К.філос.н. Данилова Т.В.

Кириленко О., студент 2 курсу факультету комп’ютерних наук і економічної кібернетики

Національний університет біоресурсів та природокористування, Україна

Актуальні проблеми гендерної рівності в сучасній Україні

Моральність народів залежить від поваги до жінки

В.Гумбольдт

У другій половині ХХ століття відбулася стрімка зміна місця і ролі жінки у всіх сферах суспільної життєдіяльності. Вона посіла вагоме місце в економіці, політиці, культурі. Тривала боротьба жінок за рівноправність призвела до певних змін суспільної свідомості в поглядах на роль жінки, але, незважаючи на це, фактичну рівноправність не досягнуто. Хоча сьогодні скасовано багато заборон, які існували раніше, їх скасування не внесло остаточних змін щодо реального гарантування прав жінки. Як і раніше, вона багато в чому залишається підпорядкованою чоловікові. Громадянські свободи й подалі будуть абстрактними поняттями, якщо вони не підкріплюватимуться дійсною реалізацією жінкою своїх власних життєвих проектів, її самоствердженням як суб’єкта.

Згідно доповіді Організації Об’єднаних Націй, число представників сильної статі в світі на 75 мільйонів вище, хоча на європейському континенті переважають жінки. У найбільш густонаселених країнах Китаї та Індії співвідношення статей становить, відповідно, 108 і 107 чоловіків на 100 жінок. У Пакистані та Бангладеш - 106 чоловіків на 102 жінки. При цьому з 192 глав держав у 2009 році представниць прекрасної статі було всього 11. У 2008 році в урядовій сфері в різних країнах працювало в середньому 17 відсотків жінок (у порівнянні з 8 відсотками в 1998 році). У парламентах представництво жінок ледь дотягує до 30 відсотків від загальної кількості депутатів, та й то лише в 23 країнах. У 2009 році з 500 найбільших корпорацій в світі жінки очолювали лише 13. Незалежно від освіти винагороди у чоловіків і жінок, як і раніше, не є рівними. Зарплати жінок складають в середньому від 70 до 90 відсотків від зарплат чоловіків; представниці прекрасної статі рідко займають відповідальні пости. При цьому жінки у всьому світі зазнають фізичного, сексуального, психологічного та економічного насильства. Отже, нерівність між статями в світі зберігається [1]. За допомогою цієї доповіді ООН наочно продемонструвала проблему гендерної нерівності чоловіків і жінок.

Взагалі, що таке гендер і звідки походить це поняття? Відповісти на це питання досить важко. Є декілька думок щодо першої згадки про саме слово «гендер»:

поняття «гендер» було вжито британським соціологом, феміністкою і письменницею Енн Оклей в 70-ті роки ХХ ст. для визначення соціальної статі людини на відміну від біологічної. Це соціально-рольовий статус, який визначає соціальні можливості особи кожної статі в освіті, професійній діяльності, доступі до влади, сімейних ролях. Ґендер має соціальний і правовий аспекти [2];

термін «гендер» - соціальна стать - було введено у науковий обіг американським психоаналітиком Робертом Столлером наприкінці 60-х років ХХ ст. [3];

на думку Пушкарьової Н.Л., у філософії гендерним концепціям передували такі напрямки як теорія соціального конструювання, теорія соціалізації Т.Парсонса і Р. Бейлса та теорія інтеракціонізму І. Гоффмана [4].

Отже, гендер визначається концепцією завдань, функцій і ролей, призначених певним соціумом жінкам і чоловікам в їх суспільному і особистому житті. Відповідно, гендерна рівність передбачає рівне володіння жінками і чоловіками соціально цінними благами, можливостями, ресурсами і винагородами. Гендерна рівність означає не те, що чоловіки і жінки стають однаковими, а те, що їх можливості і життєві шанси є рівними.

Незважаючи на те, що поняття гендер введено в науку досить недавно, проблеми гендерної рівності існували вже до появи самого терміну. У різний час і в різних країнах декларувалося, що жінки як соціальна група займають несправедливе, підлегле становище в суспільстві і не мають основних громадянських і політичних прав. Достатньо згадати твори Пулена де ля Барра, Мері Естелл, Афри Бенн, Мері Уолстоункрафт, «Декларацію прав жінки і громадянки» Олімпії де Гуж, суфражизм, роботи представниць ліберального, соціалістичного і радикального фемінізму, численні жіночі рухи.

Хоча міжнародні і національні законодавчі акти виходять з принципу рівноправності, на практиці жінки не є рівноправними в суспільному житті і діяльності. Спостерігається яскраво виражене протиріччя між новими потребами і відсутністю в суспільстві умов для їх задоволення. Все частіше постає питання про місце жінки в сучасному світі, про перспективи її становлення як рівноправного стратегічного партнера в суспільному розвитку, в якому чоловік і жінка виступають єдиною системою, взаємодіють і доповнюють один одного, в якому рівність двох статей – це питання рівності людського існування [5].

Проблема гендерної справедливості не обминула і Україну. На Всесвітньому самміті тисячоліття ООН, який відбувся в 2000 р., було визначено основні цілі розвитку на новий період. Україна стала однією з 189 країн-членів ООН, що взяла на себе ряд зобов’язань до 2015 р., серед яких і забезпечення рівності жінок і чоловіків. Сьогодні основною проблемою є декларативний характер гендерної рівності та формальність прав жінок. Реальна ситуація багато в чому є прямо протилежною правовим нормам.

Серед найманих працівників показником дискримiнацiї є рiвень заробiтної плати. Жiнки, виконуючи однаковий, а iнодi i бiльший обсяг роботи в порiвняннi з чоловiками, отримують меншу заробiтну платню. Майже в усiх галузях народного господарства жiнки займають низькооплачуванi посади. При працевлаштуваннi у жiнок менше шансiв отримати вакантне мiсце, нiж у чоловiкiв. До того ж, нерідко роботодавець зазначає, що конкурс оголошується виключно для чоловiкiв. Така очевидна нерiвнiсть позицiй жiнок та чоловiкiв на ринку працi призвела до фемiнiзацiї бiдностi [6].

Викликає серйозну стурбованість гендерна нерівність у сфері політики. Якщо простежити тенденції останніх 20 років (з моменту набуття Україною незалежності), ситуація з представленням жінок в політиці змінювалася на краще дуже повільно, а результати останніх виборів до Верховної Ради взагалі продемонстрували негативну тенденцію. За часткою жінок у парламенті Україна посідає 115-е місце у переліку 137 країн світу і має передостаннє місце за цим показником у країнах регіону ОБСЄ [7]. Низьке представництво і незначна участь жінок у політичних процесах і процесах ухвалення рішень є серйозним викликом демократії, оскільки понад 50 відсотків громадян фактично усунено від участі у державному управлінні [8].

Особливої гостроти набула проблема насильства над жінками. Голова підкомітету з міжнародно-правових питань з гендерної політики Комітету Верховної Ради з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Олена Бондаренко повідомила, що, за офіційними даними, в Україні щороку внаслідок побутового насильства гине понад тисячу жінок. На думку голови Правління Інформаційно-консультативного жіночого центру Олени Суслової, сьогодні в Україні спостерігається явище феміциду – системної практики винищення жінок. Експерт переконана, що в Україні дівчаток виховують у боязні та покорі до чоловіків, тому «не можна чекати від них, що вони скажіть «ні», коли вони захочуть сказати «ні» [9]. О.Бондаренко закликала українську владу звернути увагу на дану проблему і захистити права жінки.

У травні 2011 р. в результаті довготривалої діяльності жіночих груп Рада Європи нарешті прийняла Конвенцію про запобігання та боротьбу з насильством щодо жінок та насильством у сім’ї [10]. Конвенція є першим юридично зобов'язуючим документом в Європі, що вимагає від уряду вжити заходів щодо запобігання, припинення і покарання насильства над жінками. Конвенція набуває чинності лише за умови, якщо 10 країн - членів Ради Європи підпишуть і ратифікують її. На даний момент 18 країн підписали Конвенцію, і тільки Туреччина її ратифікувала. 7 листопада 2011 р. міністр закордонних справ К. Грищенко від імені України підписав Конвенцію, таким чином, Україна стала 17-ю державою, яка приєдналася до неї, але, на жаль, ще не ратифікувала її.

Причинами гендерної нерівності в українському суспільстві є: стереотипи масової свідомості, котрі розглядають жінку як слабку у порівнянні з чоловіком істоту, яка є другорядною у політичному, економічному, соціальному та приватному житті; кризова економічна ситуація, безробіття, що часто перетворює від народження вільну істоту на «живий товар»; слаборозвинене громадянське суспільство, низьке представництво жінок у владних структурах, пасивність жіночих організацій і кожної окремої жінки у відстоюванні своїх прав і свобод; традиційне, патріархатне, почасти неусвідомлюване зверхнє ставлення частини представників чоловічої статі до жінок, що ще більше закріплює гендерну асиметрію.

Все це є викликом сучасному українському суспільству і державі та потребує негайних адекватних дій. Необхідним є приведення українського законодавства у відповідність до конституційних принципів рівності та європейських норм; здійснення інвентаризації законів та підзаконних актів на підставі ґендерних експертиз; вироблення особливих антидискримінаційних норм і санкцій за порушення ґендерного законодавства; встановлення спеціальних гарантій та санкцій за порушення принципу рівних можливостей на ринку праці; введення спеціальних заходів для забезпечення паритетного представництва жінок і чоловіків на всіх рівнях прийняття рішень, при кадрових призначеннях на державні посади; проведення спеціальних інформаційних кампаній; розвиток та інституціалізація ґендерних досліджень та ґендерної освіти на всіх етапах її набуття;організація державної звітності та посилення громадського контролю за виконанням міжнародних зобов’язань та задекларованих принципів рівності прав та можливостей жінок і чоловіків [6]. В ХХІ ст. питання гендерної справедливості має стати пріоритетним на всіх рівнях. Для забезпечення суттєвих змін йому необхідно приділити особливу увагу і розробити більш узгоджений, стратегічний підхід з боку всіх учасників, включаючи уряд, світове співтовариство і громадянське суспільство. «Є одна універсальна істина, яку можна застосувати до всіх країн, культур і громад, - висловився Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй Пан Гі Мун, - насильство щодо жінок ні за яких обставин не може стати прийнятним, виправданим або терпимим».

Література

1. Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.inright.ru/news/nation/20101020/id_4840/

2. Oakley, A. Sex, Gender and Society. – Ashgate Publishing, 1985. – 220 p.

3. Stoller, R. Sex and Gender: The developmentof Masculinity and Femininity. – Karnac Books, 1994. – 383 p.

4. Пушкарьова Н.Л. Як змусити заговорити підлогу ... // Етнографічний огляд. – 2007. - № 2. - с. 31

5. Горбаткова А.Н. Основные тенденции развития женского движения в европейский странах в 70 - 80-е гг. XX в. // [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://www.dissercat.com/content/osnovnye-tendentsii-razvitiya-zhenskogo-dvizheniya-v-evropeiskikh-stranakh-v-70-80-e-gg-khkh

6. Гендер: різні, але рівні! Гендер як один з базових вимірів соціальної структури суспільства // Інформаційно-аналітичне видання. – К., 2007 – 20 с.

7. Women in national parliaments. Situation as of 31 March 2011 // [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ipu.org/wmn-e/classif.htm.

8. Участь жінок у політиці та процесі прийняття рішень в Україні. Стратегії впливу. – К.: Український жіночий фонд, 2011 – 39 с.

9. [Электронний ресурс] – Режим доступу: http://fakty.ictv.ua/ua/index/read-news/id/1444780]

10. Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.conventions.coe.int/Treaty/EN/Treaties/Word/210.doc