здобувач Ільєнок Т.В.

Класичний приватний університет, Україна

 

Адміністративно-правові заходи протидії корупції

в Україні

 

Підтвердженням необхідності активізації саме адміністративно-правової боротьби з цим явищем в системі національних законодавств, є також низка рекомендацій, запропонованих багатьма авторитетними міжнародними організаціями. Так наприклад, в резолюції восьмого Конгресу ООН зазначено, що для дієвої боротьби з корупцією необхідно виконати рекомендовані Організацією дії. Організація Об’єднаних Націй:

1) рекомендує державам-членам розробити адміністративні і регулятивні механізми для попередження практики ко­рупції і зловживання владою, які повинні включати: а) розробку стратегії боротьби з корупцією як особливо пріоритетних напрямів планів економічного та соці­ального розвитку, які включали б елементи боротьби з корупцією, як невід’ємну частину відповідних про­грам; б) підвищення суспільної обізнаності про право користуван­ня державними послугами і програмами та забезпечення ефективних каналів для подання скарг; в) створення повноцінних внутрішніх процедур управління в урядових установах для боротьби з корупцією; г) прийняття заходів у рамках урядових установ для забез­печення звітності, ефективних дисциплінарних заходів і засобів правового захисту щодо державних службовців;  д) при необхідності удосконалення банківських і фінансо­вих правил та механізмів з метою попередження значних грошових переказів, отриманих в результаті корупції;

2) пропонує державам-членам розглянути питання про адек­ватність їх кримінального права, в тому числі криміналь­но-процесуального законодавства з тим, щоб реагувати на всі види корупції і діяння з метою надання допомоги або сприяння діяльності корумпованих осіб, а також забезпе­чити застосування санкцій, які будуть сприяти наданню потрібної стримуючої дії;

3) наполегливо закликає держави - члени прийняти процеду­ри і виділити належні ресурси для виявлення, розсліду­вання діяльності та засудження корумпованих посадових осіб та розробити правові положення для конфіскації коштів і майна, отриманих в результаті корупції;

4) також наполегливо закликає держави - члени широко розповсюджувати серед своїх державних службовців та співробітників системи державного правосуддя керівниц­тва з практичних заходів боротьби з корупцією і розгля­нути питання про здійснення при необхідності передбаче­них у ньому заходів;

5) далі наполегливо закликає забезпечити прийняття відповідних заходів проти підприємств, замі­шаних у корупції, і стримуватися від прийняття заходів у відповідь, коли такі заходи приймаються іншими дер­жавами-членами [1].

Наступний документ Організації Об’єднаних Націй знову ж наголошує на необхідність раціонального поєднання мір кримінального та адміністративного характеру для ефективної боротьби з корупцією. Декларація Організації Об’єднаних Націй про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1996 року. Декларація містить ряд рекомендацій, щодо реформування антикорупційного законодавства країн, що приймали участь в роботі форуму.

В Декларації зазначено, що держави-члени, індивідуально та через міжнародні регіо­нальні організації, вживаючи заходів з урахуванням консти­туції і основних правових принципів кожної держави та відпо­відних національних законів, зобов’язуються:

1) вживати ефективних та конкретних заходів боротьби з усіма формами корупції, хабарництва і пов’язаними з ними протиправними діями у міжнародних комерційних операціях, зокрема, забезпечувати ефективне застосування чинних за­конів, які забороняють хабарі у міжнародних комерційних опе­раціях, сприяти прийняттю законів з цією метою там, де їх не існує, і закликати приватні і державні корпорації, що знахо­дяться під їх юрисдикцією, у тому числі і транснаціональні корпорації, які займаються міжнародними комерційними опе­раціями, і окремих осіб, які займаються такими операціями, сприяти досягненню цілей цієї Декларації;

2) встановити на ефективній і погоджувальній основі кримі­нальну відповідальність за дачу хабарів іноземним державним посадовим особам, при цьому ніяким чином не виключаючи, не утруднюючи і не затримуючи прийняття заходів за проваджен­ня цієї Декларації на міжнародному, регіональному або націо­нальному рівні;

3) хабарництво може включати, зокрема, такі елементи: а) пропозицію, обіцянку або передачу будь-яких виплат, подарунків або інших благ, прямо або побічно, будь-якою приватною або державною корпорацією, в тому числі транснаціональною корпорацією, окремою особою якої-небудь держави будь-якій державній посадовій особі або обраному представникові іншої країни як неправомірної винагороди за виконання або утримання від виконання цією посадовою особою або представником своїх обо­в’язків у зв’язку з тією чи іншою міжнародною комерцій­ною операцією; б) вимога, прийняття або отримання, прямо або опосередко­вано, будь-якою посадовою особою або обраним представ­ником будь-якої держави виплат, подарунків або інших благ у будь-якої приватної або державної корпорації, в тому числі транснаціональної корпорації, або окремої осо­би з іншої країни як неправомірної винагороди за вико­нання або утримання від виконання цією посадовою осо­бою або представником своїх обов’язків у зв’язку з тією чи іншою міжнародною комерційною операцією;

4) не допускати у країнах, які ще не зробили цього, мож­ливість відрахування з обкладених податком сум хабарів, вип­лачених будь-якою приватною або державною корпорацією або окремою особою будь-якої держави-члена будь-якій державній посадовій особі або обраному представнику іншої країни, і з цією метою розглянути відповідні можливості для досягнення цієї мети;

5) розробити або застосовувати стандарти і методи обліку, які підвищують транспарентність міжнародних комерційних операцій і спонукають приватні корпорації, у тому числі транс­національні корпорації, які займаються міжнародними комер­ційними операціями, і окремих осіб, що займаються такими операціями, не допускати корупцію, хабарництво і пов’язані з ними протиправні дії та вести боротьбу з ними;

6) розробляти або заохочувати розробку, у відповідних ви­падках, кодексів поведінки у галузі підприємницької діяль­ності, стандартів і оптимальної практики, які забороняють ко­рупцію, хабарництво і пов’язані з ними протиправні дії при здійсненні міжнародних комерційних операцій;

7) вивчати можливість визнання незаконного збагачення державних посадових осіб або обраних представників злочи­ном;

8) співпрацювати і надавати одна одній максимально можли­ве сприяння щодо кримінальних розслідувань та інших судо­вих розглядів, порушених у зв’язку з корупцією та хабарниц­твом у міжнародних комерційних операціях. Взаємна допомога включає, наскільки це дозволяють національні закони відпові­дних країн, або відповідно до двосторонніх договорів та інших застосовуваних домовленостей відповідних країн і з урахуван­ням необхідності збереження у належних випадках конфіденці­йності: а) надання документів та інформації, допитування та вру­чення документів, які стосуються кримінальних розсліду­вань та інших розглядів; б) оповіщення про початок і результати будь-яких кримі­нальних розглядів, що стосуються хабарництва у міжна­родних комерційних операціях, інших держав, які мо­жуть мати юрисдикцію щодо того ж злочину; в) процедури видачі, коли і де це доречно;

9) вживати необхідних дій щодо зміцнення співробітництва з метою сприяння полегшенню доступу до документів та відо­мостей про операції і особистості тих, хто займається хабарниц­твом при здійсненні міжнародних комерційних операцій;

10) забезпечити, щоб положення про нерозголошення банкі­вської таємниці не перешкоджали кримінальним розслідуван­ням або іншим судовим розглядам щодо корупції, хабарництва і пов’язаної з цим незаконної практики у рамках міжнародних ко­мерційних операцій і щоб всебічне співробітництво надавалося урядам, які намагаються отримати інформацію про такі опе­рації;

11) заходи щодо здійснення цієї Декларації вживаються при повній повазі національного суверенітету і територіальної юрис­дикції держав-членів, а також прав та обов’язків держав-членів за чинними договорами і міжнародним правом, і узгоджуються з правами людини та основними свободами;

12) держави-члени згодні з тим, що заходи, що вживаються ними з метою установлення юрисдикції над актами хабарниц­тва іноземних державних посадових осіб у міжнародних комер­ційних операціях, повинні відповідати принципам міжнародно­го права, що стосуються екстериторіального застосування законів тієї чи іншої держави [2].

Досвід адміністративно-правової боротьби з корупцією у сучасному світі найбільш концентровано міститься в документах міжнародної конференції "Корупція та організована злочинність у країнах, які знаходяться в періоді перебудови", яка відбулася в Страсбурзі 1-3 грудня 1997 року в рамках спільного проекту Комісії Європейського співтовариства та Ради Європи. В розділі 1 Проекту Конвенції з питань корупції, в статті 1, сформульовано основні визначення, які надалі будуть використатися в робочих документах Ради Європи. В статті 1 зазначено, що: а) "Публічна посадова особа", "урядовий чиновник" або "державний службовець" означає будь-яку посадову осо­бу або службовця держави, або її органів, включаючи тих, хто був відібраний, призначений або обраний для проведення діяльності або виконання функцій від імені держави, або на службі у держави, на будь-якому рівні її ієрархії; б) "публічна функція" означає будь-яку тимчасову або пост­ійну, оплачувану або почесну діяльність, яка здійснюєть­ся фізичною особою від імені Держави або на службі у Держави, або в одному з її інститутів, на будь-якому рівні ієрархії.

 

Литература:

 

1.     Камлик М.І., Невмержицький Є.В., Доля Л.М., Мельник А.О. Міжнародні правові акти та законодавство окремих країн про корупцію. – К. – 1999. - С.83.

2.     Національні системи доброчесності: Посібник Транспаренсі Інтернешнл. – Берлін. 1996. - С.30.