К. Приходченко¹, В. Приходченко², О. Приходченко²

1 – Донецький національний технічний університет

2 – Донецький національний медичний університет ім. М. Горького

Ефективність виховання молодіжних соціальних груп

Співвідношення між метою виховання та його результатами являє собою ефективність виховання у вузькому розумінні. Уся справа в тому, що виховання в динаміці – це поліфункціональний, багатоцільовий та циклічний процес. Його соціальний ефект за своїм характером різноманітний, прояви його не завжди очевидні. Загальний підхід до розуміння ефективності, коли за головне береться співвідношення між заданим та кінцевим станом об'єкта виховання, не може повністю задовольнити. Поняття ефективності тільки тоді є науковим, практично працюючим, коли виражає суть відповідної виховної системи, розглядаючи її об'ємно, в усій повноті, в параметрах і показниках, які охоплюють усе розмаїття завдань, що стоять перед нею. Ефективність виховання – це співвідношення між метою виховання, результатами, досягнутими у процесі формування особистості, соціальних груп. Наукове управління вихованням вимагає таких характеристик процесу, за допомогою яких він міг би бути оціненим, тобто проблему ефективності не можна вирішити, якщо не мати відповідних критеріїв її оптимізації.

Оптимізація – похідне від латинського слова «оптимальний», що означає «найбільш сприятливий», який дозволяє досягти найкращих результатів.

Специфіка виховної діяльності вносить свої корективи у процедуру оптимізації, проте не виключає самої суті оптимізації – за результатами пошуку найкращого варіанту при раціональних витратах сил, часу, коштів. Разом з тим навчання і виховання, хоча і єдині та нероздільні, але нетотожні, і кожен з цих процесів має певну автономність. Так, у них різні домінують логіки: у навчання – це логіка пізнання, у виховання – це логіка формування відносин. Визнання загальної діяльності основи у навчанні та вихованні дозволило знайти єдиний підхід та інструментарій до підвищення їх ефективності – оптимізаційний підхід.

В. Симонов теоретичним фундаментом методики оптимізації виховного процесу вважає систему принципів та умов, дотримання яких забезпечує найкращі результати при мінімальних витратах педагогічних сил, матеріальних ресурсів і часу навчаючих [1].

М. Поташник під оптимізацією виховного процесу розуміє вибір і здійснення системи заходів, яка дозволяє педагогу отримувати не будь-які, не просто гарні або кращі, ніж раніше, а найвищі можливі для конкретних умов виховні результати без перевантаження педагога і навчаючого терміном навчання у відповідності з цілями, поставленими суспільством перед освітнім закладом [2].

Запропоноване визначення може обумовити сприйняття результату процесу оптимізації як ідеального. Проте ідеальний результат припускає досягнення взагалі найвищих результатів, тобто, стосовно до процесу виховання, наявність у навчаючих вихованості всебічно розвинених і всебічно підготовлених молодих людей. Оптимальний же результат – не взагалі найкращий, а максимально можливий: а) для даних конкурентних умов та можливостей педагогів; б) на даному етапі, тобто з урахуванням реально наявного рівня вихованості; в) виходячи з особливостей зростаючої особистості його реальних можливостей; г) з урахуванням реальних умінь, навичок, особливостей конкретного педагога або педагогічного колективу.

Необхідність аналізу з наукових позицій співвідношення понять «ефективність» та «оптимізація» обумовлена ототожненням їх не тільки один з одним, але і з поняттями «раціоналізація», «модернізація», «удосконалення», «інтенсифікація». Раціоналізація процесу виховання передбачає більш доцільну його організацію, поліпшення його структури.

Модернізація означає оновлення змісту, форм, методів виховання, залучення їх у відповідність до сучасних вимог. Вдосконалення може бути здійснене за рахунок раціоналізації та модернізації і завжди означає часткове поліпшення виборчого процесу. Ефективність виховання, як правило, ототожнюється з підвищенням його результативності, часто незалежно від того, яким шляхом були досягнуті більш високі результати. Оптимізація ж припускає досягнення ефективності не будь-якими засобами, а найбільш вигідними для конкретної ситуації комплексом заходів. Крім того, ефективність не вимагає досягнення максимально можливої якості, а для оптимізації це обов'язкова умова. Співвідношення суті понять «ефективність виховного процесу» та «оптимізація виховного процесу» дозволяє зробити висновок про те, що ефективність є одна із складових його оптимізації.

Поняття «навчання», «виховання» та «розвиток» в сукупності складають понятійне поле інтегративної категорії «освіта». Отже, на семантичному рівні ефективність виховного процесу в освітніх закладах розглядається як процес формування особистості, може бути найкращим чином виявлена шляхом співвіднесення досліджуваного поняття з базовим поняттям «ефективність освіти».

У ряді наукових досліджень останніх років особливий інтерес викликає точка зору С. А. Батишева, що висуває як пріоритетні умови даної ефективності здійснення комплексного підходу до організації виховного процесу за допомогою реалізації обґрунтованої програми виховної діяльності, розробленої на основі прогностичної соціально-психологічної моделі і сучасного вихованця. Ретроспективний аналіз розглянутої проблеми свідчить про те, що на всіх етапах її розвитку особлива увага в педагогічній науці приділялася вивченню особистості як необхідній умові досліджуваної ефективності (Е. Зеер, Л. Зюбіна, Г. Карпова, А. Кочетов та ін.).

Таким чином, проаналізувавши різні точки зору, обрали в якості опорного для трактування поняття ефективності освіти визначення, що дається П. Підкасистим. Ефективність освіти розглядається вченим як оціночна категорія, яка характеризує результат освітньої діяльності за критерієм їх відповідності поставленим цілям [3]. Виховний процес у сучасних освітніх закладах розглядається як динамічна сукупність послідовних взаємодій педагога та навчаючого, спрямованих на формування особистості майбутнього та досягнення належного рівня його вихованості, що відповідає вимогам сучасного суспільства.

Література

1. Симонов В. П. Диагностика личности и профессионального мастерства преподавателя : учебное пособие для студентов педвузов, учителей и слушателей ФПШ / В. П. Симонов. – М., 1995. – 150 с.

2. Поташник М. М. Педагогічна творчість: проблеми розвитку та досвід / М. М. Поташник. – К., 1998. – 234 с.

3. Приходченко К. І. Дослідження взаємозалежних компонентів творчого освітньо-виховного середовища як полікультурної виховної системи / К. І. Приходченко // Наука. Релігія. Суспільство. – 2010. – № 3. – С. 232–236.

4. Приходченко К. І. Виховний вплив як невід'ємний фактор творчого освітньо-виховного середовища / К. І. Приходченко // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : збірник наукових праць / Ред. кол. : Т. І. Сущенко (голов. ред) та ін. – Запоріжжя, 2007. –Вісн. 43. – С. 242–247.

5. Приходченко К. І. Виховання як система / К. І. Приходченко // Теоретико-практичні аспекти виховної роботи в закладах інтернатного типу. – К., 2010. – С. 87–101.

6. Приходченко К. І. Виховання як складна динамічна система / К. І. Приходченко // Наука. Релігія. Суспільство : Збірник наукових праць. – 2011. – № 1. – С. 178–185.

7. Приходченко К. І. Організація виховної роботи: навчальний посібник / К. І. Приходченко. – Донецьк, 2011. – 115 с.

8. Сухомлинский В. А. О воспитании / В. А. Сухомлинский. – М. : Полит. литература, 1975. – 269 с.

9. Приходченко К. І. Творче освітньо-виховне середовище : теоретичний і практичний концепти : монографія / К. І. Приходченко. – Донецьк : Ноулідж, 2011. – 384 с.