Чернівецький національний університет імені Юрія
Федьковича
Виховання ставлення до власного здоров’я в умовах сучасного закладу освіти
Напрямками реалізації змісту освітньої
програми “Здоров’я і фізична культура” є формування засад для всебічного
розвитку учнів; підвищення рівня фізичної підготовленості, формування і
поліпшення основних життєво важливих рухових навичок, умінь та пов’язаних з
ними знань; підготовка до повноцінного життя в природних, техногенних та
соціальних умовах; до безпечної трудової діяльності та надання першої допомоги;
до захисту Вітчизни та вибору професії (Державний стандарт базової і повної
загальної середньої освіти, 2004).
Національна
доктрина розвитку освіти в розділі „Освіта і фізичне виховання – основа для забезпечення
здоров'я громадян” визначає пріоритетним завданням системи освіти виховання
людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров'я і здоров'я
оточуючих як до найвищої суспільної цінності.
Головними напрямами
фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності визначені забезпечення та
розвиток фізичного і морального здоров'я, комплексного підходу до формування
розумових і фізичних якостей особистості, вдосконалення фізичної та
психологічної підготовки до активного життя і професійної діяльності на
принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості,
систематичності та безперервності цього процесу тощо.
Аналіз досліджень В. Вінника, П. Дуркіна, В.
Кінденко, Л. Лубишева, В.
Пономарчук, В. Приходько, С. Сичова показав, що для виконання поставлених
завдань необхідно формувати знання з фізичної культури, позитивні мотиви та
потребу до цих занять, виховувати бажання систематично займатися фізичною
культурою та отримувати задоволення від цього.
Першою сходинкою у вирішенні поставлених
завдань є формування знань з фізичної культури. Знання є основним компонент
змісту освіти з фізичної культури особистості. Вони є рівнем інформації, за
допомогою якого формується свідоме ставлення до процесів і явищ, що
закріплюється в пам’яті людини (С. Голевин). Знання формуються в процесі
свідомої діяльності людини у вигляді фактів, уявлень, понять і закономірностей.
У системі загальноосвітньої школи знання з
фізичної культури є складовою процесу фізичного виховання, підґрунтям
підвищення мотивації та інтересу до занять фізичною культурою. В системі
шкільної освіти вони набувають загального довідково-інформаційного характеру
(Л. Зав’ялов, М. Зубаль, Ю.
Перевощиков, А. Шевченко, Б. Шиян).
Зміст і обсяг теоретико-методичного матеріалу
з фізичної культури, яким повинні володіти учні, визначається навчальною
програмою “Основи здоров’я і фізична культура” (2001), а важливість його
викладання наголошують навчально-методичні посібники та підручники В.Г.
Ареф’єва (1996, 1997), Б.А. Ашмаріна
(1990), А.А. Гужаловського (1986), К.Б. Кофмана (1998), Т.Ю. Круцевич (2003), Л.П. Матвєєва
(1991), В.Ф. Новосельського (1989), Г.М.
Шамардіної (2004) і Б.М. Шияна (1996, 2001). Підвищенню ефективності формування
знань з фізичної культури учнів молодшої школи присвячено праці Н.В. Москаленко
(2001, 2002), середньої школи – В.П.Кінденко (1999, 2000). Проте й зараз
недостатньо дослідженими є шляхи формування теоретико-методичних знань в учнів
старшої школи, а саме загальних та спеціальних знань теоретичного, методичного
та практичного рівнів. Сукупність цих знань впливає на педагогічні,
психологічні та медичні знання, які збагачують духовне та фізичне життя
особистості, формують особливе ставлення до здоров’я та здорового способу
життя.
Метою реалізації освітньої галузі „Здоров'я і фізична культура” є
формування основи для забезпечення і всебічного розвитку здоров'я учнів, підвищення рівня фізичної
підготовленості, формування і поліпшення основних життєво важливих рухових
навичок, умінь і пов'язаних з ними знань.
Основою для формування переконання в
необхідності самостійних занять фізичними вправами є знання про значення занять
для всебічного розвитку, підвищення фізичної і розумової працездатності,
виховання моральних і вольових якостей. Одних тільки фізичних вправ недостатньо
для виховання в дітей справжньої особистої фізичної культури з широким
розумінням її суті та закономірностей.
Саме на основі набутих школярами знань
досягається усвідомлене опанування рухових дій. І навпаки, неусвідомлене
виконання вправ – одна з основних причин, що не дає змоги зробити фізичну
культуру супутником життя, сформувати звичку до щоденної рухової діяльності.
Аналіз досвіду роботи вчителів фізичного
виховання шкіл м. Чернівці, дає можливість визначити обсяг знань про збереження
власного здоров'я як важливого компоненту загальнолюдської культури. Учителі
самостійно визначають обсяг цих знань і систематизують їх з метою: сформувати
таку систему знань, котра б відповідала сучасним тенденціям; конкретизувати
тематику, відповідно до освітніх завдань і вікових особливостей учнів;
врахувати можливість реалізації теоретичного матеріалу (обсяг, складність) в
умовах шкільного уроку; передбачити способи поетапного контролю і повторення
теоретичного матеріалу, що підлягає засвоєнню.
Специфічним аспектом уроку фізичної культури
визначено той факт, що на ньому учитель говорить значно менше, ніж на інших
уроках. Тим важливіше значення кожного вчительського слова, його предметність і
відповідність завданням, висунутим у ході фізкультурних занять. Наприклад, під
час виконання учнями фізичних вправ на підтримання постави доцільно підкреслити,
що неправильна постава не тільки неестетична, а й змінює форму та об'єм грудної
клітки, внаслідок чого внутрішні органи і системи організму працюють у
ненормальних умовах, що ускладнює їхній розвиток і функціонування, може призвести
до захворювань. Вивчаючи стрибки в довжину, необхідно нагадати, що дальність
стрибка залежить від швидкості розбігу, кута вильоту і положення тіла в
повітрі. Ці пояснення ілюструють наочно, власним прикладом або вдалим
виконанням учня.
Отже, знання
набувають прикладного характеру, і
це одна з їх особливостей у процесі фізичного виховання. Засвоєні знання
повинні допомагати учням опановувати вправи, досягати певного рівня розвитку
фізичних якостей і підготовленості, стати опорою у самостійних заняттях. Для
цього доза знань повинна відповідати конкретній дозі практичного матеріалу.
Важливе значення у формуванні переконань має
власний досвід учнів, для набуття якого доцільно створювати ситуації, котрі
спонукають учнів до засвоєння знань. Наступним результатом вивчення означеного
досвіду роботи вбачаємо орієнтовний обсяг знань учнів, чим можуть скористатися
молоді вчителі.
Водночас треба пам'ятати, що знання, як і
весь процес фізичного виховання, повинні бути індивідуалізовані за обсягом і
змістом, а їхнє засвоєння, повинно сприяти постановці завдань, які мають
значення особисто для кожного учня, і вирішення яких активізує його пізнавальну
активність.
У практиці широко використовують різноманітні
прийоми формування знань. Це –
бесіди, коментування, супроводжуюче пояснення, опис, вказівки, розбори,
обговорення тощо. Перед бесідами, як звичайно, вивчають рухові дії. Виправлення
помилок супроводжується вказівками, і це сприяє нагромадженню необхідної
інформації в пам'яті дітей.
Правила самоконтролю запропоновано вивчати на декількох уроках оптимальними за обсягом дозами
(необхідно залучати знання учнів з відповідних розділів шкільного курсу
біології).
Теоретичну інформацію, де це можливо, бажано
супроводжувати відповідними практичними прийомами. Повтор запропонованих для
засвоєння прийоми самоконтролю розглядаємо як обов'язковий. В подібній ситуації є можливість провести експеримент
щодо вивчення власного стану після певного навантаження.
Підсумковий контроль якості засвоєння знань
доцільно здійснити в ході іспитів і заліків. Пропонуємо такі питання: „Гігієна
спортивного одягу”, „Як зробити штучне дихання?”, „Як тримати власну вагу в
нормі?”, „Основні правила самомасажу”, „Правила складання комплексу вправ для
ранкової зарядки”, „Основні умови високого стрибка” та інші.
Вагомим компонентом набуття визначеної
системи знань сприяють міжпредметні
зв'язки, їхня цінність
полягає ще й у тому, що вони є вдалою основою для об'єднання дій усіх шкільних
педагогів на користь масової фізичної культури. Тут ідеться не тільки про
позакласну роботу, а й про уроки з усіх предметів.
1. Апанасенко
Г.Л. О безопасном уровне здоровья человека / Апанасенко Г.Л. – Асклепийон. –
1996.– № 1-4. – С. 14-16.
2. Апанасенко
Г.Л. О возможности количественной оценки уровня здоровья человека / Апанасенко
Г.Л. // Гигиена и санитария. – 1985. – № 6. – С. 55-58.
3. Брехман И.И.
Введение в валеологию – науку о здоровье / Брехман И.И. – Л: Наука, 1987. – 125
с.
4. Здоровье
человека // 4: Материалы Международного конгресса валеологов / Под ред. проф. В.
В. Колбанова. – СПб.: СПб АППО, 2005. – 279
с.
5. Клюева
Г.А., Резвых И.Г. Диагностическое обеспечение здоровьесберегающего учебного занятия:
Методические рекомендации / Клюева Г.А., Резвых И.Г. – Пермь: Изд-во ПОИПКРО,
2003. – 34 с.
6. Лившиц О.Д.
Диагностика умственной работоспособности детей и подростков в процессе учебной
деятельности: Метод. Пособие / Лившиц О.Д., Лядова Н.В., Меньшикова Л.А. –
Пермь: ПОИПКРО, 1998. – 120 с.
7. Формирование
здорового образа жизни и профилактика социально значимых заболеваний:
Учебно-методическое пособие / Лядова Н.В., Аносова Ю.А., Кожарская В.И., Ослон
В.Н., Мицкевич С.С. – Пермь: ПОИПКРО, 2002. – 272 с.