Право/11. Криминалістика і судова експертиза

Куровська Тетяна Володимирівна

Національний університет державної податкової служби України, Україна

Судовий контроль за забезпеченням прав учасників кримінального процесу при розслідуванні злочинів

Визнання, дотримання і захист прав людини та громадянина – це обов’язок держави, який може бути реалізований передусім через діяльність судової влади. При цьому необхідно виходити з закріпленого Конституцією України правового статусу людини та громадянина, обмеження якого законом і судом можливе лише в тій частині, в якій це необхідно для встановлення істини в кримінальній справі і для здійснення покарання [4, с. 55 ].

Принцип пріоритету прав і свобод людини адресований усім гілкам державної влади і зобов’язує останніх до його дотримання. Однак саме суд, не будучи залежним від кожної гілки влади і володіючи конституційними гарантіями цієї незалежності, виступає як універсальний засіб захисту прав і свобод громадянина [4, с.56].

Цей вид влади відрізняється від законодавчої і виконавчої чотирма аспектами. По–перше, судова влада виявляє свою «ініціативу» опосередковано, тобто діє у відповідь на заяви, скарги, клопотання, матеріали кримінальної справи, що надійшли на її розгляд. Судовий процес може розпочати особа, права якої порушені, або держава в особі прокурора. По – друге, судова діяльність підлягає більш жорстким правилам.

Відповідно до п.3 ст.2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (прийнятий 16 грудня 1966 року і ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року), кожна держава зобов’язана забезпечити будь-якій особі, яка перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для особи, яка його потребує, повинно бути забезпечено державою, її компетентними судовими, виконавчими чи законодавчими органами влади. Серед засобів захисту суб’єктивних прав та свобод людини і громадянина головна роль належить суду. Саме виходячи з цього ст.55 Конституції України передбачено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом [1, ст. 55]. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб.

Судовий захист прав і свобод людини здійснюється в порядку конституційного, цивільного, адміністративного та кримінального судочинства.

Виходячи із закріплених у ст. ст. 21, 22 Конституції гарантій охорони прав і свобод людини, держава зобов’язана забезпечити кожному можливість захищати свої права у суперечці з будь-якими органами і службовими та посадовими особами, у тому числі тими, які здійснюють розслідування в кримінальних справах [1] .

Загальна декларація прав людини проголошує права людини-громадянина, які виражають рівність перед законом усіх суб’єктів права. Ця рівність повинна виявлятися передусім у судових процесах, гарантіях рівноправності перед державними інстанціями або щодо них з боку суспільства.

Необхідно зазначити, що Міжнародний пакт про громадянські і політичні права виділяє три основні напрями здійснення судового контролю за дотриманням прав, гарантованих цим міжнародно-правовим актом, а саме :

1. Право на справедливий суд, яке має два значення: право доступу в суд для визначення юридичних прав та обов’язків людини і право на справедливий суд.

2. Забезпечення встановлених Пактом деяких прав і свобод (наприклад, права на свободу від свавільного втручання в особисте та сімейне життя), досягається також певними гарантіями процедурного характеру.

3. Держави-учасники повинні забезпечити будь-якому громадянину, чиї права і свободи порушені, «ефективний захист незалежно від того, чи були ці порушення вчинені офіційними особами».

Слід, також, погодитися з думкою тих авторів, які вважають, що здійснення судом контролю за законністю і обґрунтованістю дій і рішень органів досудового розслідування є самостійною функцією судової влади, яку здійснюють виключно суди [5, c. 47].

Відтак, норми передусім чинної Конституції України дають підставу для виділення в діяльності судової влади, крім виключної функції правосуддя, ще й контрольну функцію в кримінальному процесі. Йдеться про окрему, самостійну, функцію суду, змістом якої є захист конституційних прав громадян шляхом контролю та перевірки застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з обмеженням цих прав.

Спираючись на дане у юридичній літературі поняття судового контролю взагалі, можна дати наступне визначення цього поняття у кримінальному судочинстві: судовий контроль – це закріплена в Конституції України та кримінально-процесуальному законодавстві діяльність суду, яка реалізується ним у встановленій законом процесуальній формі і спрямована на забезпечення законності дій та рішень органів і посадових осіб, що здійснюють досудове розслідування кримінальної справи[3, с. 302].

Таким чином, значення судового контролю в кримінальному процесі як засобу захисту прав, свобод і законних інтересів особи, полягає в наступному:

1) наданням можливості для звернення обвинуваченому, потерпілому або іншому учаснику кримінального процесу до незалежного і незацікавленого у результатах розгляду суду зі скаргою на дії слідчого чи прокурора, що являє собою важливу гарантію прав та свобод людини від необґрунтованого їх порушення і відіграє роль стримуючого органи слідства фактора;

2) судовий контроль забезпечує громадянам доступність судового захисту (доступу до правосуддя), можливість швидкого та ефективного відновлення порушеного права;

3) судовий контроль дає можливість запровадити на попередньому слідстві деякі елементи змагальності.

Отже, аналіз наведених міжнародно-правових актів, та актів внутрішнього законодавства дає підставу для висновку, що захист основних прав і свобод людини і громадянина в Україні шляхом здійснення контролю судом за їхнім дотриманням, досяг рівня міжнародних стандартів. Також, в системі юридичних гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина судовий контроль набуває особливого значення для забезпечення дотримання прав учасників кримінального процесу при розслідуванні злочинів.

Література

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України 1996року, № 30.

2. Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві: Закон України від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – №11. – Ст. 51.

3. Гальченко В. Сучасні проблеми захисту прав людини в Україні // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – К.: УАДУ, 2008. – Вип.1– . С. 301-311.

4. Пашков С.М. Правові та організаційні проблеми забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві // Вісник Академії правових наук України. – 2011. – №5. – С. 46-59.

5. Шевчук П.І. Питання про доступність правосуддя та правової допомоги потребує законодавчого вирішення // Вісник Верховного Суду України. – 2010. – № 2 (18). – С. 40-49.