. У зміст першого включається держава як єдина система, цілісність якої виявляється політизованою, а соціум за своїм змістом є цивілізацією, тобто множинним цілим індивідів, пов’язаних не соціально-економічною системою, а умовами індивідуального існування та механізмами їх відтворення. Ураховуючи таке трактування, визначальну роль має ментальність індивіда, традиції, національний характер, релігійна самосвідомість тощо [4, с. 85-86].

Суб’єктом менталітету виступає соціум, за його допомогою відбувається самоосмислення, саморефлексія, формується узагальнене сприйняття світу, актуалізується система обмежень дій людини, запускається функція самозахисту, виживання. Економіка досліджує менталітет на поведінковому рівні, у якому виражається готовність людини діяти відповідно до закладених установках на попередніх щаблях формування менталітету, понятійному та ціннісно-цільовому. Ментальні патерни формуються впродовж перших 16 років життя людини і в подальшому мало змінюються, вважається, що зміна менталітету відбувається продовж трьох поколінь, тоді як зміна інститутів лише покоління [1, с. 805-809].

Інститути у даному контексті слід розглядати як продукти людської свідомості, що створює форми регулювання відносин (традиції, права, норми, санкції) та поведінки людини як суб’єкта господарства. Інститути виступають соціальною структурою, що виражає наявність суспільного зв’язку між людьми, а інституціональна архітектоніка охоплює «всю соціальну реальність» [1, с. 28].

Вплив інститутів завжди спрямований на людину, а зміни у її поведінці призводять до змін в організаціях (тобто групах, фірмах, державі тощо). Поряд з цим, організаційна структура, що впорядковує суб’єкт-суб’єктні відносини, продукуючи норми поведінки, спрямовує її, підпорядковує діяльність людини певній стратегії, колективним цілям. Процес досягнення цілей організації перетворює ці інституційні суб’єкти у агентів інституційних змін.

У економіці знань, наприклад, значно посилюється «суб’єкт – суб’єктні» взаємозв’язки, оскільки наука, яка є основою відповідного способу виробництва, будується на колективних взаємодіях. Трансфер технологій, технопарки, що становлять остов виробництва та поширення науково-технічних знань, засновані на кооперативних засадах здійснення діяльності.

Економічні актори стають інституціональними суб’єктами лише в процесі активної економічної діяльності та підпорядкованості інституціональній структурі. Якщо витрати ефективної поведінки або поведінки слідування нормам і правилам значно вищі, ніж витрати опортуністичної поведінки, то така інституційна структура сприятиме непродуктивній діяльності та «зсуву мотивації» (за означенням В. Дементьєва [5, с. 170-171]).

Знання, досвід, інтелектуальний капітал при високій швидкості інституційних змін, як і їх непродуманості, логічній необгрунтованості (коли відсутня доцільність і адекватність), втрачають значення фактора виробництва та конкурентної переваги, вони знецінюються. Підсумком є конкурентний виграш найслабшого суб’єкта, який здавалося б, свідомо повинен був програти при такій забезпеченості даним фактором. Даний ефект узгоджений з ефектом гіперселекції, відомим в еволюційній економіці, але забезпечений якраз параметрами самих інституційних змін. Висока швидкість змін в економіці – реорганізацій, модернізацій, введення нових правил, норм, законів безпосередньо є антиінноваційним чинником її розвитку, оскільки створює умову непередбачуваного виграшу для суб’єкта [6].

Зародки нової економіки ґрунтуються на визначальних якостями людини як творчого та морального індивіда. Домінування експресивізму в мотиваційних установках людини здатне подолати суперечності індустріальної економіки та суспільства. Творче самовираження на фоні втрати визначальної ролі високого доходу в мотиваційній ієрархії людини нового суспільства, названого постекономічним, постіндустріальним, заннєвим, змінює ціннісну матрицю людини, яка спрямовує патерни поведінки у суспільстві та економіці.

Господарський розвиток як форма життєдіяльності людини ґрунтується, серед іншого на соціальній творчості, в результаті якої здійснюється формування суб’єкта розвитку у напрямку суспільство – економіка – людина. У цьому ланцюжку людина виступає результатом колективної соціальної творчості господарської діяльності, яка становить предмет пізнання усього спектру суспільних наук. За умов становлення економіки знань проблематика господарської антропології стає домінуючою в управлінні господарським розвитком на всіх рівнях економічної системи: від мікро- до глобальної економіки.

Література:

1. Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований : монография [под ред. д.э.н. А. А. Гриценко]. – Харьков: Изд-во Форт, 2008. – 928 с.

2. Степин В. С. Теоретическое знание: структура, историческая эволюция: монография / В. С. Степин. – М. : Прогресс-Традиция, 2003. – 744 с.

3. Евстегнеева Л., Евстегнеев Р. Экономический рост: либеральная альтернатива: монография / Л. Евстегнеева, Р. Евстегнеев. – М. : РАН ИМЭПИ, 2005. – 466 с.

4. Евстегнеева Л., Евстегнеев Р. Ментальность как экономическая категория. / Л. Евстегнеева, Р. Евстегнеев // ОНС. – 2011. - № 4. – С. 84-95.

5. Дементьев В. В. Власть: экономический анализ. Основы экономической теории власти: монография / В.В. Дементьев. – Донецк : Каштан, 2003. – 200 с.

6. Сухарев О.С. Эволюционная макроэкономика: институциональные изменения, благосостояние, поведение агентов и рост / О. С. Сухарев [электронный ресурс ]. – режим доступа: www.inecon.org/docs/suharev.