Лебідь О.В., Чепець О.Г.

Дніпропетровський державний аграрний університет, Україна

Оподаткування зовнішньоекономічної діяльності

Побудова і релізація ефективної системи оподаткування являється невід’ємною умовою створення діючого механізму регулювання економічних процесів в державі. Система оподаткування представляє собою сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів в бюджет і внесків в державні цільові фонди, які стягуються в установленому порядку.

Зовнішньоекономічна діяльність представляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов’язана з залученням в багатоетапний цикл економічних відносин, різнонаціональних їх суб’єктів [1].

У країна являється суб’єктом світо-господарських відносин і має реальні перспективи побудови виробничої інвестиційної моделі зовнішньоекономічного співробітництва. В результаті, в зв’язку з зростанням зовнішньоекономічної активності і розширенням видів зовнішньоекономічної діяльності перед державою стоять проблеми створення ефективної системи оподаткування зовнішньоекономічної діяльності та правової бази яка б регулювала відносини між суб’єктами такої діяльності, та сприяла її гармонійному розвитку. Проблема торкається насамперед питань складу і структури податкових платежів, розміру і способу їх утримання, ефективності і направленості застосовуваних податкових пільг, взаємодії з механізмами інвестування коштів і функціонування валютного ринку, та подвійного оподаткування різнонаціональних суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Поділ податків на прямі й непрямі вперше було здійснено Ж. Боденом наприкінці XVI ст. У процесі подальшого розвитку теорії фінансів і податків виникало досить багато різноманітних підходів щодо критеріїв такого поділу, одностайної думки щодо яких сьогодні так і немає. Національний лісотехнічний університет України.

Найпершим серед критеріїв поділу податків на прямі та непрямі є критерій перекладності, згідно з яким непрямими вважають ті податки, що падають на осіб, які перекладають їх на інших. У такому контексті критерій перекладності розглядали А. Соколов, І. Озеров, Дж. Локк, Г. Якобі, М. Тургенєв, М. Мітіліно. Сьогодні серед учених аналогічних поглядів додержуються А. Сігінєвич, Д. Чернік з тією лише відмінністю, що перший припускає, «…що кінцевим платником прямого податку є власник оподаткованої власності, або одержувач оподатковуваного доходу, тоді як кінцевим платником непрямого податку є споживач товару, на якого податок перекладається через надбавку до ціни» [4], а Л. Чернік наголошує на «…теоретичній можливості перекладення податку на споживачів» [6].

Аналізуючи мито за визначеним принципом, можна сказати, що запропонований критерій поділу має як позитивні, так і негативні риси. Неможливість класифікувати мито за принципом перекладності полягає в тому, що сама ознака перекладності є дуже невизначеною. Крім того, за сучасного стану зовнішньоекономічної діяльності та за умов нормативно наданих пільг суб'єктам ЗЕД, можна сказати, що для однієї групи – кінцевого споживача, що ввозить (експортує) для власного споживання – мито матиме всі ознаки прямого податку, для фірми-імпортера ж, що ввозить товари з комерційною метою, мито буде непрямим податком, і включиться до ціни товару.

З'ясувавши основні особливості мита як непрямого податку доцільно зупинитись безпосередньо на недоліках та перевагах останнього. Тобто слід реально оцінити, наскільки мито виконує властиві йому та закріплені за ними функції – фіскальну й соціально-економічну (в тому числі регулюючу), що можна здійснити на основі характеристики їх основних переваг:

- мито дуже швидко надходить до бюджету;

- так як мито не залежить від прибутку підприємства, воно застраховане від ризику несплати у разі нерентабельності підприємства;

- завдяки сталій потребі населення у споживанні товарів та послуг мито забезпечує собі постійність;

- мито, як непрямий податок не формує у кінцевого споживача імпортованого товару так званого "фіскального" синдрому, тобто є для нього менш помітним, оскільки сплачується не як податок, а шляхом включення до ціни товару, що купується.

Слід зазначити, що рівень позитивного прояву тієї чи іншої властивості мита не є стабільною величиною, а визначається ступенем розвитку соціально-економічної системи в конкретний період часу. Більше того, те, що було перевагою в одних умовах, може бути недоліком в інших, і навпаки.

Оцінюючи позитивні та негативні сторони мита як фіскального інструменту, можна визначити те, що основною проблемою для митно-тарифного регулювання є правильне визначення митної вартості, як бази нарахування мита та інших митних податків (ПДВ, Акциз).

Також хотілося б відмітити, що найбільш природнім для ринку і розповсюдженим інструментом підтримки зовнішньоекономічної діяльності підприємств, стимулювання економіки і раціоналізації імпорту являються багато чисельні пільги в оподаткуванні, системі митних тарифів.

Література:

1. Введение в pыночную экономику: Учебное пособие для экономических специальных вузов. Под pедакцией А. Я. Лившица, Н. Н. Никулиной. М. : "Высш.школа.", 1994, 447 с.

2. http://sts.gov.ua/podatkova-baza-do-nabrannya-chinnosti-podatkovim-kodeksom.

3. Лютий І.О., Дрига А.Б., Петренко М.О. Податки на споживання в економіці України. – К.: Знання, 2005. – 335 с.

4. Налоги в механизме хозяйствования/ А.В. Сигиневич, Е.М. Бухвальд, О.М. Ежова и др. – М.: Наука, 1991. – 112 с.

5. Налоги: учебн. пособие/ Под ред. Д.Г. Черника. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 400 с.