Ритікова Л.Л., Мишак О.О.
Національний університет
біоресурсів і природокористування України
Аналіз стану підготовки
фахівців для біотехнологічної галузі
З огляду на те, що біотехнології стають невід'ємною
частиною усіх сфер життя людини, актуалізується питання професійної підготовки фахівців
біотехнологічної галузі.
Біотехнологія в освіті є досить новим предметом, тому біотехнологічна освіта переживає початкові етапи формування.
- поглиблення співробітництва між
біотехнологією та спорідненими галузями;
- створення у всіх країнах урядових
організацій, що вивчають можливості біотехнології;
- широке вивчення біотехнології (середні та
спеціальні школи, університети), систематичну пропаганду перспектив і досягнень
галузі.
Нова галузь промисловості вимагає підготовки нових фахівців, виховання дослідників
нового типу, яким притаманні
високий рівень спеціальних наукових знань, широкий кругозір в галузі сучасних
досягнень світової науки, висока майстерність експериментатора, оригінальність
наукової думки. Фахівці, що працюють на «стику наук»
повинні володіти широкими знаннями, що базуються на новому баченні світу, на
новому сприйнятті його, коли він постає перед нами у всій широті прояву своїх
найглибших взаємозв'язків. Без такого роду фахівців сучасна біотехнологія розвиватися не
може [1].
У колишньому Радянському Союзі для біотехнологічних виробництв та
науково-дослідних установ цього роду «збирали» фахівців з «звідусіль потроху».
Такий метод формування кадрового ешелону не новина. Цим «перехворіли» всі
країни, біотехнологічна індустрія яких сьогодні в лідерах. І з їхнього досвіду
роботи з виховання кадрів для біотехнології слід дещо почерпнути, докладно
вивчивши деякі «тонкощі».
В Англії, наприклад, фахівців класичних, традиційних
професій довгий час «перекваліфікували» на біотехнологів прямо в дослідницьких
лабораторіях або на промислових підприємствах. Причому в дуже короткі терміни.
Інженер-хімік ставав тут біохіміком, мікробіолог - технологом великомасштабного
біотехнологічного виробництва.
Звичайно, така прискорена перепідготовка могла б
закінчитися повним провалом, здійснюючись на «усередненому», низько
кваліфікованому рівні. Але за підготовку кадрів для нової галузі промисловості
відповідали найбільші наукові авторитети, нерідко нобелівські лауреати, яки
поєднували до того ж викладання в вищих навчальних закладах з адміністративною
діяльністю в компаніях, що виробляють біотехнологічну продукцію. Так
продовжувалося до тих пір, поки восени 1981 року при раді з наукових та
інженерних досліджень Великобританії не створюється новий директорат, основним
завданням якого стало встановлення ділових зв'язків між промисловістю та
академічними інститутами, що працюють на поле діяльності біотехнології. Раді
ставилася в обов'язки й інша задача, в тому числі запобігання «витоку мізків»,
тобто кваліфікованих спеціалістів, які забезпечують пріоритетний розвиток
нового науково-технічного напрямку в Англії.
Потрібно сказати, що цей вид діяльності директорату дуже
скоро увінчався успіхом, оскільки йому дозволялося не тільки використовувати
кваліфікованих фахівців на самих пільгових умовах, але й залучати до роботи
тих, хто вже працював на іноземні фірми. Це була вірна тактика, оскільки робоча
група Королівського товариства, глибоко вивчивши перспективи розвитку
біотехнології в країні, прийшла до висновку: у 1980-1990 роках для успішного
розвитку біотехнології Великобританії знадобиться додатково значна кількість
фахівців.
Життя покаже, що ці прогнози досить точно відобразили
стан справ. Принаймні, в підготовку і перепідготовку кадрів для
біотехнологічної індустрії і однойменної області науки були внесені термінові
зміни: робоча група Королівського товариства визнала недоцільним продовження
читання лекцій з біотехнології для бакалаврів, зате рекомендувала зберегти
існуючу систему додаткового навчання магістрів наук.
Але найрезультативнішим з усіх зроблених робочою групою
дій стало, поза всякими сумнівами, рішення про створення при англійських
університетах двох десятків навчально-дослідних центрів біотехноло-гічного
профілю. Їх «мозковий потенціал» і понині живить всі провідні біотехнологічні
фірми і виробництва Англії.
Не менша турбота про підготовку фахівців у галузі
біотехнології була проявлена і у Франції. Якщо в 1978 році в цій країні над
проблемами нового науково-технічного напрямку працювало всього 200 чоловік, то
вже через кілька років їх було сотні і тисячі. Причому фахівці біотехнологічної
галузі мали таку кваліфікацію, що французькі фірми, на яких вони працювали,
виявилися конкурентоспроможними в боротьбі за ринки збуту з лідерами:
аналогічними підприємствами США і Японії. Основою для такого різкого, якісного
стрибка стали кадри, які пройшли серйозну школу фундаментальних наук.
Одночасно з цим традиційно існуючі у Франції інженерні
школи, а по всій країні створюються спеціалізовані центри: Національний
інститут прикладних досліджень в Тулузі, Технологічний університет в Комп'єні.
Настільки бурхлива діяльність по підготовці фахівців в
галузі біотехнології завершилася вельми несподівано: у країні виявилося їх
більше, ніж потрібно. Випускники центрів, шкіл, курсів не могли знайти собі
роботи і в більшості «пристроювалися» в харчовій промисловості.
Щоправда, дуже скоро таке становище було виправлено і
баланс між потребами біотехнологічних підприємств та кількістю фахівців, що
випускаються широко розгалуженою мережею навчальних закладів, відновився. Більш
того, в процесі налагодження гнучкої кадрової системи був проведений цікавий
експеримент, здійснений університетом в Комп'єні. Суть його полягала в
проходженні студентами піврічної практики, яка передує одержанню диплома на
промисловому підприємстві. У свою чергу, виробництво, застраховане тепер від
того, щоб очікувані ним кадри, виявляться «котом у мішку» і їх доведеться ще
деякий час переучувати, тепер фінансувало університету витрати на покупку
найдорожчого дослідницького обладнання. Робилося це за допомогою укладання
контрактів між навчальними закладами та фірмами (тільки в 1981 році їх сума
склала два мільйони доларів).
Усталена форма співробітництва «університет -
промисловості, промисловість - університету» постійно розвивалася й
удосконалювалася. І дуже скоро обидві зацікавлені сторони дійшли висновку про
необхідність створення спеціалізованого інституту, а пізніше - і інформаційного
банку. Ділові контакти, що встановилися між вищим навчальним закладом та
промисловими підприємствами, породжували нові форми співробітництва, основи якого ґрунтувалися на спільності
економічних інтересів, так що дуже скоро третя частина всіх викладачів
відділення біологічної інженерії університету стала працювати за контрактами на
біотехнологічних підприємствах, завдяки чому виграли знову ж обидві сторони,
адже практика таким викладачам була відома не з чуток.
Потреби нової галузі диктували вищим навчальним закладам
свої умови і темпи підготовки фахівців, стимулюючи відкриття все нових закладів
та відділень при університетах. У ФРН, наприклад, і до біотехнологічного буму
існувала досить розгалужена мережа лабораторій з проблем загальної та
прикладної мікробіології, проте вже на початку 1974 року тут починають
функціонувати нові інститути та відділення при університетах, які
спеціалізуються з проблем нової біотехнології. У найбільших містах країни - Брауншвейзі,
Мюнстері, Дортмунді, Ганновері і т. д. - відкриваються спеціалізовані центри, в
яких проходить навчання практично весь науковий і технічний склад
біотехнологічної науки та індустрії ФРН.
Для підготовки фахівців
нової галузі у колишньому Радянському Союзі у кінці
60-х років ХХ ст. на базі кафедр технічної мікробіології Московського та
Київського технологічних інститутів харчової промисловості було відкрито
кафедри технології мікробіологічних і вітамінних виробництв. Це було зумовлене тим, що,
по-перше, підготовка фахівців для мікробіологічної промисловості повинна
здійснюватися спеціалістами, які мають великий досвід роботи з
мікроорганізмами, і на кафедрах, де є необхідна матеріально-технічна база.
По-друге, робота з мікроорганізмами в промислових умовах вимагала відповідних
інженерних знань. Таке вдале поєднання мікробіології та інженерії стало
можливим у технологічних інститутах харчової промисловості [2].
Отже, Національний університет харчових технологій (колишня назва
Київський технологічний інститут харчової промисловості) був першим і упродовж
більш як двадцяти років залишався єдиним в Україні, який готував спеціалістів
для біотехнологічної галузі (мікробіологічної промисловості).
Перший випуск інженерів-технологів у цьому вищому навчальному закладі (ВНЗ) за спеціальністю 1015 “Технологія мікробіологічних і вітамінних виробництв” у кількості 25 осіб відбувся у 1971 р. У кінці 70-х років ХХ ст. кількість випускників-біотехнологів збільшилася удвічі. Слід відзначити титанічні зусилля викладачів випускової кафедри, які, не маючи на перших порах ніяких підручників і посібників, готували кваліфікованих спеціалістів для мікробіологічної промисловості. З 1982 р. розпочата підготовка інженерів-біотехнологів у Національному університеті “Львівська політехніка” (колишня назва Львівський політехнічний інститут).
У 90-х роках ХХ ст. в Україні підготовку фахівців за спеціальністю “Біотехнологія” стали здійснювати в рамках напряму 0916 “Хімічна технологія та інженерія”. У 1992 р. спеціальність “Біотехнологія” була відкрита у Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”, у другій половині 90-х років – Національному технічному університеті “Харківський політехнічний інститут”, Українському державному хіміко-технологічному університеті (м. Дніпропетровськ), Дніпродзержинсько-му державному технічному університеті.
Починаючи
з 2001 року, у мережі вищих навчальних закладів Україні відкриваються
факультети біотехнології, створюються умови для здобуття вищої освіти
професійно вмотивованій молоді, в навчальний процес впроваджуються інноваційні
педагогічні технології.
З 2001 р. підготовка
інженерів-біотехнологів здійснюється у Національному фармацевтичному
університеті, з 2002 р. – у Національному авіаційному університеті, з 2003 р. –
у Національному аграрному університеті. Отже, нині в Україні дев’ять вищих
навчальних закладів готують фахівців для біотехнологічної галузі: чотири ВНЗ у
Києві, два – у Харкові, по одному – у Львові, Дніпропетровську і
Дніпродзержинську.
У
січні 2003 р. спеціальність “Біотехнологія” виключено з напряму “Хімічна технологія та
інженерія” і створено новий напрям підготовки 0929 “Біотехнологія”, у рамках
якого відкрито спеціальності “Промислова біотехнологія”, “Біотехнологія
біологічно активних речовин” і “Екобіотехнологія”. У березні 2006 р.
Міністерством освіти і науки України затверджено галузеві стандарти
(освітньо-професійна програма і освітньо-кваліфікаційна характеристика)
підготовки бакалавра за напрямом 0929 “Біотехнологія”.
Сьогодні в Україні фахівців і
професіоналів біотехнологів готують за двома освітньо-кваліфікаційними рівнями:
I кваліфікаційно-освітній
рівень: "бакалавр" (рівень освіти — базова вища освіта, кваліфікація —
фахівець з біотехнології);
II кваліфікаційно-освітній рівень з рівнем освіти — повна вища освіта:
"магістр" (кваліфікація — магістр
біотехнології, викладач ВНЗ, інженер-дослідник-біотехнолог);
"спеціаліст" (кваліфікація — інженер-біотехнолог).
Згідно з
Класифікатором професій ДК-03 та Доповненням №6 професія фахівців та професіоналів з біотехнології — біотехнолог з відповідними посадами.
Магістрів і
спеціалістів біотехнологів готують за такими спеціальностями: промислова біотехнологія, фармацевтична
біотехнологія, агробіотехнологія, екобіотехнологія та біоенергетика, молекулярна біотехнологія.
Необхідність розробки, впровадження і
розвитку освітніх біотехнологічних програм підготовки магістрів зумовлена
прагненням інтеграції України з
Європейським Союзом, входженням до Світової організації торгівлі і сприйнятті її світовою спільнотою
як держави, яка не лише
демонструє схильність керівництва до екологічних пріоритетів біологічної безпеки, а й формує
багаторівневий освітній простір для сталого розвитку, забезпечує підготовку біотехнологів,
компетентних професіоналів у різних напрямах біотехнологічної діяльності,
здатних дотримуватися вимог цивілізованого бізнесу, сприяти відповідності якості продукції АПК та процесу її виробництва, переробки,
згідно з міжнародними стандартами без шкоди для довкілля і життя людей [3].
Біотехнологія — це саме та
дисципліна, яка, як фізика в середині минулого століття, визначає сьогодні
науково-технічний прогрес. У всьому світі на межі століть вона бурхливо
розвивається, в неї вкладаються величезні кошти. Україна
належить до країн, для яких розвиток біотехнології є вкрай актуальним. З огляду
на це розроблення саме тієї проблематики, якою займається ця науково-технічна
галузь, набуває для України дедалі більшої ваги. Тому підготовка кадрів для біотехнології повинна стати
одним з пріоритетів у сфері освіти.
Використана
література:
1. Вакула
В. Л. Биотехнология: что это такое? - М. : Молодая гвардия, 1989.
- 101 с.
2. Степко М. Вища
технічна освіта і наука Україна як фактори суспільного розвитку // Вища школа
– №5-6. – 2004. – С.46.
3.Мельничук М.Д., Рідей Н.М. Організація підготовки
бакалаврів і магістрів за напрямом «Біотехнологія» в НУБІП України / Мельничук М.Д. //Науковий
вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України.
2009. — Вип. 134. – С. 69 –71.