Економічні науки/3.
Фінансові відносини.
Проблематика планування видатків на
утримання
закладів охорони здоров’я
Планування видатків на
утримання закладів охорони здоров’я, заслуговує значної уваги, так як
відображає, як цей процес залежить від внутрішніх можливостей закладів
ефективно та раціонально використовувати ресурси, що перебувають у їх
розпорядженні, так і від зовнішніх умов, з врахуванням ринкової кон’юнктури та
політики держави. До того ж, сучасні вимоги обумовлюють потребу якісній
діяльності медичних закладів, що покращується в результаті систематичного
аналізу використання їх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.
В умовах ринкових відносин
у системі заходів, спрямованих на успішне розв’язання з боку держави
економічних і соціальних завдань важливе місце відводиться бюджетному
плануванню як одному з найважливіших елементів бюджетного механізму та
своєрідному інструменту системи фінансового управління, що дозволяє підвищити ефективність, дієвість
та прозорість державного сектору та здійснюється встановленням бюджетних цілей
на наступний (плановий) рік і на перспективу.
В Україні система охорони
здоров’я фінансується переважно із двох джерел: державного та місцевих
бюджетів, згідно з правилами Бюджетного кодексу України. Бюджет вираховується
за подушним нормативом (формулою) залежно від чисельності населення, що мешкає
на відповідній території з врахуванням обсягу видатків за минулий рік,
потужності медичних закладів. Наприклад, у Великобританії, де діє подібна до
української система охорони здоров’я, яка фінансується із загальних податків, у
розрахунку подушного нормативу фінансування, окрім кількості населення,
враховується ще його статево-вікова структура та коефіцієнт смертності [3].
Відповідно до Бюджетного
кодексу України бюджетне планування є частиною бюджетного процесу і в його
основі лежить кошторисне планування, основою якого виступає прогноз. Далі зазначимо,
що важливою складовою бюджетного планування є аналіз факторів, які впливають на
фінансові ресурси охорони здоров’я з урахуванням конкретних джерел їх
формування. Планування витрат за кошторисами відбиває певні економічні
відносини між державою і певними закладами охорони здоров’я з визначення
розміру фінансових ресурсів, що виділяються для виконання покладених на них
функцій.
Жорсткий розподіл коштів,
що надходять до системи охорони здоров’я за бюджетними статтями кошторису,
паралізує пошук внутрішньо-галузевих резервів. У результаті, національна
система охорони здоров’я має дві складні проблеми - брак ресурсів та їх
нераціональне використання.
Розподіл бюджетних коштів
відбувається згідно переліку дозволених статей, які грунтуються на нормах,
встановлених МОЗ України за критеріями, а саме норм: кількості ліжок у
стаціонарах, кількості відвідувань в амбулаторно-поліклінічних закладах та
кількості персоналу на відповідну кількість населення, що обслуговується.
Надані кошти головним розпорядникам відповідно до повноважень витрачаються
через Державну казначейську службу України. Бюджетні кошти розподіляються за
статтями: на заробітну плату, виплати персоналу, утримання будівель,
медикаменти й медичне обладнання та харчування. Кількість персоналу закладів
охорони здоров’я залежить від кількості та структури лікарняних ліжок для
стаціонарів і від кількості відвідувань - для амбулаторної ланки, тобто
базується на прогнозних показниках потужності закладів без врахування обсягу та
якості виконаної ними роботи.
Що стосується бюджету
системи охорони здоров’я України, то він формується за жорсткими вимогами та
нормативами. Зважаючи на розглянуте, основні причини недоречностей в охороні
здоров’я вбачаємо у:
- невідпрацьованості
організаційно-економічного механізму формування і використання фінансових
ресурсів системи охорони здоров’я;
- відсутності дієвих
стимулів щодо реструктуризації медичної допомоги і раціонального використання
ресурсів тощо.
Видатки на охорону здоров’я є недостатніми
аби забезпечити надання якісної медичної допомоги. Валовий внутрішній продукт
на душу населення в Україні є нижчим, ніж у країн-сусідів. Видатки на одну
особу в державі є меншими у 2 рази ніж у Польщі, у 8 – ніж у Німеччині.
Фахівці констатують: обсяги фінансування
змінюються, а видатки залишаються майже незмінними (більше 70% - на
фінансування закладів охорони здоров’я) [2].
Таким чином, розширення джерел фінансування охорони
здоров’я України в умовах ринкових трансформацій потребує удосконалення
кошторисного порядку планування і фінансування закладів охорони здоров’я, оскільки
сам процес планування, використання норм і нормативів поставлений в залежність
від наявних бюджетних коштів. Саме завдяки ефективному та погодженому
плануванню фінансових ресурсів установ охорони здоров’я України, а також
прогнозуванні тенденцій на наступні роки забезпечується стабільність медичних
закладів, їх стійкість по відношенню до зовнішніх і внутрішніх дестабілізуючих
чинників, а також раціональне та ефективне використання всіх наявних фінансових
ресурсів.
Література:
1.
Бюджетний
кодекс України (із змінами та доповненнями від 18.01.2011 р.) [Електронний
ресурс] - Режим доступу: http:// zakon.rada.gov.ua.
2.
Концептуалізація
фінансових ресурсів закладів охорони здоров’я [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://helthmukr.com.ua/news
3.
Мировая
статистика здравоохранения. - Женева : Всемирная Организация здраво-охранения. [Электронный ресурс]. - Режим
доступа : http://www.who.int/entitywhosis/
whostat/RU_WHS10_Full.pdf.