Юськів Н.В.

Навчально-науковий Інституту права та психології

Національного університету “Львівська політехніка”, Львів, Україна

Державна влада у природньо-правовій парадигмі

Серед об’єктивних причин, що здатні породити буттєвість державно-владних відносин первинне місце займають природно-правові константи. Державна влада в онтологічному вимірі не може ототожнюватися з як людський винахід, що з’явився як фактор прогресу суспільства і розвитку людини. Інституційність державно-владних відносин – це безумовно соціальний витвір конкретного суспільства, що проявляється у організації державно-владних інституцій, чіткому механізмі влади, легалізації суб’єктів публічної влади, механізмах і засобах отримання і утримання владних ресурсів тощо.

Мета і сутність державної влади виступає універсальною субстанцією. Це твердження опирається на аксіому про те, що державна влада поза історичний феномен, що існувала на всіх етапах людського буття. Етимологічно зрозуміло, що поняття «державна» вказує на ту владу, що існує в політичній організації постпервісного суспільства. Первісного суспільству, що не знає приватної відповідальності і обумовленому нею соціально-класового поділу, а слідом за ним і держави з відповідними структурами, ні політичне буття, ні політичний простір як одна з основних форм його прояву, не властиві [1, c.70].

З появою державної організації ознакою суспільного буття виступає серед іншого наявність публічної влади, що організовує і керує цим суспільством, створює легальний апарат примусу. Державний устрій історично змінна категорія, однак державна влада онтологічно стійкий якісний показник, наявність якого безпосередньо сутнісно пов’язане з існуванням самої держави. Буття влади пов’язане з природною потребою організації соціального буття соціуму та природною необхідністю захисту свобідної волі окремого індивіда.

Буттєві і сутнісні характеристики державної влади класично ґрунтуються на законах природи, космічному порядку, є проявом укоріненого в природі загального розуму, логосу.

Метою функціонування державної влади є досягнення загального блага. Природне право виступає мірилом належності державної влади. Відповідність формування і функціонування природному вимірі і людській потребі окремого члена соціуму вказують на належне чи неналежне владо існування. Підтвердження цього твердження можна знайти в історичній українській правовій думці. Так, метою договору між представниками влади і народом про утворення держави, на думку Козельського, є досягнення загального блага. У тому випадку, якщо правитель не дотримується умов договору і не виконує покладених на нього завдань, народ має право на насильницьке розірвання договору, оскільки пригноблювані можуть боротися з тими, хто їх пригноблює, згідно з природним правом [2, c.101].

Сконцентовуючи увагу на явищах соціального характері, що охоплюють феномен державної влади, здійснюється проникнення в сутність досліджуваного об’єкту, у внутрішні, об'єктивні, істотні, повторювані, стійкі зв'язки, властиві йому, тобто в закономірності його розвитку.

Державна влада загально соціальне явище. Соціобуття представлене діалектичною системою суспільних зв'язків, в якій фіксується співіснування масового різноманіття соціально-предметних явищ, подій у відповідності до їх впорядкованості, насиченості та ступеня охоплення, що виражає реальний процес життєдіяльності суспільства, тобто соціальне буття, його поступальний вектор удосконалення. Як структурна одиниця біокосмічного конгломерату, соціобуття володіє особливим людським логосом і функціонально розчленоване на ряд підсистем, що утворюють систему, одним з структуроутворюючих елементів якої є державна влада та відносини, що з нею пов’язані. Політико-державна підсистема утворюється всією сукупністю соціальних суб'єктів, що впливають на сформовану в суспільстві систему державного устрою. Суб’єкти і об’єкти влади як рушійні субстанції владно-державних відносин формують вплив як на контрагента так і на всю систему соціального буття. Кожен з них характеризується наявністю певного місця, розташування соціального суб'єкта. Кожному з них притаманні певні параметри впливу на ситуацію в суспільстві систему державного устрою, відмінні за своєю спрямованістю (зміцнення її або ослаблення аж до руйнування), глибині і довжину впливу. У сукупності ці параметри якраз і утворюють сферу і принципи парадигми державно-владних відносин.

Розрив зв’язків природного логосу і соціальної реальності девальвують практичний детермінант і онтологічну сутність феномену державної влади. Імплементації природно-правових ознак у інституційний вимір владних відносин забезпечує реальність і прийнятність матриці світо буття і місця влади у цій матричній схемі.

Література:

1. Философия политического сознания. Монография. / В.И. Воловик -Запорожье: Просвіта, 2006. - 204с.

2. Філософія і право: культурно-історичні аспекти взаємодії: монограф. / [О.М. Литвинов, М.Ф. Максимов, О.М. Єременко та ін.]; за ред. О.М. Литвинова; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. - Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2010. - 312 с.