Позднякова Любов Яківна, вчитель методист

вчитель початкових класів вищої категорії

Артемівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2

Артемівської міської ради Донецької області, Україна

Активізація пізнавальної діяльності учнів

молодшого шкільного віку на уроці

Одним з найбільш важливих якостей сучасної людини є активна розумова діяльність, критичність мислення, пошук нового, бажання і вміння набувати знання самостійно.

Активізація пізнавальної діяльності учнів - одна з актуальних проблем на сучасному рівні розвитку педагогічної теорії і практики.

Педагогічна наука і шкільна практика накопичили чималий досвід застосування методів і організаційних форм, що стимулюють пізнавальні сили учнів. Інтерес до цієї сторони навчання посилився в останні роки. В активізації процесу навчання криються можливості подолання загострення протиріч між вимогами суспільства до початкової освіти і масовим досвідом викладання, між педагогічною теорією і шкільною практикою.

Процес пізнання у молодших школярів не завжди цілеспрямований, в основному нестійкий, епізодічен. Тому необхідно розвивати пізнавальний інтерес, активність молодшого школяра у різних видах його діяльності.

Проблема активізації пізнавальної діяльності стояла перед педагогами завжди. Ще Сократ навчав своїх слухачів вмінню логічно мислити, шукати істину, розмірковуючи. Ж.-Ж. Руссо, щоб учень захотів дізнатися і знайти нове знання, створював для нього спеціальні ситуації, що змушують до пізнавального пошуку. Песталоцці, Дістервега та інші педагоги навчали так, щоб школяр не тільки отримував, але і шукав знання. Проте повною мірою ця проблема отримала розробку в педагогіці Д. Дьюі та вчених XX століття. Дьюі виступав з критикою словесної, книжкової школи, яка дає дитині готові знання, нехтуючи його здатності до діяльності і пізнання. Він пропонував навчання, коли вчитель організує діяльність дітей, в ході якої вони вирішують виникаючі у них проблеми і отримують необхідні їм знання, вчаться ставити завдання, знаходити рішення, застосовувати отримані знання.

Цілісну систему навчання і виховання, що базується на збудженні пізнавального інтересу школярів, на організацію їх спільної зацікавленої діяльності з педагогом, розробляв Ш.А. Амонашвілі.

Школи, писав Ж. Піаже, "повинні готувати людей, які здатні творити нове, а не просто повторювати те, що робили попередні покоління, людей винахідливих, творчих, у яких критичний і гнучкий розум і які не приймають на віру все, що їм пропонують ".

Успіх - найважливіший стимул активної діяльності людини. Цей психологічний феномен особливо яскраво проявляється в дитячому віці, коли інші мотиви і стимули ще нестійкі або слабо виражені. Дитина, слабо встигаюча, відстає від своїх однолітків, швидко втрачає інтерес до навчання і її пізнавальна активність на уроці наближається до нульового рівня. А.В. Сластенін відзначає, що успіх навчання зрештою визначається відношенням школяра до учення, їх прагненням до пізнання, усвідомленим і самостійним придбанням знань, умінь, навичок, їх активністю.

Пізнавальний інтерес формується в процесі навчання через предметний зміст діяльності і складаєються відносини між учасниками навчального процесу. Цьому сприяє широке використання фактора новизни знань, елементів проблемності у навчанні, залученні даних про сучасні досягнення науки і техніки, показ значущості знань, умінь, навичок, організація самостійних робіт творчого характеру, організація взаємонавчання, взаємоконтролю учнів і т.п.

В активному сприйнятті й осмисленні досліджуваного матеріалу велике значення має вміння вчителя надавати цьому матеріалу захоплюючий характер, робити його живим і цікавим. Основним завданням вчителя при організації ефективного навчально-пізнавального процесу є включення в досліджуваний матеріал цікавих моментів, елементів новизни і невідомості, що сприяє розвитку пізнавального інтересу та формуванню пізнавальних потреб.

Необхідно відзначити, що формування пізнавального інтересу до навчання - важливий засіб підвищення якості навчання. Це особливо важливо в початковій школі, коли ще тільки формуються і визначаються постійні інтереси до того чи іншого предмету. Щоб формувати в учнів уміння самостійно поповнювати свої знання, необхідно виховувати в них інтерес до навчання, потребу в знаннях.

Одним з найважливіших факторів розвитку інтересу до навчання є розуміння дітьми необхідності того чи іншого досліджуваного матеріалу. Для розвитку пізнавального інтересу до досліджуваного матеріалу велике значення має методика викладання даного предмету. Тому перед тим як приступити до вивчення якої-небудь теми, вчитель багато часу повинен приділити пошуків активних форм і методів навчання. Змусити вчитися не можна, навчанням треба захопити. І це цілком справедливо. Справжнє співробітництво вчителя і учня можливе лише за умови, що учень буде хотіти робити те, що бажає вчитель. Щоб активізувати пізнавальну діяльність дітей, треба привнести елемент цікавості як у зміст, так і в форму роботи.

Пізнавальна діяльність розвиває логічне мислення, увагу, пам'ять, мову, уяву, підтримує інтерес до навчання. Всі ці процеси взаємопов'язані. Багато педагогів використовують у навчальному процесі різні методичні прийоми: дидактичні ігри, ігрові моменти роботу зі словниками та схемами, введення інтеграції і т.д. Гра - це "дитя праці". Дитина, спостерігаючи за діяльністю дорослих, переносить її в гру.

Гра для молодших школярів - улюблена форма діяльності. У грі, освоюючи ігрові ролі, діти збагачують свій соціальний досвід, вчаться адаптуватися в незнайомих умовах. Інтерес дітей в дидактичній грі переміщається від ігрової дії до розумової задачі.

Дидактична гра є цінним засобом виховання розумової активності дітей, вона активізує психічні процеси, викликає в учнів живий інтерес до процесу пізнання. У ній діти охоче долають значні труднощі, тренують свої сили, розвивають здібності і вміння. Вона допомагає зробити будь-який навчальний матеріал захоплюючим, викликає в учнів глибоке задоволення, створює радісний робочий настрій, полегшує процес засвоєння знань.

Високо оцінюючи значення гри, В.А. Сухомлинський писав: "Без гри немає, і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що запалює вогник допитливості".

У дидактичних іграх дитина порівнює, спостерігає, порівнює, класифікує предмети по тих або інших ознаках, виробляє доступні йому аналіз і синтез, робить узагальнення. Проте не всяка гра має істотне освітнє і виховне значення, а лише та, яка набуває характеру пізнавальної діяльності. Дидактична гра навчає характеру зближує нову, пізнавальну діяльність дитини з вже звичною для нього, полегшуючи перехід від гри до серйозної розумової роботи.

Пізнавальні ігри дають можливість вирішувати відразу цілий ряд завдань навчання і виховання. По-перше, вони таять величезні можливості для розширення обсягу інформації, одержуваної дітьми у ході навчання, і стимулюють важливий процес - перехід від цікавості до допитливості. По-друге, є прекрасним засобом розвитку інтелектуальних творчих здібностей. По-третє, знижують психічні і фізичні навантаження. У пізнавальних іграх немає прямого навчання. Пізнавальна гра - не тільки найбільш доступна форма навчання, але й, що дуже важливо, найбільш бажана дитиною. У грі діти готові вчитися скільки завгодно, практично не втомлюючись і збагачуючись емоційно. По-четверте, в пізнавальних іграх завжди ефективно створюється зона найближчого розвитку, можливість підготувати свідомість для сприйняття нового.

О.С. Газман виділяє наступні вимоги, що пред'являються до використання пізнавальних ігор:

1. Гра повинна відповідати наявним у дітей знань. Завдання, для вирішення яких у дітей немає ніяких знань, не викличуть інтересу і бажання їх вирішувати. Занадто важкі завдання можуть відлякати дитини. Тут особливо важливо дотримуватися вікового підходу та принципу переходу від простого до складного. Тільки в цьому випадку гра буде носити розвиваючий характер.

2. Інтерес до ігор, що вимагають напруженої розумової роботи, є далеко не у всіх дітей, тому пропонувати такі ігри треба тактовно, поступово, не чинячи тиску, щоб гра не сприймалася як умисне навчання. Ігрові ситуації використовуються головним чином для того, щоб діти добре розуміли сенс завдання. Окремі ігрові елементи включаються як надійні стимули інтересу до навчання, виконання конкретного навчального завдання.

Загадкові назви дидактичних ігор допомагають мобілізувати увагу дітей, менше стомлюють, створюють позитивні емоції на уроці і сприяють міцному засвоєнню знань. Але цінність дидактичної гри необхідно визначати не по тому, яку реакцію вона викликає з боку дітей, а треба враховувати, наскільки вона ефективно допомагає вирішувати навчальну задачу стосовно до кожного учня.

Використання дидактичних ігор приносить гарні результати, якщо гра повністю відповідає цілям і задачам уроку й у ній беруть активну участь всі діти. Граючи з захопленням, вони краще засвоюють матеріал, не втомлюються і не втрачають інтересу. В процесі гри у дітей формуються загальні навчальні вміння та навички, зокрема вміння контролю і самоконтролю, формуються такі риси характеру, як взаєморозуміння, відповідальність, чесність.

Пізнавальний інтерес - вищий стимул всього навчального процесу, засіб активізації пізнавальної діяльності учнів. Різноманітність ефективних прийомів пробуджує у дітей інтерес і позитивне ставлення не тільки до результатів, але й самому процесу навчання, до вчителя, впевненість у подоланні труднощів.

Становлення пізнавальних інтересів учнів, виховання активного ставлення до праці відбувається, перш за все, на уроці. Необхідно активізувати пізнавальну діяльність учнів і підвищувати інтерес до навчання на кожному етапі будь-якого уроку, вживаючи для цього різні методи, форми і види роботи: диференційований підхід до дітей, індивідуальну роботу на уроці, різний дидактичний, ілюстративний, роздавальний матеріал, технічні засоби навчання та інші .

Принципово важливо, щоб діти на кожному уроці переживали радість відкриття, щоб у них формувалася віра в свої сили і пізнавальний інтерес. Інтерес і успішність навчання - ось ті основні параметри, які визначають повноцінне інтелектуальне і фізіологічний розвиток, а значить, і якість роботи вчителя.

Учень працює на уроці з інтересом, якщо він виконує посильні для нього завдання. Однією з причин небажання вчитися полягає саме в тому, що дитині на уроках пропонують завдання, до виконання яких він ще не готовий, з якими впоратися не може. Отже, треба добре знати індивідуальні особливості дітей. Завдання педагога полягає у необхідності допомогти кожному учневі самоствердитися, шукати і знаходити власні шляхи отримання відповіді на запитання задачі.

Створення нестандартних ситуацій на уроці сприяє розвитку пізнавального інтересу й уваги до навчального матеріалу, активності учнів і зняттю втоми. Найбільш часто застосовуються в практиці роботи вчителів урок-казка, урок-конкурс, урок-подорож, урок-гра. Кожен з цих уроків має ряд своїх особливостей, але всі вони дозволяють створити атмосферу доброзичливості, запалити вогник допитливості, що, в кінцевому рахунку, полегшує процес засвоєння знань. Ще одним методом активізації пізнавальної діяльності є здійснення інтеграції.

Інтеграція - процес зближення і зв'язку наук, що відбувається поруч із процесами диференціації. Він являє собою високу форму втілення міжпредметних зв'язків на якісно новому щаблі навчання. Такий процес навчання під впливом цілеспрямовано здійснюваних міжпредметних зв'язків позначається на його результативності: знання набувають якості системності, уміння стають узагальненими, комплексними, посилюється світоглядна спрямованість пізнавальних інтересів учнів, ефективніше формується їхня впевненість і досягається всебічний розвиток особистості.

Таким чином, активізація пізнавальної діяльності учнів на уроці - один з основних напрямів вдосконалення навчально-виховного процесу в школі. Свідоме і міцне засвоєння знань учнів проходить у процесі їх активної розумової діяльності. Тому роботу на кожному уроці слід організувати так, щоб навчальний матеріал ставав предметом активних дій учня.

Молодший шкільний вік - це вік, коли емоції відіграють чи не найважливішу роль у розвитку особистості. Тому першорядне значення мають прийоми активізації пізнавальної діяльності, індивідуальний підхід, дозування складності завдань, що дозволяють створити ситуацію успіху для кожної дитини. Кожна дитина повинна просуватися вперед своїм темпом і з постійним успіхом. Успішність навчання повинна досягатися за рахунок формування у дітей бажання та вміння долати труднощі, створення атмосфери захопленості і доброзичливості.

Багато педагогів - практиків не вважають за необхідне поєднувати методи навчання та використовують постійний набір прийомів. Але провідні педагоги і психологи відзначають, що одноманітна діяльність гальмує пізнавальну активність. Виконання однотипних вправ, звичайно, сприяє засвоєнню знань, умінь, навичок, але має і негативний ефект. Пізнавальна активність в цьому випадку висока лише в момент ознайомлення з новим, далі вона поступово знижується: пропадає інтерес, розсіюється увага, зростає кількість помилок.

Таким чином, головним завданням вчителя є така побудова освітнього процесу, при якому між усіма етапами учні змогли б встановити тісні взаємозв'язки і змогли б побачити кінцевий результат своєї праці. Отже, педагогу необхідно намагатися максимально наблизити вивчення програмного матеріалу до життя, зробити процес навчання більш емоційним і цікавим. Це дозволить пробудити в учнів молодшого шкільного віку інтерес до нового, бажання пізнавати світ і, враховуючи психологічні особливості дітей, допомагати їм краще і легше засвоювати навчальний матеріал.