Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

ТЕХНОПОЛІС ЯК НОВІТНЯ ТЕРИТОРІАЛЬНА ІННОВАЦІЙНА СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

У сучасних економічно розвинутих країнах з’явилася досить значна кількість територіальних інноваційних структур. Одною з таких структур, яка довела свою ефективність, є технополіс.

Дослідженню новітніх форм організації промисловості, проблем функціонування технополісів присвячені праці таких вчених, як: Л.Л. Антонюк, М.П. Денисенко, Н.В. Краснокутська, Т.В. Майорова, Л.І. Михайлова, В.П. Стадник та інші. Однак низка питань, пов’язаних з необхідністю розвитку теоретичного підґрунтя функціонування технополісів, залишається дослідженою недостатньо і потребує подальших досліджень у цьому напрямку.

Насамперед визначимо економічну суть технополіса. Аналізування наукової економічної літератури дозволило виділити наступні підходи до тлумачення сутності технополісів: циклічний, інфраструктурний, середовищний, кадровий, венчурний, інституційний, транскордонний, організаційний.

Зміст циклічного підходу до визначення економічної категорії “технополіс” полягає у забезпеченні проходження інноваційною продукцією всього виробничого циклу, починаючи з НДДКР і закінчуючи готовим інноваційним продуктом.

У рамках кадрового підходу технополіс виступає центром концентрації висококваліфікованих науково-технічних кадрів як головної сили інноваційного розвитку промисловості.

Технополіс як середовище генерування інноваційних науково-технічних ідей і їх трансформації в інноваційну промислову продукцію розглядають у рамках середовищного підходу.

Як центр локалізації венчурного капіталу для забезпечення можливостей реалізації дороговартісних високоризикових інноваційних проектів. Основна роль технополісу полягає у забезпеченні диверсифікації економічних ризиків.

Представники інституційного підходу трактують технополіс як інноваційний науково-промисловий комплекс, що складається із наукових установ, що здійснюють як фундаментальні, так і прикладні наукові дослідження, вищих навчальних закладів, дослідницько-конструкторських організацій (генераторів інноваційної ідеї), а також промислових підприємств (трансформаторів інноваційної ідеї в інноваційну продукцію). Так, автор праці [2] зазначає, що до складу технополісів можуть входити: науково-дослідні організації та установи; промислові підприємства; культурно-побутові об'єкти; комунальні та інформаційні мережі; проектно-конструкторські центри та дослідні виробництва; фінансово-кредитні установи; торговельні, посередницькі, консультаційні та інші структури.

Як центр активізування транскордонного співробітництва розглядають технополіс у рамках транскордонного підходу.

Як форму організування промислового інноваційного підприємництва тлумачать економісти-науковці у межах організаційного підходу.

В інфраструктурному підході технополіс розглядають як сервісний центр інноваційно активного підприємництва.

Таким чином, аналізування існуючих підходів до визначення суті технополісів дозволяє навести власний комплексний підхід до тлумачення цієї категорії наступним чином: технополіс – інноваційний науково-промисловий комплекс, структура якого складається з наукових установ, дослідницьких, конструкторських організацій, промислових підприємств, а мета функціонування полягає у налагодженні зв’язку “наука-виробництво”.

Технополіси виконують у ринковій економіці наступні функції: інтеграційну, проектно-організаційну, фінансовоакумулюючу, технікозабезпечувальну, структурну.

Суть інтеграційної функції зводиться до забезпечення інтеграції наукової сфери і сфери виробництва. Інтегральним ефектом такої взаємодії стає інноваційна продукція.

Проектно-організаційна функція технополісів означає створення у них необхідних умов для організування виконання інноваційних проектів, які потребують значної диверсифікації науково-технічного кадрового забезпечення.

Суть фінансовоакумулюючої функції технополісів полягає у можливості диверсифікації джерел фінансування інноваційної діяльності. При цьому необхідно зазначити, що потенційні ризики розподіляються пропорційно між всіма фінансовими реципієнтами.

Технікозабезпечувальна функція технополісів означає, що технополіс є сервісним науково-технічним центром для інноваційно активних підприємств, який забезпечує їх доступом до сучасного обладнання, обчислювальних центрів, інформаційних систем на відносно сприятливих комерційних умовах.

Одна з ключових функцій технополісів – структурна, оскільки вона має величезне макроекономічне значення. Суть структурної функції технополіса у наступному: по-перше, функціонування технополісів підвищує наукомісткість національної економіки; по-друге, технополіси стають полюсами економічного росту регіонів, в яких вони локалізовані. Так, і в першому, і у другому випадках у структурі національного господарства відбуваються позитивні зміни, які полягають у збільшенні обсягів реалізації інноваційної продукції, що робить ВВП більш наукомістким, відбувається перехід від екстенсивного до інтенсивного економічного зростання.

Таким чином, технополіс у сучасному глобалізованому світі відіграє роль ефективного каталізатора інноваційних процесів на регіональному, державному та міжнародному рівнях взаємодії ринкових суб’єктів, забезпечуючи інтеграцію науки та виробництва.

Література:

1. Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / Н.В. Краснокутська. – К.: КНЕУ,2003. – 503 с.

2. Майорова Т. В. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. / Т. В. Майорова. – 3-є вид., перероб. та доп. – К.: ЦНЛ, 2004. – 376 с.

3. Михайлова Л.І. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / Л.І. Михайлова, С.Г. Турчіна. – К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 247 с.