Ольга
Зелінська
Луцький національний технічний
університет
м. Луцьк
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ІНТЕГРАЦІЇ
УКРАЇНИ В
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
Розпад СРСР і
проголошення незалежності України, докорінні зміни в геополітичному просторі
Східної Європи поставили перед новим українським керівництвом нагальне завдання
– розробити власну геополітичну стратегію. Цілком
виправдано був визначений курс на встановлення і розвиток стосунків України з
європейськими країнами, входження в європейські економічні і політичні
структури. Тому
на сьогодні цей курс є домінантою
внутрішньої та зовнішньої державної політики.
Відносини України з Європейським Союзом у
сучасній зовнішньо- і внутрішньополітичній ситуації мають для неї винятково
важливе значення. Йдеться не просто про більш-менш активні контакти з одним із
найавторитетніших зарубіжних партнерів, але й про можливість здійснення
Україною стратегічного вибору на перспективу, від якого залежатимуть місце і
роль нашої держави у новій системі міжнародних відносин, у тому числі
економічних і валютно-фінансових.
Перший крок у практичній реалізації
стратегічного завдання української політики щодо європейської інтеграції було
зроблено 14.06.1994 р. у Люксембурзі підписанням Угоди про партнерство і
співробітництво (УПС), а також залучення держави до співробітництва у сфері
зовнішньої політики та політики безпеки ЄС. Зовнішньо-політичним пріоритетом
України було визначено набуття статусу асоційованого члена ЄС. На основі
Стратегії інтеграції було розроблено загальнонаціональну програму заходів з інтеграції
України до ЄС, затверджену Указом Президента України від 14.09.2000 р., та
низку відповідних галузевих програм.
Щодо власне
валютно-фінансових аспектів інтеграції України до Європейського Союзу, то у
1992 р. у Маастрихті було сформульовано основні вимоги до країн, які бажають
приєднатися до Європейського валютного союзу (”Маастрихтські критерії”). Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС
передбачають:
• стабільність цін: середній річний рівень
інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС
із найкращими показниками і не може бути вищий за 1,5 %;
• “бездефіцитність бюджету”: внутрішній
борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній — 3 %;
• збалансованість процентних ставок: їхній
середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень
країн ЄС із кращими показниками і не може бути вищий за 20 %;
• стабільність валютних курсів: валюта
окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати
нормам ЄС,
Порівняння зазначених критеріїв з
параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний
характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду
як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її
грошово-кредитної та валютної сфер. Переважна більшість показників
валютно-фінансового розвитку України відповідає цим критеріям. Разом з тим,
аналіз окремих макроекономічних показників свідчить про невисокий рівень
економічного розвитку України в цілому, значне відставання за рівнем ВВП на
душу населення, відносно невелику частку країн ЄС в експорті Україні порівняно
з іншими країнами — сусідами ЄС, низький рівень прямих іноземних інвестицій і
значний рівень інфляції. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки
від країн ЄС, а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна
якісних і кількісних показників соціально-економічного розвитку України є
головною передумовою зміни економічної моделі співробітництва України з ЄС.
Зважаючи не те, що Україна набула статусу
безпосереднього сусіда розширеного Європейського Союзу, особливо важливого
значення набуває оновлення стратегії розвитку транскордонного співробітництва,
заснованої на європейських принципах.
В Україні є достатнє правове підґрунтя для
транскордонного співробітництва — це і міжнародні акти, до яких приєдналась
Україна, і Закон України “Про транскордонне співробітництво”. Проте його
розвиток гальмується відсутністю комплексного підходу до організації співпраці,
побудованої на балансі національних і регіональних інтересів.
Головним інструментом євроінтеграції є
внутрішні перетворення. Їхній зміст
визначають три вектори: політичний (розвиток демократичних інститутів для
забезпечення верховенства права, свободи ЗМІ, дотримання прав людини тощо),
економічний (створення конкурентоспроможної ринкової економіки) і правовий
(адаптація українського законодавства до законодавства ЄС).
Важливим євроінтеграційним завданням є
адаптація українського законодавства до норм і стандартів ЄС та ефективне
впровадження їх у практику. В Україні загалом сформовано нормативно-правову
базу й інституційний механізм адаптації. Тому на часі завершення цього процесу
та наступна імплементація законодавчих актів.
На сьогоднішній день Україна співпрацює з ЄС на партнерських засадах,
формуючи передумови для поступового входження до європейської спільноти.
Важливим кроком на цьому шляху стало прийняття Плану дій Україна — ЄС у рамках
Європейської політики сусідства. Своєчасне та якісне виконання Плану дій дасть змогу створити
передумови для нового формату двосторонніх відносин — нової Угоди про
партнерство і співробітництво. Саме у ній і мають бути окреслені питання щодо
перспектив членства України в ЄС. Підготовка цього документа розпочалася ще у 2006 р.
Таким чином, Україна перебуває на
важливому етапі — пошуку свого місця в новій системі міжнародної спільноти,
побудові нових відносин з європейськими структурами. Велика держава Україна має
вигідне геополітичне положення і всі умови для сталого розвитку. Досягти цього
можливо тільки за чітко спрямованої, виваженої політики, створення чіткої
законодавчої та нормативно-правової бази, відповідних інституцій, які
відкривають широкі можливості для реалізації планів економічного і соціального
розвитку, національної безпеки і дасть змогу посісти нашій державі гідне місце
у Європейській спільноті незалежних держав.