Шабельник С.О.

Українська інженерно-педагогічна академія, м. Харків, Україна

Суть поняття «уміння»

У своїх працях В. Богоявленський зазначає, що вмінням називають найелементарніший рівень виконання дії й майстерність людини в даному виді діяльності [1]. Як відомо, дією називається система рухів, спрямованих на предмет з метою його перетворення або зміни. У психології виділяють фізичні (зовнішні, моторні) дії із предметами й розумові (внутрішні, психічні) дії із психічними реальностями. За ступенем усвідомленості цілей і наслідків дії поділяються на імпульсивні й вольові. Саме вольові дії передбачають продуманість цілей і можливість наслідків. Сукупність дій, об'єднаних загальною метою й виконуючих певну суспільну функцію, є діяльністю.

Уміння є психічними або психофізичними діями, спрямованими на об'єкт або явище, нові властивості. Психічним матеріалом умінь є психічні операції (В. Колеченко) [2]. Елементарні вміння – це дії, що виникли на основі знань про, в результаті наслідування діям або самостійних проб і помилок при використанні предмету. На основі вже сформованих навичок і широкого кола знань і виникає вміння – майстерність.

Кваліфікованою вважається та діяльність, коли людина опанувала навичками – зміцнілими способами виконання усвідомлених дій. Особливістю формування навичок є їх поступова автоматизація. А особливістю навичок є не неусвідомленість, а свідомий контроль дії в цілому. Отже, навичка – це автоматизоване вміння, тобто вона виникає як свідома дія, а потім функціонує як автоматизований спосіб виконання дії. Навичка – це вміння виконувати цілеспрямовані дії, доведені до автоматизму в результаті свідомого багаторазового повторення тих самих рухів або вирішення типових завдань у навчальній діяльності.

Цікавою є думка О. Єпішева й В. Крупич з проблеми формування вмінь навчальної діяльності. Вчені зазначають, що ступінь оволодіння тими, хто навчається, прийомами навчальної діяльності, характеризується поняттями «уміння» і «навичка», які відображають різні рівні сформованості прийомів. Згідно цього перший рівень – це вміння, тобто здатність учня виконувати дії в складі прийомів, знаючи спосіб їх виконання, під активним контролем уваги. Другий рівень – це навичка, тобто здатність учня виконувати дії швидко й автоматизована [3].

Те, що вміння є проміжним етапом оволодіння новим способом дії, заснованим на якому-небудь правилі (знанні) і відповідним до правильного використання цього знання в процесі вирішення певного класу завдань, зазначають у своєму дослідженні В. Зінченко й Б. Моргунов [4].

Добре сформоване вміння, по мірі тренувань, переходить у навичку. В динамічну структуру такого вміння входять когнітивні компоненти: сенсомоторний образ робочого простору, образ виконавчого акту, програма дії й контроль (поточний і кінцевий) за його здійсненням, а також виконавчі (моторні) компоненти, включаючи корекційні процеси.

Однак, існує підхід, що обґрунтовує первинність формування знань і навичок, а вже на їх основі – умінь.

Одним з перших звернув на це увагу К. Ушинський, який розглядав уміння, як способи виконання певних дій, заснованих на навичках [5]. Інакше кажучи, формується вміння як синтез знань і навичок, як оволодіння тими, що навчаються, сукупністю операцій, що приводить до успішного виконання тієї або іншої діяльності. Іншими словами, правильно реалізовані структурні компоненти навчальної діяльності (навчальне завдання, навчальні дії, контроль над засвоєнням, оцінка результатів ступені освоєння) стимулюють розумову активність тих, що навчаються, формують інтелектуальні вміння, що забезпечують не лише успішне засвоєння інформації у процесі навчання, безпомилкове вирішення нових завдань, але й успішне оволодіння навчанням як діяльністю.

На думку В. Слободчикова уміння є володінням складною системою психічних і практичних дій, необхідних для доцільної регуляції діяльності, наявними в суб'єкта знаннями й навичками. Роль навички, як автоматизованої дії, полягає у звільненні свідомості від контролю над виконанням дії. З ученим погоджуються Т. Ільїна, І. Шварц, М. Данилов, які під умінням розуміють практичні дії або готовність до практичних дій, що виконуються свідомо на основі набутих знань. А. Барабанщиков, Є. Мілерян, К. Платонов під умінням розуміють здатність людини виконувати певну діяльність або дію в нових для неї умовах, придбане на основі раніше отриманих знань і навичок.

При визначенні суті вмінь, опираємось на концепцію загальної структури діяльності О. Леонтьєва [6], згідно з якою змістом окремої діяльності, що входить у загальну систему людської діяльності, є практичні й розумові дії як відносно самостійні процеси, що підпорядковані свідомій меті. Кожна дія містить у собі операції, у яких реалізується певний спосіб виконання дій. Отже, вміння – це процес використання наявних знань і навичок для досягнення цілей будь-якої діяльності.

Література:

1. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества / Отв. ред. акад. Б.М. Кедров. – Ростов: Изд-во Ростовского университета, 1983. – 176 с.

2. Колеченко А.К. Психологическое обеспечение педагогических технологий учебного процесса в школе / А.К. Колеченко. – СПб.: УПМ, 1997. – 189 с.

3. Епишева О.Б., Крупич В.И. Учить школьников учиться математике: формирование приемов учебной деятельности: Книга для учителя / О.Б. Епишева, В.И. Крупич. – М.: Просвещение, 1990. – 128 с.

4. Зинченко В.П. О целях и ценностях образования / В.П. Зинченко // Педагогика. – 1997. – № 5. – С. 3-16.

5. Ушинский К.Д. Человек как предмет воспитания. Опыт педагогической антропологии: Изб. пед. соч.: В 2 т. / Под ред. А.И. Пискунова и др. – Т. 1. – М.: Педагогика, 1974. – С. 229-556.

6. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность / А.Н. Леонтьев. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1977. – С. 304.